02.06.2012р. Б. / Феномен «дитячої неділі»

 

У Донецьку сьомий рік діє греко-католицька школа

Греко-католиків усе ще сприймають на Донбасі зазвичай як «іновірців», які «понаїхали з Бандерівщини». Довіру жителів індустріального регіону священики УГКЦ завойовують простим, перевіреним способом: безкорисно творячи добро. Феномен «дитячої неділі» тут особливо показовий.

 

«То ви уніатів шукаєте», — недовірливо констатувала жителька донецького передмістя Смолянка, в якої я вирішив запитати дорогу до храму. Проте я вже збагнув, куди треба йти. Вулицею прямувала мало не колона молодих подружніх пар з дитячими візочками та «самостійною» малечею, що міцно трималася за таткові чи мамині руки. Так разом ми й дійшли до храму Покрови Пресвятої Богородиці, двір якого на той момент ніби перетворився... на великий та галасливий дитсадок.

 

Донецька громада Української греко-католицької церкви вибудувала свій кафедральний собор декілька років тому. До того мали лише невеличкі каплиці, найдавніша з яких була розташована в хатинці, яку свого часу подарувала одна з парафіянок. Із завершенням нової ошатної церковної споруди з’явилася нагода запросити жителів міста на спеціальні «сімейні» літургії, що правляться по неділях. Діти старшого віку здебільшого по службі Божій залишаються ще й на заняття в недільній школі.

 

Чесно кажучи, для мене було відкриттям, що церковна школа навчає не лише азам християнських знань. Довелося спостерігати, як найменші з допомогою наставниці старанно засвоюють непросте, як на їхній вік, мистецтво паперових аплікацій.

 

У старшій групі свої проблеми: хлопець захищає складений удома список улюблених музикальних зірок.

 

— А Пугачову ти категорично викреслюєш? — запитує викладачка.

 

— Бо стара, і взагалі... — стоїть на своєму підліток.

 

— Як же, — трохи театрально хапається за голову вчителька, — вона ж співає про кохання!

 

Як розповіла Людмила Панасюк, найдосвідченіша з тутешніх викладачок, які працюють в осередку сестер-служебниць Непорочної Діви Марії, недільна школа УГКЦ існує в Донецьку з 2005 року. Починали черниці з гуртка в десяток учнів, зараз у чотирьох вікових класах понад півсотні вихованців. Окрема група — для батьків, яких паралельно вчать, так би мовити, позакласної роботи зі своєю малечею. Усі викладачі мають чималий педагогічний досвід. Поки що за школу править приватний будинок, орендований поблизу храму, але найближчим часом має нарешті завершитися спорудження спеціальної будівлі.

 

 

У «шахтарській столиці» львів’янка Л. Панасюк уже восьмий рік. Каже, що її особисто тішить відчуття єдиної родини, що поступово склалося серед школяриків та їхніх батьків. Його, зокрема, зміцнюють спільні подорожі в Карпати, які традиційно здійснюються щоліта.

 

— Ми в недільній школі — із жовтня минулого року, коли тут розпочиналися чергові заняття, — розповідає донеччанка Тетяна. — Моїй дитинці на той час було шість рочків, вона якраз пішла до першого класу гімназії. Хотілося, щоб донечка засвоїла всі ті релігійні цінності, які сповідує моя родина, полюбила Христа, адже Бог є любов.

 

— До цієї церкви мене вперше привела мама, — розповідає Марія, — але свідомо я потягнулася до храму після загибелі чоловіка, відчуваючи тут підтримку, якої дуже тоді потребувала. Сама виховую трьох дітей, тож вони буквально живуть «від неділі до неділі», чекаючи занять у цій школі. Кажуть, що їм дуже цікаво спілкуватися з ровесниками, на кожному занятті дізнаватися про щось нове.

 

Координатор благодійного фонду «Карітас Донецьк» Любов Пантелюк розповіла про інші напрямки доброчинної роботи, що їх здійснює Донецько-Харківський екзархат та місцева громада УГКЦ. При кафедральному храмі є безкоштовна їдальня для нужденних. Узимку ж добровільні помічники фонду виїжджають із гарячою їжею в місця скупчення безхатченків, з особливою увагою вишукуючи на тому соціальному дні безпритульних дітей. Цей проект, каже Л. Пантелюк, має своїх постійних спонсорів, але нерідко буває, що якийсь підприємець, навіть не називаючи свого прізвища, завозить до їдальні ящик з макаронами або пакунок м’яса.

 

Діставши дозвіл, заглядаю на кухню «благодійної трапезної», як це тут називають. Ошатне приміщення оснащене кулінарною технікою. Смачно пахне борщем. Куховарка Людмила охоче розповідає, що сьогодні в меню ще суп з грибами, салат зі свіжих овочів, котлети з печінки, пісні страви, компот або сік — на вибір.

 

Церква взяла в оренду кілька занедбаних жеківських «кімнат школяра» в різних кінцях міста, відремонтувала приміщення — і тепер там соціальні центри, куди може звернутися по допомогу будь-який юний волоцюжка, аби помитися, випрати одяг, поїсти. А от «читати мораль», як запевняє Л. Пантелюк, там не заведено, і постійні клієнти центрів це добре знають.

 

Не менш важливою є місія допомоги віл-інфікованим городянам та кризовим сім’ям, розпад яких погрожує безпритульністю неповнолітнім дітям. Тут потрібні і значні кошти, і доводиться залучати юристів, медиків, соціальних психологів. Адже за кожною історією — людська трагедія. «Зате як радісно, — зізнається пані Любов, — коли спільними зусиллями вдається повернути інтерес до життя важкохворій людині або убезпечити підліткові домашнє тепло».

 

Багато вражень залишили ці недільні зустрічі, а найбільше згадується дитячий сміх, підсилений акустикою храмового склепіння.

Володимир ВОЛОВНЕНКО

Джерела: www.day.kiev.ua

Воїни Христа Царя

15.03.2012р. Б. / Шевченківські дні у Карітасі Львова

 

У тісному колі  у  приміщенні Соціального центру львівського Карітасу зібрались небайдужі шанувальники генія Українського народу ─ Тараса Григоровича Шевченка. «Звучали пісні на слова Тараса, його вірші та поеми,і була щира  домашня атмосфера, як у «своїм домі». Старші люди, користувачі Центру для людей похилого віку і члени районної організації Просвіта  хотіли ще і ще показати молодому поколінню набувачів допомоги місцевого Карітасу, скільки творів вони знають. У кожен твір вкладали душу і щирі почуття, яких так бракує у нашому повсякденні», ─ розповідає Степан Вовк, заступник директора «Карітас Львів УГКЦ».

Минуло понад 150 років тим думкам, які  Т. Г. Шевченко поклав на папір, а вони і сьогодні актуальні, немов би вчора написані про наші теперішні проблеми та становлення державності.  Тарас Шевченко ─  центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу.

У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціальне обмежено. Молодь з дитячого соціального центру Карітасу каже, що також розуміє неймовірну силу і потенціал  Шевченківського слова, тому радо приймала участь у Шевченківському вечорі разом зі старшим поколінням.

16-річний Юрко ділиться: «Навіть читаючи лише по декілька рядків з різних творів  Шевченка, непомітно швидко минув час і залишилось ще багато несказаного, що обов’язково прозвучить наступного разу.  Особисто мене дуже цікавить Шевченкова філософія і вірші, тому як для себе, так і для свого покоління вважаю це величезним подарунком!».

На завершення Шевченківського вечора, як завжди звучав «Заповіт» і його сила слова додали сил всім учасникам заходу. Основний результат заходу, ─ кажуть організатори, ─ це духовне  зцілення, відчуття своєї  значущості  кожного з учасників.

повідомила Надія Чорна

• 
• 
• 
• 
• 

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

16.02.2012р. Б. / «Україна сподівається на велику підтримку з боку її духовної родини – Католицької Церкви», - Глава УГКЦ

 

У рамках офіційного візиту до Німеччини, 15 лютого, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав зустрівся із Головою Німецької Єпископської Конференції Владикою Робертом Цолічем, Архиєпископом Фрайбурґа. На зустрічі був представник благодійної організації «Реновабіс» п. Альберт, Єпископ-помічник Верле Гельмут Візманн та о. Іван Мачужак.

 

Отець Іван Мачужак розповідає: «Візит Блаженнішого Святослава викликав велике зацікавлення в німецьких церковних колах. Церковні лідери цікавилися ситуацією Церкви в Україні, її проблемами та успіхами. Блаженніший Святослав подякував Архиєпископові Фрайбурґа за «велику поміч для потерпілих від морозів (Фрайбурзька архиєпархія виділила для організації «Карітас-Україна» значну суму для потерпілих від погодних умов в Україні)».

 

Крім того, під час зустрічі Предстоятель УГКЦ наголосив на ролі Церкви в «складній суспільній ситуації, в якій перебуває Українська держава» і відзначив, що «Церква – єдиний незалежний від ідеологій і партійних напрямків гарант правди і довір’я в суспільстві». Зі свого боку німецькі єпископи запевнили Главу УГКЦ у «підтримці на складному, але такому важливому шляху».

 

На завершення зустрічі Блаженніший Святослав передав через Голову Єпископської Конференції Роберта Цоліча подяку всім єпископам Німеччини за підтримку Української Греко-Католицької Церкви. «Це не тільки матеріальна допомога, яка є дуже важливою, а й політична, суспільна і, особливо, духовна підтримка. Під час побудови такої будівлі, як Європа, українці також повинні зробити свій внесок, незважаючи на політичні проблеми в країні. Від Європи Україна сподівається на велику підтримку з боку своєї духовної родини – Католицької Церкви», – відзначив Глава УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ