ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 3 червня 2011 р.

03.06.2011р. Б. / Фірташ, УКУ і Десятинна церква

Десятинна церква
Минулий тиждень в Україні «ознаменувався» двома скандалами у медіа-просторі, пов’язаними з церковними речами: спроба початку будівництва на фундаментах Десятинної церкви в Києві та скандал довкола пожертв Дмитра Фірташа для УКУ. Якщо перший з них можна охарактеризувати як вияв переконання окремих осіб у вседозволеності та безкарності, то у другому випадку маємо непросте, з точки зору моралі, рішення.
Система, яку витворила теперішня влада породжує у її носіїв та підопічних переконання власної безкарності і вседозволеності. Такі системи характерні для східних деспотій, де «власть імущі» є повновладними господарями всього. Звісно, така система у теперішньому світі не може довго встоятися, і доля арабських режимів вказує на те, що може чекати «повновладних господарів». Тому дуже є небезпечно, коли церковна структура йде на співпрацю з такою владою. Тим більше, коли така співпраця викликає спротив і незадоволення суспільства.
Десятинна церква належить до символів українського християнства. До таких символів належать і Софія Київська і Печерська Лавра. Звідси, від цих святих місць виводять своє коріння ті, хто претендує на Святоволодимирівську спадщину. І ексклюзивне право на них мають усі християни України, а не котрась окремо взята християнська конфесія. Ці місця є свідками Єдиної Церкви, не розколеної по лінії поділу Римської Імперії. Тому всяка спроба Московського Патріархату «прихватизувати» ці символи українського християнства неминуче зродить протести, спротив і незадоволення українського соціуму. Груба сила і беззаконня можуть бути тимчасовим джерелом успіху, матеріального задоволення, але церква, яка послуговується такими методами втрачає право бути моральним авторитетом у суспільстві. Така поведінка радше є характерною для окупаційних та бандитських структур, ніж для моральних авторитетів. Церковна структура, яка йде на такі кроки, пробуючи себе обілити офіційними заявами про власну непричетність до рейдерства, ризикує не лише втратити будь-який авторитет і вплив у суспільстві після зміни політичної ситуації в країні, така церковна структура наражає себе на небезпеку стати просто-напросто підрозділом політичної структури, яка стає все більше неприйнятною для українського суспільства. І персональна, принаймні, моральна відповідальність за такий стан речей лежить особисто на Предстоятелеві УПЦ МП – митрополитові Володимирові (Сабодану) та єпископаті цієї Церкви в цілому.
Звісно, що така поведінка представників УПЦ МП не лише шкодить справі нормального співжиття християнських конфесій в Україні, але і шкодить християнській справі загалом, адже дає нагоду духовним нащадкам більшовицьких атеїстів серйозні аргументи проти Церкви, виставляючи християнські Церкви в цілому, як руйнівників української історичної спадщини.
Це дає нагоду «конфесійно незаангажованим» моралізаторам лишній раз поморалізувати на вільну тему ненависті до християнства. Адже навіть цілком нормальні кроки зі сторони церковних структур вміло підпорюються секуляризованими маніпуляторами-моралізаторами для того, щоб очорнити Церкву.
На початку минулого тижня Загребський Архиєпископ Високопреосвященний кардинал Йосіп Бозаніч рішуче спростував написи в хорватських ЗМІ, які підняли істерику довкола візиту Святішого Отця Бенедикта ХVІ. Хорватські моралізатори розкручували міфічну цифру біля 7 млн. американських доларів, які начебто хорватська держава витратить на цей візит. Сума виявилась насправді значно скромнішою – увесь візит коштуватиме близько 2 млн. доларів, причому хорватська держава витратить на цей візит лише половину із зазначеної суми. Іншу половину витрат бере на себе Католицька Церква в Хорватії. Крокодилячі сльози, якими обливалися моралізатори, які ґвалт, як переживали за бідних, які недоотримають грошей з бюджету країни у час економічної кризи, виявились все ж таки крокодилячими сльозами.
У наших же моралізаторів була своя причина проливати крокодилячі сльози – таке-сяке УКУ прийняло фінансову пожертву від такого поганого Фірташа. Ай-ай-ай! Які погані і лицемірні уніати, просто жах! Звісно, про моральні аспекти тут можна дискутувати і надовго розводити мудрування. Можна критикувати УКУ. Можна. Але хіба що за відсутність вчасної реакції. УКУ мало мати вже заготовану реакцію на такий випадок. Адже варто було очікувати, що інформацію про пожертву Фірташа для УКУ «прихильники» УГКЦ спробують використати для спроби знищення морального авторитету цієї поважаної інституції. У ситуації, коли головними жертвами ненависті інтернет-коментаторів стають «западенці» та уніяти, така ситуація була цілком передбачуваною.
Враховуючи моральний авторитет УКУ, зовсім не слід очікувати, що отримавши фінансову пожертву від відомого олігарха, УКУ почне «танцювати під його дудочку». Навіть, якщо у когось такі сподівання з’явилися, то слід зауважити, що такий добродій просто видає бажане за дійсне. УКУ не зломили ні провокації СБУ, ні провокації ВО «Свободи». А тим більше не змінить і пожертва пана Фірташа. Важко вірити, що наміри та гроші усіх жертводавців на будівництво Святої Софії в Царгороді чи Києві, св. Петра в Римі чи Катедри Паризької Богоматері були чисті та високо моральні. Але нікому при здоровому глузді не прийде до голови звинувачувати через це Церкву в лицемір’ї. Тому подібні звинувачення на адресу УКУ інакше, як чистої води лицемір’ям, під яким приховане прагнення черговий раз обіляти Церкву брудом, назвати не можна. Судити ж про наміри пана Фірташа, який відомий своїми пожертвами на інші наукові заклади важко, якщо і неможливо. Не варто забувати слів Святого Письма: «Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину» (Ів. 6, 37). Хіба не було в історії тих, хто через свої пожертви, хоча і не завжди морально чисті вдостоївся отримати ласку навернення? Чому таке право належить комусь ексклюзивно? Хіба Церква чи церковна інституція має закрити свої двері перед жертводавцем тільки заради його сумнівної поведінки? Хіба закривши двері на такі пожертви, Церква не відкине тим самим цих людей, для яких це, можливо, дарований Богом шанс спасіння? Чому факт, що співвласник «РосУкрЕнерго» і меценат багатьох політичних, культурних, наукових речей пан Дмитро Фірташ пожертвував гроші і на УКУ має бути скандальним? УКУ своєю прозорою системою прийняття пожертв лише підтвердив власну відкритість і порядність. І всі спроби зганьбити УКУ, не вислухавши до кінця аргументацію самого закладу, виглядають нечесною грою в одні ворота. Українське суспільство ще мусить вчитися давати справедливу оцінку тим чи іншим подіям, і у цьому йому найбільшою допомогою мало би стати світло Христового Євангелія.

о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерела:
Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар