Живемо
із постійним поглядом у завтрашній день. І сьогодні нам, українцям, цей
прийдешній день виглядає таким невизначеним. Святіший Отець Венедикт
XVI кілька років тому ставив запитання щодо кроків у майбутнє у світлі
християнської віри і запропонував для визначення кілька суттєвих
зауважень, які є актуальними сьогодні.
Він зокрема зазначив:
«Повторімо запитання ще раз: що нам обіцяно? Як нам діяти?
Християнська відповідь на це запитання охоплює три виміри. По-перше, –
це обіцянка майбутнього Єрусалиму, що створений не людьми, а походить
від Бога. Далі слідує пророцтво про те, що людська свобода є незахищена і
нею знову й знову надуживатимуть, а тому несправедливість наново
захоплюватиме владу у світі. Апокаліпсис зображає це жахливими образами.
Крізь морок цих образів часто не зауважують іншого, важливішого: хоча
Бог залишає багато простору для свободи зла (занадто багато, на нашу
пересічну думку), та Він ніколи не випускає світу зі своїх рук. Коли в
Одкровенні мовиться про руйнування, то завжди наводиться обмежений час
і, так би мовити, процентні ставки нещастя, наприклад, третина чи щось
подібне. Світ належить Богові, а не злу, чого б воно не накоїло, – це
переконання є, власне кажучи, вирішальною частиною апокаліптичних
образів. Жахіття, про які розповідає Одкровення, ніколи не заволодіють
цілим світом і не зможуть його спустошити. Це і є справжньою суттю
книги.
І, нарешті, третій вимір християнської відповіді на питання про
майбутнє – це етос, відповідальність. Не існує магії поступу, раз і
назавжди правильно влаштованого світу, адже тоді він був би світом без
свободи. Бог тримає світ під опікою, але Він тримає його великою мірою і
завдяки нашій свободі, яку ми, як свободу до добра, повинні
протиставити свободі до зла. Віра пробуджує і зміцнює моральні сили, які
будують запруди проти повені лиха; вона пробуджує і зміцнює свободу до
добра проти спокуси зловживати нашою свободою до зла. Заповіт… полягає у
тому, щоб зміцнювати сили добра; працювати, жити і страждати за ті
цінності і правди, які пов′язують світ із Богом. Бог обіцяв Аврааму, що
не зруйнує Содому, якщо там знайдеться десять праведників (Бут 18,32).
Усі ми мусимо старатися, щоб ніколи не забракло десять праведників, які
можуть врятувати місто».
Отже, звернення до Божих слів, як до слів, за якими слід жити, які не
лише десь мати на увазі, про них знати і їх розуміти, а практикувати їх
своїм сповненням, виконанням, відповідально. Коли робити це осібно,
далі сім′єю… спільнотою, тоді й обіцянка Божа не забариться.
Підготував о. Олег Лука
Немає коментарів:
Дописати коментар