Поки Україна обговорює спілкування президента з народом, життя йде своїм протореним шляхом: «Той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світа зазирає, - чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину…», як це вміло підловив Шевченко.
Змінюється багато речей та невідворотня логіка процесів вказує, що за причиною з’являються наслідки, кожна дія викликає протидію і так далі. Ось так і конфлікт, який розгорівся довкола орендної плати УКУ на львівську землю. Виглядає на те, що очільники цього закладу готові на все, лише щоб зберегти свободу УКУ. Як заявив віце-ректор цього закладу пан Мирослав Маринович, УКУ цілком добре розуміє, що полегшення щодо оренди це добра воля депутатів, заклад не збанкротує від 100000 долярового кровопускання, але доведеться серйозно економити. Хтозна, який ще суспільно-науковий доробок доведеться втратити через свободівський волюнтаризм. Але хай це залишається на совісті пана Олега Тягнибока, який на словах жах як проти міністра Табачника, а на ділі за одно з ним – дайош УКУ на колінах! Але тут ВО «Свобода» припускається фатальної помилки –УГКЦ не поставили на коліна сталінські сатрапи. Не варто бути сильним аналітиком, щоб передбачити, що вся ота брудненька робота ВО «Свободи» проти УКУ в кінцевому результаті повернеться проти цього політичного об’єднання. І не врятує їх від цього маніпуляція фактами, що начебто Блаженніший Любомир Гузар благословив свободівців, бо приймав Його Блаженство і благословляв Голів обласних галицьких Рад, а не представників ВО «Свобода». Одне тішить – ВО «Свобода» таки показали чиї вони діти….. Цікаво, як ВО «Свобода» своїм виборцям тлумачитиме своє союзництво з ПР у боротьбі проти віковічного оплоту українства – УГКЦ?
Але хіба тут треба дивуватися? Адже світ таки йде своїми протореними шляхами. А християнство як спочатку було найпереслідуванішою релігією в світі, так і залишилося. Минулотижневі вбивства священиків у Мексиці, Бразилії, Тунісі й Єгипті, вбивство американських місіонерів біля берегів Сомалі, мусульманські погроми християн у Бангладеші тільки підтверджують, що це саме так і є. Але християни не втікають, не полишають позицій, навіть в охопленій громадянською війною Лівії католицьке духовенство залишається зі своєю паствою. Тому антихристиянські чи антикатолицькі вибрики теперішньої влади, чи то київської чи львівської, не є чимось дивним для християн, а швидше закономірним.
Європейський Союз уже кілька місяців «намагається» засудити переслідування християн у світі, але як це вже ведеться в ЄС – гори тряслися, а вродили мишу. Так і цього разу сталося, від сильних засідань, комісій, круглих столів – слабенький плід: 21 лютого цього року міністри закордонних справ ЄС млявою заявою «рішуче» засудили … релігійні переслідування у світі. Добре, що хоч не переслідування мусульман у Франції чи Німеччині. На фоні такої позиції євробюрократії голосом волаючого в пустелі прозвучала заява Голови Європарламенту Єжи Бузека про те, що Європа потребує християнських цінностей.
Але світ не є тільки чорним. Є у ньому і радісні події. Так, Святійший Отець 23 лютого цього року освятив скульптуру святого Марона, яку встановили в останню пустуючу велику нішу фасаду собору св. Петра в Римі. Святий Марон у ІV столітті заснував першу маронітську спільноту, з якої згодом розвинулась Маронітська Католицька Церква, патріарх якої, як і Глава УГКЦ, подав у відставку. Отже, вже зараз папу Бенедикта ХVІ можна назвати Папою східних католицьких прецедентів. Ніколи ще Папа не приймав відставки Глави Східної Католицької Церкви, ніколи ще жоден Папа не освячував на фасаді собору св. Петра в Римі фігуру східного святого. Подія освячення скульптури св. Марона є очевидно знаковою для східних католиків. Православні Церкви, особливо Московська, не перестають виставляти умовою екуменічного діалогу укинення Східних Католицьких Церков, і цей жест Папи можна відчитати як месидж східним католикам, що вони є інтегральною частиною Католицької Церкви і тому не мають боятися за своє майбутнє в лоні Церкви Вселенської. І тому не варто і українським греко-католикам звертати увагу на московські претензії чи заяви голів продутих московськими нафто-доляровими вітрами на Заході. Святіший Отець ще раз підтвердив вселенськість Церкви, яка не є звужена до рамок одного обряду чи меж Римської Церкви, але в кожному народі представлена у свій особливий спосіб. Католицькість УГКЦ, засвідченна мощами св. Йосафата, зложеними у вівтар св. Василія Великого у римській базиліці св. Петра в Римі, чи Її існування, не є питанням православно-ватиканських взаємин, а тільки питанням українських греко-католиків. І жест Папи мав би про це нагадати.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар