ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 27 січня 2018 р.

26.01.2018р. Б. / Преподобних Отців наших в Синаї і Раїті убитих

Преподобних Отців наших в Синаї і Раїті убитих

Тропар, гл. 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, гл. 2: Від слави світу втекли ви і до тихого пристановища переставились кров'ю мучеництва і постів трудами увінчані, тому й явились мучеників і преподобних співгромадянами.
Діялося це в пустелі, поблизу гори Синай, тієї самої, на якій Мойсей розмовляв з Богом і де отримав скрижалі з десятьма Божими заповідями. Серед дикої, скелястої пустелі, в обителі на горі Синай та в іншій обителі, віддаленій двома днями дороги, в пустелі, званій Раїта, проживало багато монахів відлюдників. Там пустинножителі провадили ангельське життя, споживали лишень дикі плоди, а хліба не їли зовсім, упродовж тижня молилися в своїх печерах, а в суботу ввечері сходилися до спільної церкви, цілу ніч перебували в молитві, а в неділю, після богослуження і святого причастя, поверталися до своїх печер. Близько 371 р. в один день на обидві обителі напали дикі сарацини й убили в них по 40 слуг Божих. Вела їх спрага золота, вони думали, що монахи мають великі статки. 

У пустелі Раїта наставником монахів був святий Павло. Коли він довідався, що наближаються сарацини (було то поганське плем’я, що жило в пустелі над Червоним морем), зібрав усю братію і запалив їх гарячими словами до великого подвигу, до мученицької смерти. “Ми кожного дня, – говорив він, – готуємося до смерти. А якщо Господь Бог хоче нині звільнити нас з кайданів цього бідного життя, то чи маємо сумувати і плакати? Ні, ми повинні тішитися і дякувати Богу. Тому віддаймо себе Божій опіці і сміло чекаймо смерти!” 

І серед монахів панувала радість велика, що ось вони гідні будуть постраждати за Христа, віддати душу за Нього й отримати вінець вічної слави. Сарацини перелізли через високий мур, що оточував церкву, і першим убили старця монаха Єремію, бо той не хотів їм показати настоятеля обителі. Тоді святий Павло сам став перед ними і сказав: “Я той, за кого питаєте. Золота і достатків у нас нема; усе майно наше – ось ця стара одежу”. Розлючені погани схопили його і мучили цілу годину, стріляли в нього з луків, а в кінці розтяли йому голову надвоє. Потім вдерлися до церкви і вирізали всіх монахів, крім трьох, які чудом спаслися. 

Та кара Божа не довго дала чекати себе. Буря, яка піднялася в часі цього злодійства, розбила кораблі поган-мучителів, що стояли при березі, а мешканці поблизького міста Фаран напали на них і всіх вибили до одного. Потім принесли з домів своїх дорогі одежі, укрили ними тіла св. мучеників-монахів, і поховали в спільному гробі. 

У п’ятому столітті сарацини знову напали на обитель Синайскої гори. Ці події описує святий Ніл. Погани вбили тоді багато монахів і їх наставника Теодула. Так само звався і син святого Ніла, що прийшов з ним на гору Синай, щоб прийняти монаше життя. Ніл під час нападу сарацин утік з разом з іншими монахами, і цим врятували собі життя, а сина Теодула погани забрали в полон і хотіли принести в жертву ден- ниці, котру уважали за свого божка, та потім передумали і продали його в неволю до міста Єлюзи. З допомогою мешканців міста Фаран монахів, що потрапили в поганську неволю, звільнили. Теодула викупив єпископ Єлюзи і відпустив на волю. 

Друге мучеництво святих слуг Божих на горі Синай відбулося також 14 січня і Церква того дня поминає пам’ять всіх мучеників, убитих у тих пустелях.
Згідно з грецькими джерелами, вже за імператора Диоклетіяна, близько 310 р., на горі Синай проживали відлюдники, тоді-то вперше напали на них сарацини і всіх убили. Так кров святих мучеників обильно зросила те місце, та попри все кількість монахів, що тут, серед пустелі, каялися у своїх гріхах або усамітнювалися в печерах, щоб уберегти себе від нагоди до гріха, зовсім не зменшилась. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар