ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 3 жовтня 2016 р.

03.10.2016р. Б. / Свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців; Святого великомученика Євстахія Плакиди і тих, що з ним

Свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців.

Тропар, глас 1: Життя Ваше мученицьке звершивши, ісповідання вінцями прикрасившись, до небесних висот вибігли ви, Михаїле премудрий з хоробрим Тедором, моліть Христа Бога зберегти державу ваше, по великій його Милості. 

Кондак, глас 8: Земне царство за ніщо маючи, мінливу славу полишив ти, сам до подвигу прийшов відважно, Трійцю ісповідуючи перед нечистивим мучителем, страстотерпче Михаїле з хоробрим Теодором, Царя сил моліте зберегти Вітчизну нашу непорушною, щоб вшановувати Вас повсякчасно. 

У цей же день
Святого великомученика Євстахія Плакиди і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Страсті Христові явно наслідуючи, і його чашу усердно випивши, спільником, Євстатіє, і слави наслідником став єси, від самого всіх Бога приймаючи з висоти божественне відпущення. 

У часи імператора Траяна (98-117) у Римі жив славний і хоробрий воєвода-полководець Плакида. Жінка його називалася Татіяна. Бог поблагословив їх двома синами. Плакида був у великій пошані, бо виграв не одну війну, а вороги боялися його як вогню. Хоч і були вони погани, та жили дуже праведно. 

Одного разу Плакида поїхав на полювання. І коли він у лісі пустився в погоню за красивим оленем й ось-ось мав випустити в нього стрілу, аж раптом олень повернув до нього голову – і мисливець поміж його рогами побачив величавий сяючий хрест з розп’яттям. Плакида почув над собою голос: “Іди до християнського єпископа і охрестися, бо Я призначив тебе до великих діл!” 

Стривожений, Плакида повернувся додому і все розповів жінці, а вона сказала чоловікові, що уві сні бачила якогось мужа, який сказав до неї: “Ти, твій чоловік і твої діти прийдете завтра до мене і пізнаєте Христа Спасителя, завдяки Імені якого будете спасенні!” 

Плакида довго не роздумував, а пішов з жінкою і дітьми до християнського священика Йоана, все йому розповів, і після повчання вони прийняли Христову віру й були охрещені. Плакида у св. хрещенні отримав ім’я Євстахій, його жінка – Теописта, а сини – Агапій і Теопист. І стали вони вірні Христу Спасителю, хоч Він повів їх дорогою страждань, та серед тяжких ударів долі їхня віра й уповання на Господа були такі сильні і непохитні, як скеля. За Божим допустом Євстахій втратив усе своє майно, і тоді всі його приятелі і шанувальники відвернулися від нього. Збіднівши, вони вирішили піти в чужі краї, де їх ніхто не знає, і там трудитися й заробляти на шмат хліба, щоб лишень жити для слави Господа Бога і чесно виховувати своїх синів. І вирушили вони морем до Єгипту. Коли причалили до берега, власник викинув Плакиду і його синів з корабля, а Теописту силоміць затримав і поплив далі. Та Бог покарав розбійника, бо вже за кілька днів він загинув, а Теописта зійшла на берег у чужій стороні. Вона не знала, що сталося з її чоловіком і дітьми, не знала, де вони, та якщо б і знала, то не мала б за що поїхати до них. Тимчасом Євстахій, залишившись з дітьми на березі, оплакував свою жінку й молився до Господа Бога, передаючи її Його могутній опіці. І вирушив з дітьми вглиб тої землі. Так дійшли вони до широкої ріки. Євстахій узяв на руки одного хлопця і переніс його на інший берег, а сам повернувся по другого. Та коли він дійшов до середини ріки, як побачив, що на одному березі з лісу вискочив лев, а на другому – вовк, схопили вони дітей і потягнули їх у ліс. Так Євстахій залишився сам, осиротілий, у глибокому жалю, але вірний Богу Він був упевнений, що дикі звірі пожерли його синів, у його великому болю і стражданні єдиною втіхою було лиш те, що діти його у своїй невинності стали перед Господом і отримали вінець небесної слави. Сам він дійшов до села Вадизис і там трудився наймитом. 

Але Господь врятував життя обох хлопців. Лев відпустив дитину, бо пастухи, побачивша його, стали голосно кричати і спустили собак; а вовк побачив мисливців і також кинув дитину. 

Обох хлопців забрали чужі люди, і так ціла родина врятувалася, але нічого не знала одне про одного. З тої сумної хвилини розлуки минуло п’ятнадцять літ, а може, і більше. 

При царському дворі не стало хороброго полководця Плакиди. Імператор наказав його знайти, бо війна йшла за війною, і не було кому вести царські війська. Два царські посланці таки знайшли Євстахія і змусили його повернутися до Риму. А імператор, зрадівши його появі, наказав йому обійняти владу над військом і вирушити на війну проти диких ворогів. Євстахій повів військо на війну, знову отримав перемогу і рушив назад до Риму. В одному селі, де його військо зупинилося на постій, два молоді воїни, вродливі лицем, мешкали в одної жінки, яка стерегла сад свого господаря. Вона почула, як два юнаки, розповідаючи про своє життя, з’ясували, що вони – рідні брати, які в чудесний спосіб врятувалися із зубів диких звірів, і впізнала в них своїх синів. Не сказавши їм нічого, вона вирішила повернутися до Риму і лиш там їм відкритися, що є їхньою матір’ю. Жінка пішла до головного полководця війська просити дозволу повернутися з військом у рідний край і впізнала в ньому свого чоловіка Євстахія. Тепер уже знаємо, що та жінка була свята Теописта. 

Якою радісною була зустріч чоловіка з жінкою і батьків з дітьми, як гаряче вони дякували за це Богу, – годі описати. Усі разом вони повернулися до Риму, де народ з великими почестями привітав непереможного полководця. Імператором тоді вже не був Траян, бо він помер, а престол обійняв Адріян, лютий ворог християн. Він наказав приготувати велике свято і велів прилюдно принести божкам жертви в подяку за здобуту перемогу. Але коли військо оточило жертовник, то головного звитяжця, Євстахія, там не було. Імператор послав по нього і запитав, чому він не приніс жертви божкам, тоді Євстахій прилюдно заявив, що він та його родина є християнами і жертву вони приносять лишень одному Богу. 

Розгніваний імператор став погрожувати йому тяжкими муками, але святий Євстахій сказав, що задля Христа готовий усе перетерпіти. Тоді Адріян наказав кинути Євстахія, його жінку й обох синів у мідного розпеченого бика. Так усі вони прийняли мученицьку смерть, однак, за Божою волею, їхні тіла збереглися цілими, вогонь не завдав їм жодної шкоди. Пам’ять святих мучеників шанували в Церкві з дуже давніх часів. Найбільше про них написав святий Йоан Дамаскин. Про їхнє життя є також згадка у творах літописця Нестора. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар