Своїми
поглядами щодо майбутнього УГКЦ в Україні, інформаційної війни, яку
веде проти неї Росія та консолідованої праці вірних греко-католиків по
всьому світові поділився о. Рафаїл Турконяк, архимандрит УГКЦ, доктор
богослов’я і літургіки, лауреат Шевченківської премії за переклад
Острозької Біблії українською мовою, видатний дослідник і перекладач
Святого Письма.- Отче Рафаїле, на Вашу думку, яка особливість відрізняє УГКЦ з-поміж інших Церков у сучасному світовому християнському просторі?
- Цікавою рисою УГКЦ є те, що ми – фактично одинокі уніати в Церкві.
Це одинока з’єдинена Церква від часів Берестейської унії. Хоча вже
минуло більш, ніж 400 років, ми й надалі залишаємося вірними своїй
традиції, своєму обряду. Це для багатьох є незрозумілим явищем.
Насамперед, наша теологія зроджується, формується тільки сьогодні, до
того ми послуговувалися чужою, російською чи римо-католицькою. Тепер
мусимо творити свої школи, свою теологію, що потребує часу.
- Чи є УГКЦ екуменічною Церквою і чи відповідає вона викликам нового часу?
- УГКЦ мусить відповідати потребам часу, і ми бачимо, що вона
змінюється, може, не таким чином, як би хотіли ми чи люди, але процес
вже триває, і Церква пристосовується до вимог сучасного суспільства.
Церква, в принципі, змінюється повільно, як каже приказка: «Божі млини
поволі мелють». Інше питання полягає в тому, що Церква активно
відгукується на потреби народу і країни. Наприклад, УГКЦ в Україні та
діаспорі має зовсім інші виклики, проблеми й потреби.
- Наскільки важливими є контакти і спільна праця УГКЦ в Україні та діаспорі?
- Це надзвичайно важливо, бо коли ми працюємо разом, то творимо свою
історію, пригадуємо, що ми – одна Церква, що ми не розсіяні порізно у
світі. На відміну від Римо-Католицької Церкви, нам не дозволяють мати
юрисдикцію поза межами своєї території, а це несправедливо, оскільки вже
давно проголошено рівність усіх обрядів.
- Яка основна небезпека, як внутрішня, так і зовнішня, загрожує розвитку УГКЦ?
- Це повне зісвідчення, ми як Церква це дуже добре бачимо тепер.
Проти того і ще проти крайнього матеріалізму треба боротися. Це ті дві
речі, що стали викликом для Церкви не лише в Україні, але й по цілому
світу, особливо на пострадянських територіях.
- Яку загрозу може становити Російська Православна Церква
та Патріарх Московський Кирил у світлі останніх трагічних подій в
нашій державі для УГКЦ?
- Зараз ця загроза не є страшною. Вже допомагаючи Путіну нападати на
Україну, Кіріл втрачає своїх вірних васалів на Сході нашої держави. Для
нас РПЦ ніколи не була і не буде небезпечною, адже це замкнена Церква.
Вона не має ані вишколених людей, ані вишколених священиків, багато
єпархій навіть не є обсаджені. Тому нам нема чого боятися.
- РПЦ, якщо правильно так сказати, часом із лояльністю
ставиться до Київського Патріархату. В чому ж полягає причина її
ненависті до УГКЦ і ведення неоінформаційної війни проти нас?
- Ще до приходу до влади Путіна, за часів Єльцина, Росія була
демократичною країною і визнавала нас, але РПЦ не могла змиритися з
існуванням нашої Церкви. Вона залишилася на тому самому рівні, що й з
часів комуни. Її духовенство весь час воює проти нас, робить все, що
тільки може, щоб нам надокучити, але таким чином воно самостійно знищує
свою Церкву. Вони ненавидять нас, бо наголошують, що неможливо бути у
злуці з Римом і належати до східного обряду, натомість, ми вже більш,
ніж 400 років доводимо їм протилежне. Бо ми є наявним прикладом того, що
те, про що вони говорять, - неправда.
Розмовляла Лідія Батіг
Немає коментарів:
Дописати коментар