Преподобних отців наших Симеона, Христа ради юродивого, та Йоана, його сопосника
Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами
по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у
мирі направ життя наше.
Кондак, глас 2: Безплотного і плоті явленого і чеснотами
надприродно осяяного, Симеона рівноангельного і богоносного возхвалімо, а
з ним і Йоана приснопам’ятного, з вірою і любов’ю, як тих, які моляться
Господеві неустанно за всіх нас.
Ще юнаками вони зреклися світу. Щирі приятелі з дитинства, вони разом поїхали поклонитися Святим
місцям у Єрусалимі і там їхнє серце запалало великою любов’ю до Христа Спасителя. Приятелі
відпустили своїх слуг на волю, не втримало їх навіть багатство, яке залишили вдома, і вступили
до монастиря, який заклав колись святий Герасим. Ігумен Никон постриг їх і поблагословив на
пустельне життя. Далеко в пущі вони знайшли печеру і там, борючись зі спокусами, в постах,
молитвах і чуванні, прожили 29 років. Тоді Симеон вирішив піти у світ, щоб спасати, мірою своїх
сил, інших, а Йоан, хоч як йому було жаль розлучатися з приятелем, залишився в пустелі.
Преподобний Симеон пішов до Єрусалиму і там три дні молився на Голготі. Найбільше він просив у
Господа, щоб його добрі діла, якщо йому вдасться якесь задля спасення ближнього зробити, були
приховані від світу, а після молитви постановив удавати зі себе дурного, несповна розуму,
юродивого Христа ради, щоб легше було приховати силу творити чуда, яку дав йому Бог.
Він прийшов до міста Емізени. В убогій одежі, в солом’яній шапці він ходив вулицями міста, а за
ним біг гурт злих хлопчиськ, які з нього насміхалися, кричали і штовхали. Преподобний Симеон
найнявся до одного єретика на поденну роботу, господар велів йому продавати горох на площі.
Святий упродовж семи днів до цього постив і тепер став їсти той сирий горох. Єретик, побачивши
це, жорстоко побив його і вигнав з хати, але святий постійно повертався до нього, аж поки не
навернув його разом із жінкою до Христової віри. Потім преподобний Симеон найнявся на роботу до
одного жида, гутника-шкляра. Що жид зробить склянку, то святий Симеон перехрестить її – і вона
трісне, і тріскали ті склянки доти, доки жид врештірешт не прозрів і прийняв святе хрещення.
Іншого разу йшов святий вулицею, тримаючи в одній руці велику ковбасу, а в другій – гірчицю, і
їв по дорозі. Ніхто уваги на дурня не звертав. Аж надійшов бідний чоловік, незрячий. Преподобний
натер йому очі гірчицею та й пішов собі – а сліпий прозрів.
На все місто лиш один чоловік, диякон Йоан, знав життя Симеона і його чесноти. Цього диякона,
який часто давав святому їсти, засудили за вбивство людини, кинули до в’язниці і вже мали
стратити. Зустрів якийсь чоловік преподобного Симеона і сказав йому: “Тепер, небоже, помреш з
голоду, бо твого диякона ось-ось повісять”.
Святий Симеон став ревно молитися, і знайшлися справжні винуватці, а диякона відпустили. При
зустрічі преподобний сказав йому: “Це Бог тебе покарав за те, що двом біднякам не дав милостині,
коли в тебе просили її!”.
Таке ось було життя святого Симеона. Перед смертю він ще відвідав свого брата Йоана і провістив
йому, що вони обидва скоро помруть. Повернувшись до міста, преподобний Симеон далі провадив своє
життя юродивого, ночами молився і в бідності й убогості, нікому не відомий, помер. Поховали його
поспіхом, як бідака, бо диякон Йоан ще не знав про його смерть. І щойно коли довідався про це,
лиш тоді оголосив, що той, юродивий, насправді був великим пустельником і Божим угодником. Тоді
стали відомі й усі чуда, які він учинив, і люди дізналися, який великий святий жив серед них, що
зцілював хворих, а всі його мали за дурня. Які то далекі людські суди від судів Божих!
Преподобний Симеон помер близько 590 р., того ж року помер і преподобний Йоан.
У той самий день
Святого пророка Єзекиїла
Тропар, глас 2: Пророче Божий Єзекиїле, ти прозрів
замкнені Духом врата і і на Втіленого, на виході їх, Єдиного вказав
Бога, Його моли, молимось, щоб відкрив двері милості Своєї і спас душі
тих, які благочесно оспівують пам’ять твою.
Кондак, глас 4: Божим пророком явився єси, Єзекиїле
чудний, воплочення Господнє всім провістив єси, Сущого Агнця і
Зиждителя, Сина Божого, який явився во віки.
Зло і нечистота ширилися серед жидів. Вони забули про свого Бога, каменували Його пророків, а
втіхи шукали в ідолопоклонстві. Дарма, що пророк Єремія закликав їх до покути; як голосу того,
що кличе в далекій пустелі, так і його не чули закаменілі серця окаянників. І прийшла кара Божа.
Навуходоносор уже вдруге захопив Єрусалим, а царя Седекію і тисячі жидів погнав у неволю. А
третю кару, зруйнування Єрусалиму і святині, Єремія провістив у Єрусалимі. В Халдейській землі,
серед поневолених жидів пророкував пророк Єзекиїл.
Батько пророка Єзекиїла, Бузі, був священиком. Св. Єзекиїл разом з іншими потрапив у неволю, жив
він над рікою Кевар. Бог покликав його на пророка 593 р. до Р. Хр., коли жиди перебували в
неволі вже п’ять років. Він побачив у хмарах чотирьох створінь, перше з людським обличчям, друге
– з левиним, третє – з головою бика, а четверте – з головою орла; кожне з них мало дві пари
крил, однією закривали голови, а другою – тіло. Вони тримали престол, на якому сидів Господь.
Святі Отці це тлумачать, що створіння ті символізували чотирьох євангелистів, кожен з яких у
свій спосіб описав життя Христа Спасителя. Так, людське обличчя означає Його людську природу,
левине – Його Божество, голова вола – означає страсті Христа Спасителя, а орел – означає
Воскресіння і Вознесіння Ісуса. Тому-то в іконографії людська постать символізує святого
євангелиста Матея, лев – Марка, віл – Луку, а орел – Йоана.
Господь наказав йому іти й пророкувати серед жидів, без огляду на те, слухатимуть його чи ні. І
дав йому Господь Бог сувій, на якому написано було: “Жалощі, стогін і скарги” – і велів його
з’їсти. Вуста пророка наповнилися дивною гіркотою. І сказав Господь, що якщо пророк не послухає
і не стане погрожувати грішникам гнівом Божим, то сам за них відповість своєю душею.
Став святий Єзекиїл проповідувати серед жидів; провістив їм зруйнування Єрусалиму, що одна
частина жидів загине від голоду, друга – від меча, а третя буде розсіяна по всьому світу.
Господь велів пророку Єзекиїлу обрізати своє волосся і поділити на три частини: одну – спалити,
другу – посікти мечем, а третю – пустив на вітер. Закривши своє лице і очі, пророк вийшов із
міста у знак того, що й цар Седекія, правитель Єрусалиму, вийде з міста, його схоплять, виколять
очі і погасне перед ним ясний світ.
Пророцтва Єзекиїла стосувалися також і сусідніх поганських народів: вавилонян, моавитян, едомлян,
амоніїв, єгиптян, яким провістив утрату незалежности і вічну неволю. Провістив він також Божу
кару злим пастирям (священикам) стада, які пасуть самі себе, їдять м’ясо і молоко зі стада, а
овечок Божих не пасуть, не допомагають хворим, не зцілюють недужих, не втішають розкаяних, не
шукають заблудлих і загиблих, а через це розпорошилися вівці, бо не мали пастирів, і дикі звірі
їх поїдають. Тому Господь збере вівці свої (своїх вірних), виведе їх з-посеред поган (безвірних)
і вони будуть пастися і спочивати на горах Ізраїля. “Я буду судити між вівцею та вівцею. Я
поставлю над ними єдиного пастиря, що пастиме їх, слугу мого Давида. Він буде їх пасти, він буде
пастирем над ними” (Єз. 34, 22-23). Яке чітке провіщення про Христа Спасителя, про одне стадо і
одного пастиря, тобто про Христову Церкву і її видимого главу – наступника святого Петра.
А далі в пророцтвах Єзекиїла виявляється уся безмірна доброта і милосердя Господа, який не
полишає навіть тих, що Його покинули: “Я заберу вас з-між народів; я позбираю вас з усіх земель
і приведу вас у вашу країну. Я окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь; я вас очищу від усіх
ваших гидот і від усіх ваших кумирів. Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я
вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню
так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи. Ви житимете в
країні, що я дав батькам вашим, і будете моїм народом, а я буду вашим Богом” (Єз. 36, 24-28).
Після цього Господь вустами пророка Єзекиїла провіщає воскресіння мертвих. Дух Божий вивів
пророка на поле, повне костей, і спитав Господь Єзекиїла. “«Сину чоловічий! Чи оживуть ці
кості?» Я відповів: «Господи Боже, Ти знаєш». Тоді сказав до мене: «Проречи над цими кістками й
скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей:
Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас
шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь»” (Єз. 37, 3-6). А коли
пророк промовив слова, що йому велів Господь, то зрушилися кістяки, кістка єдналася з кісткою і
вкрилися тілом, а коли за наказом Божим пророк сказав, щоб у них вступила душа, то трупи враз
ожили. Були це кістяки померлих, тих, що говорили: “Кості наші висхли, надія наша пропала,
прийшов кінець нам!” (Єз. 37, 11). І пролунало слово Господа: “Ось я відчиню гроби ваші, і
виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас назад в Ізраїльську землю” (Єз. 37, 12).
Пророцтво Єзекиїла закінчується обітницею повернення жидів у землю батьків. Та найголовніша
обітниця – постання нового Єрусалиму, Христової Церкви. Близько двадцяти семи років пророкував
святий Єзекиїл, і помер мученицькою смертю: жиди прив’язали його до диких коней і ті розірвали
тіло пророка. Це була помста за те, що пророк закликав їх до покаяння і хотів добра всьому
народові. Святі останки пророка Єзекиїла поховано поблизу Багдаду, на полі Мавр, у гробі Сима й
Арпахшада, прародичів Авраама.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня
впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар