НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я
“Пречистому Твоєму образові поклоняємось Благий,
просячи прощення наших провин, Христе Боже”
(Тропар).
Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке
православ’я тут йде мова? Слово “православ’я”, по-грецьки “ортодоксія”,
означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не
про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій
Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви
аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI
сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я
вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у
боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество
цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної
перемоги над іконоборством й іншими єресями.
Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у
Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто
віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і
святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання
святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842
року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих
ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. —
Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення
неділі Православ’я.
Початок іконоборства
Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання
святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам,
подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і
пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує,
щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів
— носили на своїх грудях.
Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній
Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741).
Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих
ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон
почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його
палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив
почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві
починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих
ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими
перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріуюмфом
почитання святих ікон.
Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх
оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх
Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон,
за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі
Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а
потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх
римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.
Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято
продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання
святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав
єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив
почитання святих ікон.
Осуд іконоборства
Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка
784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце
наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й
Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор
відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору
наша Церква святкує в жовтні.
Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих
ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого
богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між
почитанням — адорацією, по-грецьки — “латрія”, яке стосується тільки
одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — “дулія”, яку
віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це
тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи
святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені
святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені.
Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого
Євангелія, хреста й мощей святих.
Тріумф православ’я
З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820)
приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У
цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває
іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І
(842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони,
зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає
почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як “тріумф
православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я.
До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І,
святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор
Студит (759-826) і патріярх Методій І.
Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я,
тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у
неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і
додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних
церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести
іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу
над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на
єретиків.
Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги,
тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. “Сьогодні, вірні, радісно
плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо:
“Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду
встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день.
Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо
празнують”.
“Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах
великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи
серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з
поклоном до чесних Христових ікон”.
А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: “Днесь настав
радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших
догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих
ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”.
У восьмій пісні канона утрені читаємо: “Зберігаючи прадідні
закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх
устами, серцем і бажанням, взиваючи: “Благословіть усі діла Господні
Господа”.
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
Житія святих священномучеників Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія та інших у Херсоні
Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з
нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але
молитвами їх у мирі направ життя наше.
Кондак, глас 2: Світлоносний день настав, пастирів,
єпископів Херсонських,які постраждали за овець і свято яких оспівуємо.
Священномученики, моліть пастиреначальника Христа, щоб і нас долучив від
до овець, які по правиці стоять, щоб співали ми вам: «Радуйтеся,
священнії отці, за Христа кров свою пролившії».
Уже з апостольських часів свята Церква висилала проповідників,
які несли світло Христової науки поганам і зверталися до них зі словами:
“Покайтесь, бо наблизилося Небесне царство” (Мт. 3, 2). Ні страждання,
ані муки, ані люта смерть не лякали тих, які, сповняючи заповідь
“Возлюби ближнього”, несли світло, життя і спасіння поганським народам.
Було це за часів мучителя Диоклетіяна, коли патріярх Єрусалиму Єрмон
близько 300 р. послав єпископів Василія, Єфрема, Євгенія, Агатодора,
Елпидія та інших проповідувати Божу науку. Василій і Єфрем пішли в
таврійсько-скитські землі і стали проповідувати слово Боже в Херсоні
(Корсунь, де в пізніших віках прийняв хрещення апостол Руси святий князь
Володимир Великий). Згодом Євфрем вирушив з Херсону і пішов у глибину
Скитії, понад Дунай, і погани там його замучили. Святий Василій
проповідував і далі в Херсоні, та погани, за намовою жидів, вічних
гонителів св. Христової науки, напали на нього, побили і прогнали з
міста, а святий осів поблизу в печері і молився там Богові, щоб своєю
благодаттю допоміг здолати поганство.
Якось звернулися до нього родичі одного юнака, що вмирав, який
перед смертю так до них промовив: “Даремний ваш плач і жертви, які
приносите божкам бездушним. Один лиш Бог правдивий – Бог християнський, і
лиш Його сила і молитва слуги Його Василія може повернути мені життя”.
Святий єпископ з великим смиренням став до молитви – і Бог вислухав його
і дав йому силу оздоровити хлопця. Тоді вся родина оздоровленого юнака,
він сам і ще багато поган навернулося до Христової віри, а святий
Василій повернувся до Херсону і продовжував навчати. Проте погани знову
напали на святого і, після страшних мук, убили його. Тіло кати кинули на
пожирання диким звірам, але ті не наважилися його навіть доторкнутися, а
вночі над ним світила ясна зірка, за світлом якої прийшли християни і
чесно поховали тіло мученика.
Єпископи Євгеній, Агатодор і Елпидій проповідували у тому часі
Христову віру в Гелеспонті. Один з учнів святого Василія, прибувши сюди,
повідомив їх про смерть святого, і вони морем подалися до Херсону, щоб
християни не втратили духовної опіки. Тут святі навернули багатьох до
Христової віри, а через рік після смерти святого Василія всі троє
удостоїлися мученицької смерти, бо жиди і погани напали на них й,
убивши, кинули тіла їх за місто, де християни знайшли їх і поховали.
Минуло кілька років. На престолі сів імператор Костянтин Великий і
віра Христова знову стала ширитися. Тоді патріярх Єрусалиму вислав до
Херсону єпископа Етерія. Той побудував у місті величаву церкву і
багатьох навернув до Христової віри, та погани напали на нього і кинули в
ріку Дніпро, який там впадав у море. На прохання херсонських християн
прибув до них єпископ святий Капітон, і той навернув більшу частину
поган до Христової віри. Коли ж погани домагалися чуда, і тоді, як
казали, повірять у правдивого Бога, то святий Капітон, за Божим
натхненням, велів розкласти великий вогонь, голосно помолився, осінив
себе знаком святого хреста і на виголос диякона: “Будьмо уважні”, – у
владичих ризах і в омофорі став посеред полум’я. Так простояв він у
молитві цілу годину, після чого, набравши в полу одежі жару, вийшов з
вогню неушкоджений. Святий Капітон трудився в Херсоні тривалий час і
помер там у великій святості 22 грудня.
У той самий день
Житіє преподобного Павла Препростого
В науці, яку читали після житія святого Конона Городника (5
березня), ми зазначили, якою великою чеснотою є послух. Живим прикладом
послуху Божій волі і глибокого смирення є життя святого Павла, званого
“Препростим” (він бо не мав жодної освіти), яке, з Божою поміччю, тут
описуємо. Коли святий Антоній Великий жив у пустелі, прийшов до нього
шістдесятилітній чоловік, хлібороб на ім’я Павло, і став просити
святого, щоб залишив його при собі, бо він хоче посвятитися пустельному
життю. Святий Антоній не хотів навіть чути про це, бо Павло був уже
старий та підупалий на силах, і порадив йому вступити до якогось
монастиря, після чого пішов на молитву до своєї печери. Коли ж через три
дні вийшов з неї, то побачив, що Павло і далі стоїть на тому ж місці.
Святий Антоній, зворушений цим, дозволив йому залишитися і став його
випробовувати, бо хотів, щоб Павло злякався суворости пустельного життя і
пішов до монастиря. Він велів йому стояти на одному місці, доки не
дасть йому якоїсь роботи, і Павло простояв так сім днів, без хліба і
спочинку.
Далі святий Антоній дав йому плести шнури, а потім наказував
розплітати, немовбито робота його була не добра, та Павло кожне
зауваження приймав з найбільшою терпеливістю і послухом. Коли Павло
якось запитав про щось, що було не на часі, і Антоній наказав йому
мовчати, то він не промовив жодного слова доти, доки Антоній не
відкликав своєї заборони. Павло був собі чоловік звичайний, невчений,
однак засяяв невдовзі багатьма чеснотами, і святий Антоній, навчивши
його розважати правди Божі, відвів йому окрему печеру, а Господь Бог
наділив святого Павла силою проганяти бісів.
Одного разу до святого Антонія привели біснуватого, а той наказав
відвести його до Павла, який, помолившись, сказав: “Вийди, дияволе, бо
так наказує тобі отець Антоній!” А коли диявол не підкорявся, тоді
святий Павло у найбільшу спеку став на високий камінь і, піднісши вгору
руки, став голосити: “Господи, Ісусе Христе! Не вступлюся з цього місця,
і не прийму ані страви, ані води, радше умру, хіба що накажеш злому
духові вийти з того чоловіка”!
О, який великий доказ любови до ближнього явив тут святий Павло,
добровільно приймаючи всяке страждання, аби лиш допомогти своєму
братові. Господь вислухав святого і злий дух вийшов з біснуватого.
Не знаємо напевно, коли помер святий Павло, мабуть, близько 340
р. Помер він як вибраний слуга Божий, взірець покори і послуху. А життя
його було доказом і є для нас наукою, що не треба великої учености, аби
стати угодним Богу. Серце чисте, любов до Бога, дотримання Його законів –
найпевніша дорога до неба. Йшов тією дорогою святий Павло “Препростий” –
і ми ідімо нею.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар