Найбільш небезпечним атеїзмом є "байдужість невідчутна, швидкоплинна, порожня, котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує, вже не зацікавлена поглядом на саму себе, ані навіть формою свого власного існування", - застерігає кардинал Джанфранко Равазі.
Такими словами президент Папської Ради з Культури кардинал Джанфранко Равазі відгукнувся про останню книгу німецького теолога Річарда Шрьодера, яка в італійському перекладі має назву "Ліквідація релігії?". Свою позитивну рецензію на книгу кардинал розмістив на шпальтах видання італійських промисловців „Il Sole-24 Ore”.
Шрьодер у своїй праці розправляється, зокрема, з тезами автора бестселера "Бог як ілюзія" Річарда Доукінса, який "не прощає нічого, починаючи від традиційного закиду кожній релігії, що вона є невичерпним джерелом хрестових походів, полювання на відьом, убивств і переслідувань". Кардинал додав, що Шрьодер на власній шкірі зазнав сумнівної приємності життя протягом багатьох років в режимі, принципово атеїстичному, яким була НДР, для якої міфами були ще Сталін, Mao, Пол Пот і товариші".
Книжка німецького теолога, – зауважує глава ватиканської ради, – "завершується цікавим діахронічним розділом про атеїзм, починаючи від давнини, через особливий іманентний атеїзм Спінози, не пропускаючи курйозного, але значущого обвинувачення атеїзму, поставленого християнам".
Свою рецензію кардинал Равазі закінчує зауваженням, що найнебезпечнішим атеїзмом є "байдужість невідчутна, швидкоплинна, порожня, котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує, вже не зацікавлена поглядом на саму себе, ані навіть формою свого власного існування". "Це найскладніший виклик, який стоїть сьогодні перед кожною автентичною релігією", – підсумовує свої зауваження автор статті.
За матеріалами ekai.pl
Джерела:
"...найнебезпечнішим атеїзмом є "байдужість невідчутна, швидкоплинна, порожня, котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує..."
У своїй рецензії блаженніший кардинал Равазі писав про такий підвид атеїзму, бачачи факт запустіття людських душ на теренах Європи, а ми спробуємо поглянути на цю проблему з власної, української "дзвіниці" чи нема, раптом, аналогій на теренах постсовкової України.
Бо, що стосується загального збайдужіння людей, то особливо це відчутно в нас, на постсовковому просторі, де люди, протягом багатьох десятиліть (якщо не століть) годувалися байками і брехнею від "старшого брата" (російської імперії зла) про Бога, який не тільки не є люблячим нашим батьком, а навпаки Тираном, що наглядає за кожним кроком людини і тільки й пильнує за тим, де скарати її. Але наприкінці 80-х початку 90-х років минулого століття ці байки почали руйнуватися під тиском чисельних сект, які, ніби гриби після дощу, почали множитися на цьому просторі і нести іншу, небезпечну для віри мільйонів людей, крайність - про Бога, який мов солодка цукерочка, всіх і вся любить, без перепрошення прощає та готовий миритися з блудом чи то духовним чи тілесним. Коли ж, за ці пару десятиліть, народ перенаситився й цими крайнощами, то вдався ще до одної - суцільної байджості "котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує...". Ба, більше, бо підхопили, зручну для багатьох, ідею - "православниє зємлі", кинуту якимось московським попом, який думав, коли це казав, "про людське, а не про Боже". І, як наслідок, - навіщо йти до церкви, навіщо приймати Святі Тайни, навіщо служити Богові, навіщо знати й виконувати Божі Заповіді, адже ми всі й так "automate" є православними християнами, навіть вже за самим фактом народження на "православной зємлє"...
Немає коментарів:
Дописати коментар