Святого апостола Юди, брата Господнього по плоті
Тропар, глас 1: Як Христового родича знаючи Тебе, Юдо,*
священно славимо Тебе як мученика непохитного,* що лесть переміг і віру
зберіг.* Тому, днесь всесвяту твою пам’ять празнуючи,* розрішення гріхів
молитвами твоїми приймаємо.
Кондак, глас 2: Сильним умом як вибраний ученик явився
Ти* і як стовп непоборний Церкви Христової поганам проповідував Ти слово
Христове,* навчаю чи вірувати в єдине божество.* Ним прославлений,
прийняв Ти дар оздоровлень,* зціляючи недуги тих, що до Тебе прибігають,
апостоле Юдо всехвальний.
Святий Юда, якого євангелисти Матей (Мт.10,3) та Марко (Мр.3,19) назвали Тадеєм (що означає – “той, який хвалить”), був сином Марії
Клеопової, родички Пречистої Діви, і тому його, як і рідних його братів –
Якова, згодом єпископа Єрусалиму, одного з 70 апостолів, та Симона
Зилота, одного з 12 апостолів, називають, згідно з єврейським звичаєм,
братами Господніми. Часом трапляється, що якийсь недоук плете дурниці,
що Ісус Христос мав братів, аби піддати сумніву Божество Христа
Спасителя і тайну Його Воплочення. Тут ми з’ясували значення слів “брати
Господні”, тож поясніть це іншим, і не вступайте в розмову з хулителем,
який своє неуцтво, своє зіпсування і тупоту хоче приховати дурними та
грішними висловами.
Святий Юда був одним з 12 апостолів; він усюди ходив з Христом
Спасителем, слухав Його науку, був свідком Його чуд; охоплений Христовою
любов’ю, він прагнув привести до спасіння весь світ. Коли Спаситель,
навчаючи апостолів, сказав: “Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже,
той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того
полюблю і йому об’явлю себе” (Йо.14,21), тоді “Юда ж – не
Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а
нам Ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось
мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і
прийдемо ми до Нього, і в Ньому закладемо житло»” (Йо.14,22-23). А
після Вознесіння Христа Спасителя всі апостоли, а серед них і Юда,
“…пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією,
матір’ю Ісуса, та з Його братами” (Ді.1,14-15). Коли апостоли
розійшлися проповідувати слово Боже, святий Юда пройшов Юдею, Галилею,
Самарію, Ідумею, а згодом Аравію, Сирію, Месопотамію та Едесу. Свій
апостольський шлях він закінчив у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть
за Христову віру. У нього, прив’язаного до дерева, стріляли стрілами з
луків доти, аж доки святий не віддав Богові свого духа. За іншими
джерелами, святий Юда навчав також і в Персії, і тут постраждав за віру
разом зі святим Симоном. А ще інші твердять, що він помер природною
смертю в Едесі.
Оскільки вже тоді виникали єресі, наприклад николаїтів
(схвалювала всяку розпусту) симонітів і гностиків (обидві дуже близькі;
гностики навчали, що зміст святого Євангелія приховує інший зміст,
зрозуміти який можуть лишень обрані душі), то святий Юда написав до
Церков в Азії коротке послання, яке входить до канону Святого Письма. У
своєму посланні святий апостол перестерігає вірних перед безбожниками,
“які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від
нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа” (Юда 1,4). Вони, як
колись їх попередники в Содомі і Гоморі, оскверняють свої тіла, не
визнають Божого верховенства і є богохульниками. Та горе їм, що пішли
Каїновою дорогою, бо на них чекає суд за всі їх злочини. Далі впоминає
вірних, щоб вони не згіршувались, бо вже апостоли провістили, що
прийдуть безбожні хулителі, що ходитимуть у похотях і нечистоті. Вірні
нехай скріпляються у Христовій вірі, надіючись на милосердя Господа
нашого Ісуса Христа для життя вічного. Заблуканих нехай карають, нехай
інших виправляють любов’ю, і нехай стережуться гріха. “Тому ж, хто може
зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в
радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого –
слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі
віки! Амінь” (Юда 1,24-25).
У той самий день
Святого мученика Зосими
Діялося це за часів імператора Траяна, гонителя християн.
Староста Писидії Домитіян довідався, що в Аполонії є воїн на ім’я
Зосима, який покинув службу, охрестився і тепер проповідує Христа. Він
наказав схопити святого і привести до себе. Святий Зосима сміливо
визнав, що є християнином, і тоді його кинули до в’язниці. Цілу ніч він
молився, а наступного дня так само, як і вчора, голосно величав Христа
Спасителя. Мучитель наказав бичувати святого, так, що кров заливала
землю, а потім велів покласти його на розпечене мідне ліжко. Нараз
почувся голос із неба: “Не бійся, Зосимо, бо Я є з тобою!” Цей голос
почули погани і сам Домитіян; одні кричали, що то чари, а інші славили
Христа і голосно казали, що великий Бог християнський.
Наступного дня мучитель взяв святого Зосиму з собою до міста
Кононим. Тут натягнули мученикові на ноги залізні чоботи, набиті
цвяхами, прив’язали його до коней і гнали по шляху, але й ця мука, як і
всі попередні, за волею Божою, не завдали жодної шкоди святому Зосимові.
У в’язниці, куди кинули його на голодну смерть, святому явилися два
ангели, які втішили його і нагодували. А через кілька днів, коли
мучитель зрозумів, що є безсилим перед святим і жодними муками його не
злякає, наказав ще раз жорстоко побити святого, припікати ребра
свічками, шматувати залізом тіло, а під кінець убити сокирою. Святий
Зосима постраждав 19 червня близько 109 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар