Святої мучениці Гликерії
Тропар, гл. 4: Агниця Твоя, Ісусе, Глікерія,* кличе
великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і
разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради
Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,*
та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.*
її молитвами як милостивий спаси душі наші.
Кондак, глас 3: Діву Богородицю Марію люблячи, зберегла
нетлінним дівство твоє. З любов’ю ж до Господа ревно діючи, постраждала
єси мужньо аж до смерті. Тому й подвійним вінцем тебе, діво мученице,
вінчає Христос Бог.
Свята Гликерія була родом з Траянополя в Тракії. Після смерти
батька, що звався Маврикій і був високим достойником, вона залишилася
сиротою. Прийнявши Христову віру і посвятивши своє дівицтво Спасителеві,
вона безнастанно перебувала в церкві і молилася до Пречистої, щоб тут,
на землі, стала гідною дати свідчення святої віри, яку так жорстоко
переслідували погани. Коли ж мучитель Савин став переслідувати християн,
свята Гликерія, скріплена Божою благодаттю, пішла в часі приношення
поганських жертв до божниці, стала на підвищенні і, піднісши руки та очі
до неба, стала вголос молитися і прославляти Христа Спасителя. А коли
на своєму чолі намалювала святий хрест, затряслася земля й ідоли, упавши
на землю, потовклися.
Розлючені погани стали кидати в неї камінням, але не могли їй
завдати шкоди, бо сила Божа боронила святу мученицю. Тоді мучитель Савин
наказав прив’язати її за волосся до дерева і шматувати тіло гострими
гаками, та свята дівиця в муках прославляла Господа і величала Його
Ім’я. Потім її кинули у в’язницю і морили голодом. Вночі до неї
пробрався священик Филократ і благословив її на подальшу муку. А потім
явився Божий ангел і чудесним способом нагодував святу діву, й
возрадувалося її серце і тим сміливіше ще стала вона перед мучителем.
“Жертвуй богам! – сказав Савин, – бо інакше ждуть тебе тяжкі муки!”
“Як я можу жертвувати твоїм богам, якщо вони на сам вигляд
святого хреста розсипалися в порох? А муки твої не страшні мені: мене
злякали б вічні муки, яких не уникнути тим, що відступили від правдивої
віри!”
Тоді він наказав бити Гликерію по обличчю, а вона все терпіла і
згадувала ту хвилю, коли й Спасителя били по лицю та зневажали, і
тішилася, що може за Христа страждати. Савин велів привести святу
мученицю до Іраклії, куди й сам вирушив, і там наказав кинути в
розтоплену залізну піч, та вогонь не нашкодив святій дівиці. Тоді їй
здерли шкіру з голови і в кайданах кинули до в’язниці. Настала ніч.
Заснула сторожа, а свята Гликерія, попри тяжкі рани, молилася Богу,
прославляла Ім’я Його і просила допомоги в Пресвятої Богородиці. Раптом
яскраве світло наповнило в’язницю – це ангел Божий вдруге явився і
зцілив її рани, а душу наповнив незвичайною небесною втіхою як знак, що
Господь не забуває про своїх слуг. Вранці, коли святу мали вести на суд,
сторож Лаодикій, побачивши її цілком здорову і вільну від оков, припав
до її ніг і став прославляти Христа, в якого повірив. Сам закував себе в
її кайдани і добровільно став на суді, взиваючи вголос: “Великий Бог
християн, і в Нього я вірую!” Мучитель Савин наказав його стяти мечем, а
він радо прийняв мученицьку смерть і не зрікся Христа, за що дістав у
небі вічну нагороду. Потім мучитель велів випустити на святу Гликерію
диких левиць, а ті повкладалися біля її ніг. Тоді свята дівиця піднесла
руки до неба, стала величати Христа Спасителя, і в тій молитві її чиста
душа пішла до неба. Вона прийняла мученицьку смерть у 172 р., за
правління імператора Марка Аврелія. Мощі її поховано в Іраклії, а
пізніше перенесли в Лемнос; з її мощей витікало благовонне миро.
У той самий день
Святого мученика Олександра Римського
Святий Олександр був родом з Кипру. Згодом його батьки
перебралися до Риму. Імени батька не знаємо, а мати називалася Пименія.
Олександр був прекрасним, сильним юнаком і служив у війську під
начальством Тиверіяна. За мучителя Максиміяна весь полк Тиверіяна мав
публічно принести жертву богам. Та Олександр став перед мучителем і
сказав, що не принесе жертви ідолам, бо покланяється одному лишень
правдивому Богу.
Тиверіян доніс про це імператорові, і той велів привести
Олександра до себе. Святий вголос визнавав Христа й упоминав імператора,
щоб навернувся і пізнав, що є лиш один Бог, Ісус Христос. Сміливі слова
Олександра викликали приступ люті у мучителя і він наказав жорстоко
побити святого, але той підніс свій погляд вгору, бо в цей час побачив
відкриті небеса і Спасителя, що сидів на престолі слави. Тож серце його
возрадувалося, а лице засяяло неземним світлом, так, що сам імператор
злякався. Оскільки полк Тиверіяна вирушав у далеку дорогу до Візантії,
імператор велів полковникові взяти Олександра зі собою і мучити всюди
для постраху іншим християнам. І почалася довга тяжка мука. Обтяжений
оковами святий Олександр йшов за військом, а де зупинялися на
відпочинок, там його били, припікали свічками, волочили по гострому
камінню і морили голодом. Поблизу міста Филипополя мученик чудесним
способом добув зі скали воду, котра оживила його і воїнів. У місті Вереї
християни цілували окови святого мученика і просили його про
благословення. Тут святий Олександр дуже підупав у силах, а Тиверіян,
побачивши це, наказав піддати його тортурам, бо гадав, що так швидше
змусить мученика принести жертву богам. Його плечі обливали гарячою
олією, але посудина трісла й олія пообпікала катів. Тоді святого
Олександра прив’язали до горіхового дерева і стали жорстоко бити. А він
молився гаряче і сила небесна скріплювала його. Згодом, згідно з
переданням, плоди і листя з того дерева завжди допомагали хворим у
багатьох недугах.
Поблизу Адріянополя святий Олександр зустрів свою матір Пименію,
котра пустилася за ним у дорогу. Сльози матері оросили його окови, та
були це водночас сльози радости, що Бог дозволив її синові терпіти задля
Імени Спасителя. Поблизу Візантії, у місті Дризипари, над берегом ріки,
мучитель наказав відтяти мученикові голову. Святий Олександр, почувши
про свій вирок, голосно став прославляти Господа, молитися за всіх
християн, а потім нахилив свою голову під меч. Душа святого мученика
полетіла туди, де її чекало вічне життя. Тіло святого Олександра
поховала його мати Пименія. Мученицьку смерть він прийняв близько 295р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар