Двадцята неділя Євангеліє
Лк. 7, 11–16
«Юначе, кажу тобі, встань!»
Можемо лише собі уявити, яке горе було в цієї жінки! Вона була
вдовою, значить, вже не мала чоловіка, а тепер втрачає і єдиного сина.
Людина в такому стані не бачить жодної радості, не бачить сенсу життя,
немовби перед нею все стає темним. Саме в цей людський розпач, в смуток і
безнадію входить Господь і повертає життя синові цієї жінки. Подібне
може ставатись і в нашому житті, бо кожен з нас не раз переживає трудні
моменти. І тоді Бог також може ввійти через нашу віру.
Якщо ми довіряємо Богові, що Він може діяти всюди і повсякчас, то
маємо пам’ятати, що Бог може принести в будь-яку хвилю розпачу Своє
світло. Отож дуже важливо у будь-яких ситуаціях, навіть найскладніших,
здавалося б, безвихідних, бути свідомими того, що Бог через нашу віру і
довіру до Нього може нас і все наколо змінити.
Тож вірмо в Бога повсякчас, і Він буде мати можливість діяти в нашому житті та через нас!
Апостол
Гл. 1, 11–19
«Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою»
Що є Євангелія? Це та Добра Новина, яку досвідчили апостоли, коли
пізнали Христа, Котрий і приніс цю Новину – зло і гріх не може вже
панувати над людиною, бо в Христі людина покликана до життя вічного, до
Царства Небесного.
Євангелія, яку ми проповідуємо, це не лише те, що ми прочитали про
Христа, почули, нам хтось переповів. Остаточна суть Євангелії – це те,
що ми зустрілись з Христом воскреслим, Який жив історично і воскрес,
Тим, Який є Богом і з Яким ми можемо пережити зустріч у кожній миті
нашого життя.
Євангелію ми не сприймаємо лише з людського досвіду, лише від людей,
ніби хтось нас цьому навчив. Бо навіть коли хтось нам вказав шлях до
Бога, допоміг, то зустріч з Богом, досвідчення Бога має бути в кожного з
нас пережитим особисто, і тоді лиш ми стаємо правдивими носіями
Євангелії. Наше свідчення про Бога, наше проповідування про Нього живе настільки, наскільки ми самі живемо Богом!
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар