Владика Юлiан, попри свiй високий духовний сан i велике коло обов'язкiв, вмiє вислухати i знайти час для кожного. Впродовж останнiх 17 рокiв вiн виконує служiння єпископа Самбiрсько-Дрогобицького. А днями вiдзначив ювiлей. З цiєї нагоди привiтати ювiляра прибув Глава УГКЦ Святослав Шевчук, який в катедральному храмi Пресвятої Трiйцi в Дрогобичi вiдправив урочисте богослужiння.
- Владико Юлiане, чому вирiшили присвятити своє життя служiнню Богу i Церквi?
- Найкращi вихователi дитини - це тато i мама. Мої батьки завжди ходили до Божого храму. Вони й стали моїми першими духовними наставниками, через яких Бог засiяв у моєму серцi зерна покликання до монашого та священичого служiння. Окрiм того, рiдний брат мого батька - Януарiй Вороновський – був монахом-студитом. Приклад його життя та постiйне спiлкування з ним справило велике враження як на мене, так i на мого рiдного брата покiйного єромонаха Василя Вороновського. На другому роцi мого навчання в Українському Полiграфiчному Iнститутi у Львовi я вступив до пiдпiльного монастиря Монахiв Студiйного Уставу. Пригадую, ще будучи львiвським студентом я приїжджав до Зимної Води, де спiльно з монашою братiєю молився правило часослова. Щоразу пiсля завершення цих молитов старший iєромонах пояснював нам - молодим монахам - змiст цих богослужiнь. Досвiд цiєї спiльної молитви духовно змiцнював мене. I так молитва допомогла менi дiйти до Христа.
- Що Вам довелося пережити в часи переслiдувань УГКЦ?
- Життя у пiдпiллi вимагало вiд проводу УГКЦ – єпископiв та священикiв - цiлковитої вiрностi Христовi та Його Церквi, подiбно як це було у першi столiття християнства. Єпископiв та священикiв, на яких через доноси недоброзичливцiв звертало увагу КДБ, постiйно викликали на допити. Пiд час цих довгих виснажливих розмов пiдпiльне духовенство та вiрних намагались схилити до спiвпрацi. Отець-студит Модест Ворончак постiйно повчав нас, молодих священикiв та монахiв, як поводитись пiд час допитiв: "нiчого не пiдписувати" та "нiчого не обiцяти". Адже кожна обiцянка сприймалась як натяк на спiвпрацю в майбутньому, а тому органам КДБ залишалося лишень "дотиснути" людину.
У 1950-х роках менi прийшла повiстка з'явитись у вiддiл КДБ у Львовi в якостi свiдка. Допит тривав близько восьми годин. Мене розпитували, чи знаю я когось з пiдпiльних священикiв, пропонували спiвпрацю. Поради отця Модеста Ворончака у той час стали при нагодi.
- Скiльки Ви висвятили священикiв i чи доводилося це робити у пiдпiллi?
- 9 листопада 1986 року в селi Дора на Iвано-Франкiвщинi я вперше висвятив на священикiв тих, кого не встиг висвятити Митрополит Володимир Стернюк, потрапивши в руки тодiшньої влади. З цих єрейських свячень, фактично, почалося моє єпископське служiння. Загалом за часiв пiдпiлля я висвятив близько 20-ти священикiв. Пiсля легалiзацiї Церкви спершу, коли був ректором Львiвської Духовної Семiнарiї, а згодом - єпископом Самбiрсько-Дрогобицької єпархiї, я рукопоклав понад 300 священикiв. При цьому молодим священикам завжди наголошую, що Церква змогла пройти 45 рокiв переслiдувань у пiдпiллi, тому що молилася.
- Чи пригадуєте, яким був перший день виходу української Церкви з пiдпiлля?
- Звичайно, цей радiсний момент не можливо забути. На святвечiр 1990 року у Преображенському храмi Львова Митрополит Володимир Стернюк, владика Филимон Курчаба, владика Михаїл Сабрига, а разом з ними i я, вiдслужили урочисту Архиєрейську Лiтургiю. Це був час великого духовного пiднесення.
Iрина ШЕЛУПЕЦЬ
Джерела:
Владика Юлiан, попри свiй високий духовний сан i велике коло обов'язкiв, вмiє вислухати i знайти час для кожного.
Попри неможливість (через брак фізичного здоров'я і відстані) безпосередньо привітати Ювіляра, я, негідний р. Б. Леонід, від себе та в імені усіх наших вірних парафії Преображення Господнього м. Кам'янського, якій він нераз допомагав, вітаємо владику Юліана Вороновського з тривалим служінням Церкві й українській нації та бажаємо йому, подібно до Христа, бути всім для всіх.
З повагою і любов'ю р.Б. Леонід, катехит парафії.
Немає коментарів:
Дописати коментар