Бесіда з Блаженнішим кардиналом Любомиром (Гузаром) про активність Майдану та відносини між католиками і православними.
7 червня цього року Петра Порошенка інавгурували як першообраного
президента України після усунення від влади Віктора Януковича наприкінці
лютого. Тоді як президентство Порошенка реагуватиме на проблеми країни,
чиї інтереси охоплюють як Схід, так і Захід, ключову роль церков у
межах сучасних політичних подій в Україні теж не можна упускати.
Незважаючи на те, що в культурному відношенні як православна країна,
сучасна Україна є однією з найбільш релігійно-плюралістичних країн
Європи з історичною присутністю громад східного обряду (католицьких),
латинського обряду (католицьких), протестантських і невеликих єврейських
та мусульманських громад. Православна більшість представлена трьома
церквами: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ КП),
Українська православна церква (Московського патріархату), і Українська
Автокефальна Православна церква.
Те, до чого Іван Павло II апелював під час свого Папського візиту в
2001 році в цю країну, декларуючи «Вселенську лабораторію України», є
надзвичайно очевидним в русі Майдану останніх семи місяців. Спільна
екуменічна присутність духовенства з громадськими літургіями та
молитвами були квінтесенцією «майданових» зустрічей на площі
Незалежності в Києві, які почалися в кінці листопада 2013 року.
Серед найбільш помітних релігійних фігур в пострадянській Україні
Блаженніший кардинал Любомир (Гузар), який очолював численну Церкву
східного обряду в приналежності до Риму (УГКЦ) з 2001 аж до своєї
відставки в 2011 році. Під час свого десятилітнього управління, кардинал
Гузар одноголосно став авторитетним моральним та екуменічним голосом
країни. Тим не менш, його керівництво опинялося перед значними
труднощами, які пов’язані зі спадщиною радянського комунізму та
історичною ворожнечею між українськими католицькими та православними
віруючими.
У цьому інтерв'ю з Сповіщення Католицького Світу (Catholic World Report),
кардинал Гузар пропонує своє характерно відверте, наразі мудре,
уявлення про роль Церкви на Майдані України, питання екуменізму в
Україні, а також часто складні відносини між католицькою та Російською
Православною церквами.
CWR: Чи вважаєте ви, що досвід руху
Майдан створив можливість для Української Греко-Католицької Церкви, щоб
показати свою солідарність для всієї України?
Блаженніший Любомир: Церква не була
агентом, вона перебувала на службі. І ми зробили на цьому акцент. Ми
були там, щоб служити людям, які прийшли самі по собі. Ми не зробили
нічого свідомо аби радити людям та «перекувати» їх прийти. Я звернувся
до Майдану кілька разів, щоб підкреслити, що Церква підтримала Майдан і
те, заради чого він стояв.
Нарешті, народ України буде жити в дійсно демократичному суспільстві. Ми завжди говорили просто, вітаючи те, що відбулося в сенсі служіння. Не наміром взяти ініціативу, щоб стати лідером у всьому цьому русі, а щоб служити людям і служити їхнім релігійним потребам.
CWR: Під час вашого керівництва ви зробили
серйозні зусилля задля зміцнення екуменізму між Вашою Церквою
(Українська греко-католицька церква) і православними церквами України.
Зокрема, як би Ви оцінили стосунки Вашої церкви з Російською
Православною Церквою Московського Патріархату?
Блаженніший Любомир: Ну, я намагаюся
підтримувати контакти. Але я не думаю, що ми досягли великих досягнень.
Принаймні, ми не боролися один з одним. Тому я думаю, що ми були дуже
мирними, хоча дуже розділеним суспільством. Що стосується Української
Православної Московського Патріархату, до тих пір як попередній
проросійський уряд (Віктора Януковича) був при владі, було дуже важко
говорити з багатьма з них. Тепер, щоправда, так би мовити, добре відомо
всім відносно ставлення Росії до України, я думаю, що говорити з нашими
побратимами в межах Української Православної Церкви Московської
патріархії стало набагато простіше.
Проте, ситуація, як і раніше, врегульовується і ми змушені чекати. Є
ще багато позитивних ознак. Наприклад, Блаженніший Святослав перебуває в
тісному контакті з Українськими Православними митрополитами Володимиром
(Московського Патріархату), патріархом Філаретом (Київського
патріархату) та іншими. Більш того, між нашими церквами останнім часом
були підписані численні спільні документи і декларації. Таким чином
набагато більше взаєморозуміння між нами складається. За останні кілька
місяців навряд чи можна назвати будь-які атаки від когось проти
кого-небудь. Так що, я думаю, що це дуже цікавий, але дуже важкий
період. Ми сподіваємося, що православні в Україні знайдуть і знову
встановлять єдність. У той момент ми побачимо екуменізм в Україні як
дуже перспективну річ. Під час свого візиту в 2001 році Папа Іван Павло
II назвав Україну «екуменічною лабораторією».
Тим не менше, я не думаю, що ми повинні впасти в якийсь дух
необґрунтованої ейфорії, думаючи, що завтра все буде налагоджено. Це
займе багато, багато часу. У мене немає сумніву щодо цього. З Божою
допомогою, ситуація не є ні трагічною, ні безнадійною. Однак, щодо
формального, кінцевого, реального возз’єднання – то це довгострокове
майбутнє.
CWR: До Ватиканської Вселенської
програми щодо Російської Православної Церкви (Московського
Патріархату), Ваша церква була включена в будь-якому випадку?
Блаженніший Любомир: Ні. З часів
кардинала Казаролі, Ватикан був у контакті з Російською Православною
Церквою (Московського Патріархату) на переговорній основі, досить не
поганій. Папа Іван XXIII мудро говорив, що «незважаючи ні на що, добре
говорити один з одним». Зараз, як ви знаєте, політика зіграла тут
головну роль. Московський Патріархат наполягає, що вони можуть
зустрітися з Папою, поки Ватикан не «поставить на місце» «[українських]
греко-католиків». Навіть президент Путін кілька років тому говорив про
нашу Церкву як проблему. Яка є ворогом, яка несправедливо
націоналістична, і т.д. Більше того, він стверджував, що ми
переслідували православних віруючих на Західній Україні, але ніхто не
може нічого довести, тому що немає такого переслідування.
Насправді, Ватикан зрозумів це. Тому що спочатку Ватикан повірив в
це. Однак ми дали зрозуміти, що таких випадків не було. Тепер Ватикан
знає, що ми не переслідували нікого, що православна – чи то Московська
Патріархія, чи УПЦ КП – абсолютно не мають обмежень у Західній Україні.
CWR: Так, реакція Ватикану щодо вашої ролі з Московською Патріархією надає підтримку загалом?
Блаженніший Любомир: Бачте, коли я
був ще при обов’язках був проект, який дозволяв нам дискутувати з
православними. Ватикан не визнає інших православних церков в Україні,
тільки Московську Патріархію. Так, Ватикан і Москва були б як старші
«брати», які були б присутніми на обговореннях. Я сказав: «Ні, нам не
потрібен старший брат. Якщо ми хочемо, ми можемо говорити за себе». Я не
думаю, що хтось у Ватикані був надто задоволеним цим, або я чув щось
схоже, я не знаю. Ми не хотіли вникати в це. Святіший Отець Бенедикт
XVI, принаймні в двох випадках, закликав нас підтримувати контакти,
також настійно рекомендував нам віднестись до нашої власної традиції
дуже серйозно – з приводу того, що ми Східна Церква-Католицька, наразі
Східна.
Нинішній папа, так само як і Папа Бенедикт, були прихильні до нас.
Ватиканська курія завжди намагалася підтримувати зв'язок з Москвою, тоді
як багато високопоставлених чиновників курії відвідували Московську
Патріархію. Саме по собі, це не є чимось поганим.
CWR: Чи повинен Рим докласти зусиль аби звернутися до інших Православних Церков України – Київського патріархату чи Автокефальної Церкви?
Блаженніший Любомир: Так чи інакше,
вони ніколи не хотіли... Були кардинал Кессіді, кардинал Каспер,
кардинал Кох. Вони завжди уникали, дуже свідомо, контактів з
«не-канонічними» православними. Ідея полягала в тому, щоб не ображати
Москву. Я думаю, щось ще можна було б зробити. В цьому сенсі Святіший
Отець [Святий Іван Павло II], коли він був тут в 2001 році, говорив з
усіма, не роблячи ніяких відмінностей. Папа зробив велику справу, бо він
показав себе відкритим, однаково відкритим для всіх. Я думаю, що це
залишило хороше враження. Але так чи інакше, політики такі, які вони є. Я
не щасливий з цього приводу. Але є багато інших речей, про які я не
знаю, так що я не можу собі дозволити зробити судження про кожного.
CWR: Щодо Росії, чи могли б Ви розповісти
мені трохи про становище українських греко-католиків на території
Російської Федерації та перешкод на шляху забезпечення належного
пастирського служіння для них?
Блаженніший Любомир: Ні російські
католики (східного обряду), ні українські греко-католики не мають
можливості офіційної реєстрації. Ставлення уряду таке, що Росія повинна
бути православною. Якщо Ви не православний, то ви зрадник. І тут
католики (Східної церкви) – чи то росіяни, чи українці - хто є такими ж
добрими християнами, як і хорошими громадянами, вступають в протиріччя
що уряд офіційно говорить з цього питання. Технічно, Російський
католицький (східного обряду) екзархат існує навіть при тому, що в даний
час немає Екзархату. Тим не менш він існує.
Наша Українська Греко-Католицька Церква існує в Росії, але наші
священики здійснюють свою діяльність як частина Латинської Церкви.
Єпископ Новосибірську був призначений Святим Престолом як свого роду
«захисник» і намагається допомогти, але у них є багато труднощів. Це не є
неможливим, але це звичайно не легко. У Росії тим, хто далі від Москви і
хто не знаходяться під оком «старшого брата», здається, краще
управляти. Безумовно священиками, які служать там, треба захоплюватися.
Марія Удуд для Християнського порталу КІРІОС, за матеріалами CWR.
Джерело: КІРІОС
Немає коментарів:
Дописати коментар