КАТЕХИТИКА-I: Важкі-питання

ЛЮБОВ

ЛЮБОВ – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

Показ дописів із міткою Важкі-питання. Показати всі дописи

понеділок, 17 вересня 2012 р.

17.09.2012р. Б. / Важкі питання. Що відбувається після смерті з душею людини, одержимої демонами?

ПИТАННЯ: Якщо людина, одержима демоном або декількома демонами, вмирає, не звільнившись від них, куди потрапляє душа такої людини?

ВІДПОВІДЬ: Тіло і душа людини різні між собою, хоча і невіддільні одне від одного. Душа пов'язана з тілом трансцендентним чином, так що тіло не може жити без душі. Але при цьому вони залишаються різними.

Коли мова йде про одержимість, демон, вторгаючись, діє всередині тіла і рухає почуттями так, що вони опиняються в його владі, виходячи з-під влади людини. Людина, одержима демонами, переживає моменти особливої «кризи», коли диявол керує відчуттями людини. Це - насильство, яке здійснюється всередині тіла.

Однак диявол ніколи не входить безпосередньо в серце людини, тобто в її душу. Він панує тільки над тілом.

Наведемо цитату зі святого Томи Аквінського: «Входження диявола в людину можна розуміти двояко. Або він входить в тіло людини - як у тих випадках, коли демон мучить фізично: у цьому випадку диявол вселяється в людину за допомогою своєї сутності, - або (це можна розуміти) як входження в душу, в тому сенсі, що диявол своєю сутністю вселяється в людський розум. Але в цьому сенсі ніхто крім Бога не може увійти в людину», - стверджує святий Тома.

«Дійсно, раціональна душа не володіє кількісним виміром, тобто не може містити в собі будь-яке створення. В ній не може перебувати ніяка реальність крім тієї, яка наділяє її сутністю і яка перебуває там в силу своєї властивості. Але де є властивість Бога, там перебуває сутність Бога ... Тому очевидно, що Бог перебуває головним чином в душі », - пише святий Тома Аквінський в Тлумаченні до Євангелія від Івана.

Зробивши ці уточнення, ми додамо, що мова йде не про якісь теоретичні розважання. Ми міркуємо про це тому, що існують реальні випадки одержимості. Сам Христос велів демонам «вийти»: «Вийди, дух нечистий, із людини». - Наказує Ісус в Євангелії від Марка (5,8). Подібним чином, святий Тома Аквінський чітко визначає, в який спосіб диявол може знаходитися всередині людини: диявол може володіти тільки тілом, а за допомогою тіла обумовлювати і душу. Але він не впливає на душу безпосередньо. Будучи духовною сутністю, душа не має місця, в яке хтось може увійти безпосередньо. Як пояснює святий Тома, душа підвладна лише своєму авторові, тобто Богу, який по-новому мешкає в ній за допомогою благодаті.

Повертаючись до нашого питання про те, що відбувається після смерті з одержимою демонами душею: як ми сказали, демон може панувати тільки над тілом, тому після фізичної смерті його влада закінчується, і ця душа постає перед Богом так само, як і душа будь-якої іншої людини . Очевидно, що при одержимості, коли диявол керує діями людини, це відбувається мимо волі одержимого, тобто душа не несе моральної відповідальності за такі дії.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань - – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

неділя, 9 вересня 2012 р.

09.09.2012р. Б. / Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?

ПИТАННЯ: Коли, яким каноном, законом, указом чи словом апостола був скасований кашрут? Якщо я перестану вживати некошерні продукти, чи чекає мене при цьому якесь покарання з боку церковної влади? Захищаючи свої комерційні інтереси, чи має право церковна влада ставити мені будь-які перепони або переслідувати мене за небажання підкорятися традиціям більшості? Чи має право хто-небудь сказати або зажадати від мене: якщо ти не з'їси шматок свинини і «іже з ним», то ти ворог Церкви. Наскільки я зрозуміла з Біблії, Ісус сказав: «Я прийшов доповнити закон, а не усунути його». Чому в такому разі на перше місце ставляться і прославляються слова апостолів, а не Бога?

ВІДПОВІДЬ: Почнемо зі слів Ісуса: «Я прийшов доповнити закон, а не порушити його». Коли йдеться про Закон, то перш за все треба зауважити: Закон, який керував життям євреїв, був багатошаровим. По-перше, був непорушний і незмінний закон Заповідей, написаних Самим Богом. Саме до цього Закону і відносяться цитовані слова з Євангелія від Матея (5,17-18): «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. 18 Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться.»

Крім цього Закону, були різні приписи щодо культу, яких повинні були дотримуватися ізраїльтяни. Нарешті, були й цивільні закони, що включають, наприклад, приписи про сплату податей кесарю, і так далі. Усім цим приписам підкорявся і Наш Господь Ісус Христос.

Слухаючі Ісуса могли подумати, що, проголошуючи нове Царство, Він мав намір скасувати давній Закон. Але Ісус відкрито заявляє: Я прийшов не відмінити Закон, а виконати його. Виконанням старозавітного Закону є Сам Ісус Христос. Всі культові приписи, що служили прообразом Христових Тайн, поступилися місцем Святим Таїнствам. Що стосується моральних приписів, то вони також знайшли своє виконання - в тому сенсі, що їх дотримання є основоположним і незамінним елементом прилучення до Христа. Коли юнак запитує Господа, що йому потрібно зробити, щоб успадкувати вічне життя, Ісус відповідає: «Дотримуйся заповідей».

Отже, Ісус, який Сам підпорядковувався Закону Мойсея, є виконанням Закону, тобто реалізацією давніх обітниць про спасіння. Тільки Він наділяє Закон остаточним сенсом, здійснюючи все, що Бог обітував людству. Продовжимо наведену нами євангельську цитату: «Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві. 20 Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне. 21 Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб'є, той підпаде судові. 22 А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема! - той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний. 23 Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, 24 зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. 25 Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. 26 Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага. 27 Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. 28 А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці.»

Ми бачимо, що в цьому уривку часто повторюється формула: «Ви чули ... А Я вам кажу». До необхідності дотримання запропонованих правил Ісус додає «серце», тобто внутрішній намір чинити добро і внутрішню чистоту. Тому недостатньо просто утримуватися від вбивства, від крадіжки, але слід звільнити і душу від ненависті, від озлобленості, від заздрості. Недостатньо утримуватися від перелюбства в буквальному сенсі, але слід звільнити серце від похоті і безладних бажань. Недостатньо уникати помсти, згідно Закону Мойсея, але потрібно позбутися всякого бажання відплати - адже вбити можна і в своєму серці. Недостатньо любити своїх друзів, тих, хто нам симпатичний, але потрібно любити ближнього як самого себе, не виключаючи з цієї любові і ворогів.

Так що Ісус не відмінив стародавній Закон, а виконав його, - не в сенсі точного дотримання кожною його букви, але в найглибшому сенсі: слова і діяння Ісуса проголошують новизну Царства Божого, заснованого на любові до Бога і ближнього. Саме ця любов і є виконанням Закону.

До питання про те, що ставиться на перше місце: Бог або слова апостолів. Тут у зв'язку з нашим питанням доречно звернутися до двох новозавітніх епізодів: до «єрусалимського собору» і до інциденту в Сирійській Антіохії, про які йдеться в Посланні до Галатів. Св. Лука, повідомляючи нам про перший Собор, що відбувся в Єрусалимі, на початку листа, - якого апостоли розіслали тоді по християнським громадам діаспори, - пише таким чином: "Подобалось бо Святому Духові й нам ..." (Дії 15,28). Дух, який діє у всій Церкві, веде за руку апостолів, щоб вони робили нові кроки в здійсненні Його задумів: Він є головним творцем Церкви.

Збори в Єрусалимі відбулися в момент чималої напруги всередині ранньохристиянської спільноти. Необхідно було відповісти на питання, чи потрібно вимагати обрізання від язичників, які наверталися до Ісуса Христа, до Господа, чи можна було звільнити їх від Закону Мойсея, тобто від дотримання норм, необхідних для того, щоб бути праведними людьми, слухняними Закону; звільнити від норм, що стосуються культових очищень, чистої і нечистої їжі і суботи.

Про збори в Єрусалимі повідомляє також апостол Павло в Посланні до Галатів (2,1-10): через чотирнадцять років після зустрічі з Воскреслим у Дамаску, - тобто це друга половина сорокових років н.е., - Павло з Варнавою відправляється з Сирійської Антіохії в супроводі Тита, свого вірного співробітника, який, хоча і був греком, не був підданий обрізанню, щоб увійти в Церкву. З цієї нагоди Павло викладає Дванадцятьом, як найбільш гідним людям, своє благовістя про свободу від Закону (пор. Гал 2,6). У світлі зустрічі з Воскреслим Христом він зрозумів, що в момент переходу до Євангелія Ісуса Христа язичникам більше немає необхідності робити обрізання, дотримуватися правил про їжу, про суботу на знак праведності: Христос є наша праведність і "праведним" є все те, що відповідає Йому. Щоб бути праведними, немає необхідності в інших приписах. У Посланні до Галатів Павло в кількох словах повідомляє про збори: він з натхненням згадує, що Євангеліє про свободу від Закону було схвалено Яковом, Кифою і Іваном, "стовпами", що простягнули йому і Варнаві руку церковного спілкування у Христі (пор. Гал 2, 9). Якщо, як ми відзначили, для Луки Єрусалимський Собор виражає дію Святого Духа, то для Павла він представляє вирішальне визнання свободи, яке розділяють всі, хто в ньому брав участь: свободи від зобов'язань, що витікають з обрізання і від Закону; тієї самої свободи, "яку дарував нам Христос ", щоб ми не піддавалися знову в ярмо рабства (пор. Гал 5,1).

Другий епізод стосується знаменитого інциденту в Сирійській Антіохії, в якому повною мірою проявилася притаманна апостолу Павлу внутрішня свобода: як вести себе у випадку спільної трапези між віруючими юдейського походження і язичниками? Тут виникає інший епіцентр Мойсеєвих приписів: відмінність між чистою і нечистою їжею, що глибоко розділяла євреїв, які дотримували Закон, від язичників. Спочатку Кифа, тобто Петро, поділяв трапезу з одними і з іншими; але з прибуттям деяких християн, пов'язаних з Яковом (Гал 1,19), Петро почав уникати трапез з язичниками, щоб не обурювати тих, хто продовжував дотримуватися законів чистоти їжі; і до нього приєднався Варнава. Це стало приводом для глибокого поділу християн, що прийшли з обрізання, і християн, що прийшли з язичництва. Поведінка Петра і Варнави, яка реально загрожувала єдності Церкви, викликала обурення Павла, який в запалі гніву звинуватив Петра і інших в лицемірстві: "Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському? " (Гал 2,14). Насправді, турбота Павла з одного боку і Петра з Варнавою з іншого були різними: для останніх відділення від язичників означало спосіб захистити себе і не шокувати віруючих, які прийшли з юдаїзму; для Павла ж це відділення представляло небезпеку - піддається сумніву універсальний характер спасіння у Христі, призначеного як для язичників, так і для юдеїв. Якщо виправдання здійснюється тільки в силу віри в Христа, без якої-небудь дії Закону, то який сенс продовжувати дотримуватися чистоти їжі під час спільної трапези з язичниками? Досить імовірно, що цілі Петра і Павла були різними: для першого - не втратити юдеїв, які прийняли Євангеліє, для другого - не применшити спасенне значення смерті Христа для всіх віруючих.

Цікаво відзначити, що, звертаючись до християн Риму кілька років потому (приблизно в середині 50-х років н.е.), Павло сам опиниться в подібній ситуації і попросить сильних не вживати нечистої їжі, щоб не втратити або не обурити слабких: "Добре не їсти м'яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б."(Рим 14,21). Таким чином, антіохський інцидент став уроком як для Петра, так і для Павла. Тільки щирий діалог, відкритий до істини Євангелія, зміг направити шлях Церкви: "Бо Царство Боже не їжа й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Рим 14,17). Саме так стають реально вільними, саме так проявляється в нас найглибша суть Закону: любов до Бога і до ближнього.

У цьому і полягає відповідь на питання про те, що можна і що не можна їсти християнину. І тим більше, чи він «зобов'язаний» віддавати перевагу тій або іншій їжі. Якщо ви вживаєте виключно кошерні продукти тому, що вважаєте тільки їх «ритуально чистими», то це входить в явне протиріччя з євангельським розумінням Закону та свободи. Але, зрозуміло, і за це церковна влада не переслідує і не карає. Як саме поняття «переслідування» не відповідає християнському світогляду. «Комерційні інтереси» також не входять в число характеристик Церкви. І ніхто, звичайно, не має права оголошувати ворогом Церкви того, хто з якоїсь причини не їсть свинину.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань - – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

Читайте також:

Джерело: Воїни Христа Царя

вівторок, 31 липня 2012 р.

31.07.2012р. Б. / Важкі питання. Інквізиція та список заборонених книг

ПИТАННЯ: Зараз багато пишуть про інквізицію, і виглядає, що вона не була таким вже жахливим трибуналом, а обвинувачені були в основному злочинцями. Чи правда це? І чи існував насправді список заборонених книг? Зрозуміло, жертв інквізиції менше, ніж, скажімо, нацизму або геноцидів, але все ж Церква нав'язувала свою віру і не було свободи думки. Якби я, скажімо, заявив в часи інквізиції, що я атеїст, що б зі мною зробили?

ВІДПОВІДЬ: Зауваження, зроблене автором про інквізицію на початку листа, абсолютно справедливе: на протязі історії феномен інквізиції був перебільшений до гігантських розмірів з метою дискредитації Католицької Церкви.

З приводу інквізиції слід сказати, що існувала Папська інквізиція і інквізиція світська - наприклад, іспанська, особливо сувора.

Середньовічна інквізиція мала справу з єресями, які не обмежувалися запереченням якихось догм всередині логіки свободи думки, а руйнували самі підвалини громадянського порядку.

Від середньовічної інквізиції відрізнялася Римська інквізиція, заснована в 16 столітті і яка проіснувала до 1965 року, тобто до закінчення Другого Ватиканського собору. Римська інквізиція займалася аналізом ортодоксальності віри.

Світські інквізиції були встановлені державами, діяли самі по собі і не бажали втручання Церкви в особі її представників. Такими були, наприклад, Іспанська інквізиція і Інквізиція Венеціанської Республіки.

Таким чином, коли ми говоримо про інквізицію, необхідно розрізняти між однією і іншою інквізиція і не узагальнювати ці явища.

Крім того, потрібно зауважити, що інквізиція не була органом Вчительства Церкви. Це був трибунал, що складався з людей, ніхто з яких не був непомильним. Тим не менш, Церква призначала в суд інквізиції людей високих моральних якостей і доктринально підготовлених. Багато хто з них вшановуються у лику святих і мучеників.

А за помилки, допущені деякими з членів інквізиції, Папа Іван Павло II попросив пробачення від імені всієї Церкви. На відміну від деяких режимів, які - як вірно підмічено - породили у багато разів більше число жертв, ніж інквізиція.

Що стосується Індексу заборонених книг, то він також проіснував до Другого Ватиканського собору. У цей список входили книги, які не повинні були опинитися в руках у людей слабкої віри. Решті ж їх читати не заборонялося. За допомогою Індексу заборонених книг Церква хотіла надати важливе служіння вірним, схоже з турботою матері, яка говорить своїм дітям: не бери цю річ, бо вона отруйна і може тебе вбити.

Сьогодні Церква чинить інакше, хоча б тому, що засоби масової комунікації виходять далеко за межі світу книг. Тепер всім доступно все. І, звичайно, як і раніше є небезпека руйнування людських душ, і багато, дійсно, руйнується.

Хоча сьогодні більше не існує Індексу, Церква як і раніше висловлюється з приводу деяких публікацій, які неприпустимо використовувати в якості підручників з богослов'я, оскільки в них містяться твердження, що суперечать вчительству Церкви.

За допомогою інквізиції Церква не нав'язувала свою віру, але захищала її, що зовсім не одне й те саме. Автор запитує, що б з ним зробили, якби він за часів інквізиції заявив про свій атеїзм. Швидше за все, не сталося б нічого. Досить згадати Боккаччо, який висміює Церкву в своєму «Декамероні». Боккаччо ніяк не постраждав від інквізиції, а Церква обмежилася внесенням його новел до Індексу заборонених книг.