Кардинал Шенборн: «Як ви можете просити про Святе Причастя,
якщо так багато з вас розбили сім’ї, зранили дітей і живете у тяжкому
гріху?»
Над Римом зависли чорні хмари. Після проголошення «Relatio post
disceptationem», яке підсумовує синодальні дискусії, багато єпископів не
приховували обурення. Ще перед зачитанням реляції префект Конгрегації
віровчення кардинал Мюллер в інтерв’ю для американського Catholic TV
сказав, що, на його думку, до громадськості дістаються лише окремі
думки, а інформація, переказувана через прес-бюро Ватикану, зазнає
маніпуляцій. «Християни мають право знати, що їхні єпископи говорять на
Синоді», — парирував кардинал Мюллер. Його слова швидко розмістив у
своєму блозі Антоніо Соччі. Цей ватиканіст і письменник навів лінки до
американський медій, які, на його думку, старанно висвітлюють Синод.
І, як випливає з розміщених під лінками висловлювань, багато кардиналів у
синодальній залі та переважна більшість єпископів обурена пропозиціями
кардинала Каспера і не погоджуються з ним.
Як ви можете просити про Причастя?
Між тим, гучним відлунням рознеслося інтерв’ю, яке дав італійській «La
Stampа» кардинал Крістоф Шенборн. Митрополит Віденський не пожалів
критики того, свідком чого став у синодальній залі. «У своєму виступі я
виразно підкреслив: мені шкода, що ми там весь час займаємося тільки
окрайцями проблем, із якими сім’ї мають справу на щодень». «Чому ми
постійно говоримо тільки про розлучених, так ніби вони є найбіднішими
людьми на світі? Вочевидь їм треба присвятити увагу; але чому ми не
говоримо про ті пари, які живуть немов герої у нашому світі та дбають
про святість і чистоту подружжя, пари, які становлять приклад вірності?»
Австрійський ієрарх говорив, що коли йдеться про палюче питання
розлучених, то він розуміє, що тут потрібні більша увага і поглиблене
душпастирство; але він переймається тим, що «бракує серед нас ширшого
погляду на родину в таких випадках. Кожна розлучена пара, кожне таке
подружжя має дітей, батьків, які стали дідусями й бабусями, у такій
сім’ї є сестри і брати, кузени, дядьки… Розлучення зачепило кожного з
них, а не тільки цих двох! Як ми можемо про це забувати! Розлучення
завжди зачіпає і калічить цілу немовби “мережу” суспільства і ранить
клітину, якою є сім’я. Такого погляду на Синоді брак».
Кардинал Шенблон говорить ясно: «Це драма, що ми уболіваємо над
розлученими. А хто співчуватиме їхнім дітям? А що з присягою, яку вони
склали перед Богом?»
Митрополит Віденський визнає, що він і сам став жертвою розлучення у
дитинстві: «Мої батьки розсталися, коли мені було 13 років. Я страшно це
переживав, я перекладав, як кожна дитина, провину на себе. Мушу
сказати, що найгіршим днем у цілому моєму попередньому житті був той
день, вечір, коли я довідався, що батьки розлучаються. На щастя, нас
було більше. Тітки, дядьки оточували нас любов’ю, допомагали мамі. Ми
вистояли, але рану я ношу донині. І ніхто не здатний цього змінити».
На запитання журналіста, що кардинал думає про Причастя для розлучених,
митрополит Віденський відповів: «Це дуже складна проблема, і жоден
синод не може її розв’язати. Я маю питання до таких людей, завжди його
ставлю, коли мене питають про Причастя: а де ваші діти? Що з ними? Чи ви
обтяжили їх тягарем вашого падіння і гріха? Як ви можете просити про
Причастя, якщо через ваше порушення даної присяги тепер страждають плоди
вашої любові — діти? Чи ви це усвідомлюєте? Ви бачите (звертаючись до
журналіста), це драма, про яку ми мовчимо також і на Синоді. Діти після
розлучення батьків живуть зазвичай “поміж” одним та другим родителем.
І що з цього випливає? Чи можливо це виправити?»
Кардинал Шенборн підкреслює, що хоч він усвідомлює існування прерізних
ситуацій у житті, різних причин розстатися, то все одно слід виразно
сказати, що розлучені, які уклали поновні зв’язки, живуть у тяжкому гріху, порушуючи заповідь Христа.
І додає: «Існує ще й інше питання. Один співподруг полишає іншого на
пожирання самотності! І про це я також запитую партнерів: ким стає
дружина або чоловік після розлучення? У нашому суспільстві живуть сотні
тисяч “удів та вдівців” після розлучення. Живуть самі, бо хтось їх
покинув. Ті, хто уклав поновні зв’язки і мають наступних дітей, не
відчувають аж такої самотності. Але ж вони когось покинули… Чи можна у
такому разі давати їм Причастя? Церква має бути по стороні самотніх і
покинутих, Папа підкреслює, щоб ми були при бідних і малих. А такими є
саме діти розлучених і ті, кого покинули їхні партнери».
Зрештою, кардинал підкреслює, що в ході дебатів над розлученими під час
Синоду повністю бракувало «уваги та дискусії над причинами та історією
розлучень. Бо чи такі люди спершу були добре приготовані до подружжя?
Може, у багатьох історіях уже немає змоги повернення жінки до чоловіка
чи чоловіка до жінки. Але чи докладено всіх сил, аби їх повернути? Якщо
так — отже, між ними немає любові. А що ж є? Ненависть? Як можна
залишити її у серці? Тому я знову запитую таких розлучених: як ви
збираєтеся просити про Причастя, якщо у ваших серцях злість і
ненависть?»
Цінний скарб
Митрополит Відня підкреслює, що прагнення Церкви — якомога більша
залучитися у примирення пар, у серйозний шлях покаяння для них. «Питання
розлучених осіб та їхнього доступу до Причастя — це питання не тільки
цих двох, але цілої сім’ї, цілої гори проблем», — додає він. «Вочевидь у
багатьох випадках ми можемо розпочинати у Церкві процес ствердження
недійсності подружжя, якщо постають серйозні причини; але тільки Бог
знає правду про таких людей, правду про їхнє життя. Я не кажу цього, аби
когось звинуватити, але щоб нагадати: так, Бог — милосердний, бо Він
любить кожного з нас, говорить до наших сердець. Але треба запитати
себе: що з моєю совістю і яка моя ситуація перед Богом, якщо я живу у
новому зв’язку?» Митрополит підсумовує: «Але ті дебати, такі гарячі
довкола Причастя для розлучених, спонукають замислитися. Бо існує чимало
людей, які приступають до Причастя автоматично, не замислюючись, і є
такі, хто може, та не приступає. Подивіться, який це великий скарб —
Святе Причастя! Скільки людей тужить за ним!»
Йоанна Бонткевич-Брожек, wiara.pl
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар