Святих мучеників Андріяна і Наталії
Тропар, глас 3: Багатство невичерпне придбав єси - віру
спасенну, триблаженний, покинувши нечестя вітцівське і Владики стопами
крокуючи, Божественними дарами збагатився єси, Адріяне славний; Христа
Бога моли, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 4: Жінки Богомудрої слова божественні в серце
вложивши, Адріяне, мученику Христовий, на муки швидко пішов єси, із
дружиною вінець прийнявши.
Діялося це в місті Никомидії, за імператора-мучителя Максиміяна,
який потоками християнської крови залив усе місто. Коли він дізнався, що
в печерах і в скелястих хащах переховуються християни, видав указ, щоб
кожному, хто видасть християнина, виплачувати винагороду, а того, хто
переховує ісповідника Христової віри, жорстоко карати.
Якось
погани донесли владі, що в одній з печер за містом переховуються
християни і цілими ночами там моляться Богу. Негайно послали військо і,
справді, воїни схопили двадцяти трьох мужів-християн. Коли їх в оковах
вели до міста, натрапили на самого імператора, який таки на дорозі
наказав святих мучеників жорстоко побити, а потім завести їх до уряду,
щоб там записали їх імена, кинути до в’язниці і тримати там аж до дня
страти. Царський наказ ретельно виконали. Серед урядників у суді був
двадцятивосьмилітній чоловік на ім’я Андріян. Він став розпитувати
ув’язнених про християнську віру, а мірою того, як вони йому пояснювали
головні правди, серце його запалало любов’ю до Христа Спасителя і,
пізнавши правду, він голосно сказав: “Запишіть і моє ім’я поряд з
іменами цих ув’язнених, бо і я з цієї хвилі є християнином!” Ці слова
для поган – наче грім серед ясного неба; вони негайно дали знати
імператорові, а той покликав Андріяна до себе:
“Чи ти здурів?” – запитав він святого мученика.
“Ні, не здурів я, а прийшов до розуму і пізнав, що Христова віра – єдина, свята і правдива”.
“Не мели дурниць, – крикнув імператор, – зречися Христа і проси у мене прощення, бо інакше чекає тебе люта смерть”.
“Віднині я буду просити лиш одного Бога, щоб простив мені всі мої гріхи, якими я Його зневажив, коли був поганином”.
Так
відповів святий мученик. Тоді імператор наказав його закувати в кайдани
і разом з іншими кинути до в’язниці. Андріян мав молоду жінку, на ім’я
Наталія. Коли їй дали знати про те, що її чоловік став християнином і що
його кинули до в’язниці, вона стала голосно прославляти Господа, бо й
сама вже віддавна була християнкою. Наталія чимшвидше побігла до
в’язниці, поцілувала окови свого чоловіка і просила його бути витривалим
у Христовій вірі і стати гідним прийняти смерть за Нього, а Бог дасть
йому вічну нагороду в небі. Через кілька днів Андріян підкупив сторожу
в’язниці, щоб дозволила йому на кілька годин піти додому, а потім він
сам повернеться. Сторожа повірила його словам, бо погани знали, що слово
християнина – святе. Коли Наталія побачила, що чоловік повертається,
дуже налякалася, бо гадала, що він зрікся віри і за це його випустили на
свободу. Вона закрила двері і не хотіла Адріяна впустити у дім. Зате якою великою була
її радість, коли вона дізналася правду. Наталія провела свого чоловіка
до в’язниці і перебула там разом з іншими жінками впродовж семи днів;
вона втішала святих мучеників і заохочувала їх до витривалости,
підносила їх думкою до неба, де всіх чекала вічна нагорода. Через сім
днів усіх двадцяти чотирьох мучеників поставили перед судом. Усі вони,
крім Андріяна, були так знесилені попередніми муками, що імператор велів
не брати їх на нові випроби, а натомість наказав з усією жорстокістю
лупцювати святого Андріяна по животі жилами. Потекла кров, живе тіло
стало відпадати, а до неба лиш підносилась благальна молитва мученика. А
там, серед людей, стояла його дружина Наталія і вголос благала Господа,
щоб подав її чоловікові вінок мученицької смерти. Ледь живого, святого
Андріяна віднесли до в’язниці, а свята Наталія пішла за ним вслід. А
коли імператор заборонив пускати жінку до в’язниці, вона обстригла
волосся, одягнула на себе чоловічий одяг і до кінця перебувала біля
свого чоловіка. Врешті-решт імператор наказав усім мученикам молотом
поламати кости рук і ніг. 
Хто опише, яке було прощання святого
мужа зі святою жінкою? Вони не плакали, вони тішилися, що бодай один з
них іде по вічну нагороду. Свята Наталія просила чоловіка, щоб вимолив
перед престолом Божим і їй якнайшвидше удостоїтися вічного щастя в небі.
Так святі мученики прийняли смерть за Христову віру. Їхні тіла
імператор велів спалити, але християни викупили їх і вночі перевезли до
Візантії, де гідно поховали.
Через кілька днів після цього один
багатий поганин послав сватів до Наталії. Тоді вона, боячись, щоб
імператор силоміць не видав її заміж, вночі утекла до Візантії, де дні і
ночі молилася біля гробу свого чоловіка. І коли одного разу вона,
втомлена, заснула, то побачила ві сні свого чоловіка, святого Андріяна,
він сказав їй, що Бог невдовзі покличе її до себе. Втішена цією вісткою,
свята Наталія розповіла християнам свій сон і через кілька днів у
молитві, тихо і спокійно, віддала свою душу в руки небесного Творця.
Сталося це 304 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих,
пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж
року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар