29.11.2014р. Б. / Коментар Апостола на Неділю 25-у по Зісланні Святого Духа

Неділя 25 по Зісланні Святого Духа

Послання апостола Павла до Ефесян 4,1-6

1. Текст Еф 4,1-6

1. Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. 4. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрещення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й  через усіх і в усіх.

1. Структура послання до Ефесян

            Послання до Ефесян, подібно як і інші Павлові писання, схематично можна поділити на 2 частини: доктринальну та морально-заохочувальну. Перша частина з доктринальним змістом це є 1-3 розділи, де Апостол прославляє об’явлення Бога, яке відбулося у Христі, та проголошує спасіння усіх людей і юдеїв, і поган, що стається через віру у воскреслого Господа; друга частина з морально-повчальним змістом це є 4-6 розділи, в яких зображається нове життя охрещених у Церкві та у світі, а також тут є присутні заклики до єдності у Христовому тілі, заохочення до особистого праведного життя та у християнській сім’ї, вказівки, як боротися у часі спокус. Друга, повчальна частина послання розпочинається текстом 4,1-6.

1. Єдність Церкви у різноманітності служінь в Еф 4,1-16

            Текст Еф 4,1-6 є частиною більшого уривку, який охоплює вірші 1-16. Головна тема уривку 1-16 це є заклик до єдності в одному Христовому тілі. Жива церковна спільнота вірних, будучи тілом Христовим і храмом Божим, має за найважливіше завдання прагнути до єдності (4,4-6), яка на практиці, проте, проявляється через різноманітність духовних дарів і служінь для спільної мети – будування Христового тіла (4,12). Сам Господь, Який воскрес і вознісся на небо (4,11-13), збагатив Церкву різними дарами служіння: «І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями…» (4,11). Апостол Павло нагадує ефесянам, що Церква це – живий організм, який складається із спільноти вірних, тому він не є однорідним і статичним, але живим, що має багато членів та динамічним – постійно зростає та тягнеться до своєї голови, Христа. Тому тільки єднання з Господом творить та забезпечує колективну єдність усіх членів всередині у самому церковному тілі. Окрім того як наслідок єдності охрещених з Христом, якого вони є живими членами, включає у собі вимогу життя в гармонії, взаємної любові та відповідальності,  з якими кожен має займати своє місце у цьому великому організмі.

            Подані образи, що їх використовує Апостол у даному посланні, «голова» (1,22; 4,15; 5,23) і «тіло» (1,23; 2,16; 4,4.12.16; 5,23.30), які з’єднуються з ще одним «повнота» (1,23; 4,13) показують внутрішнє відношення між Христом і Церквою в якому висловлюється і здійснюється Його панування над усім, що існує. Церква вже є повністю наповнена присутністю Христа, але вона ще не дійшла до міри «…повного зросту повноти Христа» (4,13). Це є розпочатий процес, подібно як будівництво будинку (2,19-22) чи створення подружжя (5,21-33), який прагне дійти до повноти, тобто завершеності в досконалості, у Бозі. Згідно Павла, Церква Христова безперестанно зростає (4,16), приймаючи до себе віруючих усіх країн світу, та об’єднує в Господі різні народи, якби вони не різнилися між собою.

1. Ознаки єдності Христового тіла в Еф 4,1-6

Апостол Павло, пишучи це послання з Римського ув’язнення, подібно як Христос у часі архиєрейської молитви під час Тайної Вечері (Ів 17), звертається із поясненнями та закликом, щоб ефеська церква, а також інші малоазійські церкви (міста, де були християнські спільноти: Смирна, Мілет, Лаодікея, Гієраполь, Колосси…) не втратили духа єднання між собою і старались усіма силами зберігати «…єдність духа зв’язком миру» (4,3). Церковна спільнота в Ефесі зустрілась з труднощами – єресі, різні культурні та релігійні впливи –, які шкідливо діяли на їх віру та моральне життя і загрожували, що могли бути прийняті сумнівні напрямки в ділянках христології чи екклезіології. На підтвердження цього Він говорить, що наріжним каменем цієї єдності є сам Христос (2,20). У книзі Діянь Апостолів можна побачити як рання Церква зразково зберігала цю архиєрейську молитву Христа «… щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів 17,11.21), зокрема, в другому розділі подається свідчення: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2,42). Апостол Павло, говорячи про різні дари та служіння, які є в Христовому тілі, подає сім основних ознак єдності, які мають характеризувати церковну спільноту: «Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й  через усіх і в усіх» (4,4-6). Пояснення окремих віршів допоможе краще зрозуміти слова Апостола як різноманітність духовних дарів і служінь не заважає єдності, а навпаки сприяє досягненні спільної мети для всіх членів Церкви – зростання у святості.

1. Пояснення окремих віршів Еф 4,1-6

1: Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано.

            Завершивши першу, доктринальну, частину послання словом «Амінь» (3,21) Апостол розпочинає другу частину, морально-заохочувальну, словом parakalw/, яке означає нагадую, заохочую, у даному випадку благаю. Згідно християнської точки зору, а також особливо в Павла, є неможливо говорити про віру, коли паралельно не йде мова про застосування її в щоденному конкретному житті: «…бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні не обрізання, але – віра, чинна любов’ю» (Гал 5,6). Отже, те що Апостол сказав у 1-3 розділах, тепер він бажає, щоб та наука могла втілюватися в конкретне життя християнської спільноти в Ефесі, і подає практичні поради для щоденного життя вірних.

            Уточнення «Господній в’язень» показує, що Апостол, подібно як і в інших листах на початку чи вкінці послань до привітань додає свої богословські характеристики (наприклад, «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса» 1Кор 1,1), то тут він бажає вказати звідки пише послання – з Риму, і що не може фізично відвідати своїх духовних дітей. Будучи в римському ув᾿язненні Павло приймає ті обставити свого життя, на приклад Господа, тобто терпіння та страждання, і намагається в них проповідувати Євангеліє Христа, пишучи Боже Слово на папері до різних новоутворених спільнот.

            Апостол пригадує ефесянам про «покликання, яким вас візвано», тобто мова йде про покликання до християнського життя, яке розпочалося для них через Таїнство Хрещення,  має звершуватись в любові та зростати у святості; життя не в егоїзмі, а в братерському єднанні в одному Христовому тілі. В посланні до Колосян Павло, говорячи про покликання, пише: «…щоб жити вам життям, достойним Господа, і подобатися йому в усьому, приносячи плід у всякому доброму ділі і зростаючи у спізнанні Бога» (Кол 1,10). Особливість християнина полягає в тому, що те ким він вже є – народжений до нового життя через Таїнства втаємничення та покликаний до воскресіння, пізніше ним має стати: впродовж життя Бог кожного дня знову й знову дає нагоди реалізовувати дар спасіння.

2-3: в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру.

            Після того як Павло закликав християн Ефесу поводитися достойно відносно їхнього покликання (4,1), то в наступних віршах 2-3 він подає пояснення, як саме потрібно реалізувати правдиве християнське життя і особисто, і в спільноті.

            Вислів «в повноті покори» відноситься до дієслова «поводитися» з 1 вірша і означає ту саму чесноту, яку в Нагірній проповіді Христос називає «убогість духом» (Мт 5,3), тобто правдиве визнання власної недостойності та слабкості, якого не вистачало язичникам, супроти Бога. Поняття «покора», яке сприймалося зневажливо в світській грецькій культурі, натомість в Старому Завіті становить один з основних елементів духовності: покірний є той, хто підкорюється Божій силі, відчуваючи себе малим та бідним супроти Нього (Пс 18,28; Сир 3,20; Прип 3,34). У Новому Завіті є цікавим як Павло використовує слово «покора» для пояснення відношення, яке має бути в церковній спільноті: «Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (Флп 2,3). Правдиве розуміння даного поняття можна ще краще зрозуміти, коли дивитись на ближнього через призму Христа, пам᾿ятаючи Його слова: «…усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40).

Лагідність є наслідком покори, і її прояв можна побачити в особі Ісуса Христа, Який сам про себе говорить: «…навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем» (Мт 11,29). Апостол Павло при різних нагодах заохочує християн бути лагідними, щоб гасити будь-які слова чи вчинки противників: «Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа» (2Кор 10,1); «Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности…» (Гал 6,1).

До переліку ознак християнського життя окрім покори, лагідності Апостол додає ще чесноту довготерпеливості. Святе а також показує, що праведник у Старому Завіті, а християнин в Новому через чесноту довготерпеливості можуть переносити різні випробовування у житті: «Візьміте, брати, за приклад страждання і довготерпіння пророків…» (Як 5,10); «Благаємо вас, брати… супроти всіх будьте терплячі» (1Сол 5,14). Павло настільки високо цінить довготерпеливість, що показує її як плід Духа Святого, і це є видно в Гал 5,22, а також в гімні про любов наголошує, що любов як найвищий прояв християнського життя є довготерпелива (1Кор 13,4).

Далі Апостол закликає християн Ефесу переносити немочі один одного через терпіння у любові. Цей заклик є спрямований не до правил поведінки в особистому житті, але має вже спільнотний вимір і показує християнську модель перебування у Церкві. Павло, розуміючи, що члени Христового тіла це люди зі своїми немочами та недосконалостями, перераховує чесноти (покора, лагідність, довготерпеливість), які підтримують спільноту, проте вони не є ціллю самі в собі, але допомагають, щоб у взаємній любові будували Церкву. Говорячи про любов у терпінні, Апостол втілює в життя слова Ісуса Христа, Який на Тайній Вечері своїм учням залишив нову заповідь: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного!» (Ів 13,34); а далі в 15 розділі Євангелії від Івана Господь подає приклад прояву найвищої форми любові: «Ніхто неспроможне любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15,12).

            Прохання, які є подані у 2 вірші є підготовчими до найважливішого заклику, який хвилює Павла, а це єдність Христового тіла. Третій вірш показує головну мету автора: усі церкви мають прагнути зберегти єдність і дбати про її збереження з особливою турботою. Єдність потрібно зберігати тому що вона є даром Христа (2,14-18), і, власне, Він, є той, хто з двох (юдеї і погани) зробив одне, через хрест, аж до тієї міри, що Павло тут говорить і порівнює це з актом створення «…на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину» (2,15). Вислів «єдність духа» можна розуміти насамперед як одностайність, однодушність чи єдність думок та почувань, що характеризують Церкву як новий народ, який є об’єднаний через кров Ісуса Христа. У церковній спільноті і юдеї, і погани, не творять тільки одне загальне колективне тіло, але вони також є зв’язані одним внутрішнім відчуттям приналежності до Господа через віру та Таїнства. Далі Апостол уточнює, що єдність духа потрібно берегти зв’язком миру. Єдність церков в одному Тілі може існувати лише тоді, коли всі християни будуть перебувати у певному духовному зв’язку, який приходить через мирне співжиття, через покору, лагідність, довготерпеливість і любов (4,2); коли будуть розуміти, що всі разом творять один духовний організм, проте кожний зокрема має у ньому свій окремий дар служіння для загального будування (1Кор 12,12-27; Еф 2,21-22).

4-6: Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й  через усіх і в усіх.

У віршах 2-3 Апостол заохочував та показував як саме можливо зберігати єдність в церковній спільноті, натомість у наступних віршах 4-6 він подає богословські аргументи, які мають становити підґрунтя для віри та мотив для діяння.

Говорячи про основи з’єднання, Павло подає сім основних ознак єдності Церкви – одне тіло, дух, надія, Господь, віра, хрещення, Бог Отець –, бажаючи донести ефесянам, а також усім, хто буде читати це послання, що усі християни повинні бути чимсь одним, бо вони становлять одне містичне тіло Христа – вселенську Церкву. Дані аргументи, які наводить Апостол, становлять визнання віри перших християн, і він їх знову пригадує ефесянам, бажаючи показати, що, власне, вони є основою і пунктом виходу для збудування Христового тіла.

У 4 вірші увагу потрібно звернути на порядок представлення аргументів: на першому місці знаходиться слово тіло (sw/ma), а потім дух (pneu/ma). У цьому випадку в історії екзегези існують два способи читання даного уривку: перший, це тринітарне сприйняття тексту, тобто слово дух означає Святого Духа, Який займає провідне місце в житті Церкви, постійно оживляючи її; другий, це розуміння слова дух як спільне бажання і прагнення усіх охрещених творити єдність і мир на основі внутрішнього, загального та переконливого зобов’язання (порівняй 2Кор 12,18). Якщо б Павло на перше місце поставив слово дух, а потім тіло, то тоді можна було б вважати даний текст як очевидне відношення до Святого Духа, Який відіграє головну роль у цьому тілі, яким є Церква. Власне, в такий спосіб Апостол подає представлення щодо будови Христового тіла в 1Кор 12,13: «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом». У 4 вірші подібно як і в 3 слово дух  вжите на означення того, що християни Ефесу є запрошені не творити єдину спільноту тільки на формальному рівні, але жити цією єдністю в глибині їхнього духа кожного зокрема. Перша єдність церковного тіла була “створена” Христом через подію розп’яття на хресті, в той час як друга єдність цього церковного тіла має відновлюватися кожний день на особистому рівні через внутрішнє зобов’язання жити у взаємній любові. Звичайно, в глобальному контексті слово дух у віршах 3 і 4 потрібно розуміти і в певному відношенні до дії Святого Духа, бо спільнота християн ніколи не є залишена сама на себе, але усі охрещені є позначені діянням Духа і є ведені ним у щоденному житті, тому «єдність духа» в одному церковному тілі є можлива лише тоді, коли самі вірні є повні Духа (5,23).

Церква, яка є заснована Господом, постійно росте до своєї повноти Христа, тому Павло, говорячи про надію, показує, що не тільки кожний зокрема охрещений сподівається на подію славного воскресіння, але увесь народ надіється, і через це він є покликаний до єдності.

Вірші 5-6 представляють ще один мотив для збереження єдності Церкви. Один Господь, тобто це є пряме відношення до Ісуса Христа, Який є головою церковного тіла і таким чином через віру в Нього всі становлять одне (4,15-16). Віра, теж і вона є одна для всіх християн, і тому є необхідно, щоб ця віра була цілісно збережена: «… щоб тайну віри берегли в чистім сумлінні» (1Тим 3,9). Також і хрещення, яке є єдиною дорогою до Ісуса Христа і через це таїнство віруючий входить в життя Церкви, становить об’єднуючий фактор. Вкінці Апостол подає найголовніший аргумент – один Бог і Отець усіх, яким бажає ствердити, що Бог є найбільшим гарантом єдності, тому що Він є не тільки «Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа» (1,3), але також і Отець наш небесний (Мт 6,8; 7,11; 23,9). Один Бог є батьком усіх людей і тому усі люди це є діти Божі, а рівно ж один одному брати і через це  покликані до єдності в любові. В даному посланні та контексті Павло, роздумуючи над тим, що Бог, Який перевищує всі сотворені речі, Який творить єдність всесвіту, рівно ж Він подає єдність Христовому тілу – Церкві.

1. Місія Церкви і християн

Апостол Павло написав послання до Ефесян з метою, щоб підбадьорити новонавернених християн та вселити в їхні душі впевненість у тому, що потрібно змагатись проти злих сил темряви і берегти скарб віри, а також перебувати в єдності у Христовому тілі. Для цього він описує внутрішню природу Церкви, показує зовнішні її прояви, подає практичні поради як перебувати в єдності, а також закликає християн жити з усвідомленням того, що вони представляють живе тіло Христа на землі.

У цьому новому створеному організмі кожний член отримує через діяння Духа окремий дар і служіння, які потрібно спрямовувати для загальної розбудови тіла Христового. У цій розбудові усі християни мають за завдання дбати не тільки про внутрішнє життя в церковному організмі, але тут є вже місійне покликання, яке має бути звернене до всіх людей.

В четвертому розділі до Ефесян Павло наголошує, що є «Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх» (4,5-6), а в посланні до Євреїв читаємо: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13,8), власне це є покликанням усіх християн прагнути до єдності і творити єдність Христового тіла, живучи у взаємній любові.

о. д-р Іван Січкарик

Джерело:    Воїни Христа Царя