Житіє святого мученика Василиска
Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Василіск,* у
страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши
бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства
безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, гл. 8: У стражданнях сильним і мужнів явився єси і
у чудах предивним, явно ім’я Христа свідчачи мучителя посоромив ти,
тому й почитаєм тебе, Василіску, завжди зовучи, всечесний: радуйся
мучеників світла доброто.
3 березня Церква вшановує пам’ять трьох святих мучеників,
Євтропія, Клеоніка і Василиска, котрі постраждали в часи переслідувань
християн за імператора Максиміяна, у місті Амасія, від руки мучителя
Асклипіодота. Святих Євтропія і Клеоніка тоді розіп’яли на хресті, а
святого Василиска кинули до в’язниці. Терплячи тяжкі муки, святий
Василиск молився день і ніч до Бога, і ось неземне небесне світло осяяло
цілу в’язницю – сам Христос Спаситель явився мученикові, утішив його,
пообіцяв мученицький вінець і наказав, щоб з воїнами пішов до рідного
села скріпити у вірі свою родину і вірних.
Василиск впросив начальника в’язниці, щоб відпустив його з
вояками на чотири дні додому, і той дозволив. І так прийшов він до
рідного села Кумиали, поблизу Амасії, і попрощався з матір’ю та родиною.
Зійшлися тамтешні християни, а він утішав їх словом Божим, заохотив до
витривалости, скріпив їх у любові до Спасителя і в спразі до страждань
та й попрощався з ними, бо знав, що вже надходить день, коли має дати
свідчення своєї віри Спасителеві.
У той самий день до Амасії прибув новий начальник Аґриппа, він
наказав поставити перед ним усіх ув’язнених християн. Довідавшись, що
серед них нема Василиска, став тяжкими карами погрожувати начальникові
в’язниці, якщо ув’язнений не повернеться, і послав до Кумиали свого
слугу Магистріяна з відділом війська, щоб привели святого мученика вже
не до Амасії, а до міста Комани, куди саме мав їхати Аґриппа. Магистріян
перестрів святого Василиска вже на зворотньому шляху до Амасії. Його з
плачем супроводжували родина і знайомі, а святий голосно молився до
Бога, призиваючи Його допомоги, щоб бездоганною смертю дати іншим добрий
приклад. Магистріян наказав накласти на нього подвійний ланцюг, а на
ноги йому одягнути мідні чоботи з гострими цвяхами, так, щоб ноги
святого мученика стікали кров’ю. Дійшовши так до села Дакози, вояки
прив’язали Василиска до сухого дерева, а самі в домі вдовиці Трояни
стали обідати. Був саме полудень, сонце гріло немилосердно; зійшлися
мешканці села Дакози і дивувалися терпеливості святого мученика, котрий
під тягарем кайданів, зранений, на спеці не те, що не жалівся, а
навпаки, голосно прославляв Христа Спасителя, за якого хотів страждати. І
враз затряслася земля, вдарили громи, впали кайдани з рук святого
Василиска, відпали мідні чоботи, – святий став здоровий тілом, а сухе
дерево, до якого його були прив’язали, зазеленілося листям. Тоді
навернулося багато поган, а серед інших і вдова Трояна зі своїм сином.
У довгій дорозі воїни вже ліпше обходилися зі святим мучеником,
хотіли його посадити на осла і просили, щоб їв з ними, але слуга Божий
вже не хотів ніякої страви і далі йшов пішки, бо знав, що не слід
журитися вигодами для тіла, коли ледве кілька годин відділяє його від
мученицької смерти.
Прибувши в Комани, святого Василиска поставили перед Аґриппою, що
саме приносив у божниці поганським божкам свої мерзенні жертви. Він
наказав святому мученикові поклонитися богам, а той став уголос
прославляти Христа Спасителя. А коли святий закінчив свою молитву
словом: “Амінь”, – боввани впали на землю і розбилися. Тоді святого
мученика швидко вивели з божниці, а Аґриппа запитав його, чиїм іменем
повалив він ідолів?
“Іменем Того, котрий вогнем своїм спалить цю божницю, іменем
Христа Спасителя!” – відповів святий, і в ту ж хвилю вдарив грім, і
божницю враз охопив сильний вогонь. Хоч як гасили той вогонь, та згоріла
вона аж до підвалин.
Аґриппа наказав тут же стяти мечем святого мученика, а його тіло
кинути в ріку. Сповнений великої радости, святий Василиск підніс свою
останню земну молитву до Господа, а коли нахилив голову під меч, усі
побачили Христа Спасителя, що стояв посеред відкритих небес, і подивляли
це чудо та славили того, душа якого полинула в обійми Господа і свого
Сотворителя. Тіло святого Василиска християни викупили у катів за 30
срібняків і поховали серед чистого поля, а щоб затерти всякий слід (бо
Аґриппа наказав би збезчестити святі мощі), посіяли поверх могили зерно.
Змучені тяжкою роботою, вони відчули велику спрагу – і враз побіля
могили стало бити джерело з чистою холодною водою. Наступного дня
побачили, що збіжжя на могилі виросло і вбралося в колос.
Згодом, значно пізніше, один з міщан Коман на ім’я Марин
побудував поблизу міста церкву на честь святого Василиска і сюди
перенесли мощі мученика, які, за волею Божою, прославилися багатьма
чудами. Святий Василиск прийняв мученицьку смерть 22 травня 307 р.
Минуло близько 100 літ від смерти святого Василиска. І ось вояки
привели до його церкви, поблизу Коман, геть знесиленого в’язня, щоб тут
переночував. А коли посеред ночі той в’язень гаряче, дуже гаряче молився
до Бога, явився йому святий Василиск і сказав: “Завтра будемо обидва
разом!” Тим в’язнем був не хто інший, як святий Йоан Золотоустий.
Наступного дня святий Йоан закінчив у тій церкві свій земний подвиг.
У той самий день
Пам’ять Другого Вселенського собору
Другий Вселенський собор відбувся в Царгороді у 381 р. за
правління імператора Теодосія, головно завдяки старанням святого
Григорія Богослова. Участь у ньому взяло 150 Отців. На Соборі було
виклято науку аріянина Македонія, котрий виступив з новою єрессю, що
звалася духоборством. Він голосив, що Святий Дух не є Богом, а лишень
найдосконалішим створінням. Македонія і його прихильників Отці Собору
викляли, як також викляли єресь аполінаристів, які твердили про неповну
людську природу Ісуса Христа. Собор усталив також символ віри, так, як
його сповідуємо і нині. На Соборі головував святий Мелетій, потім святий
Григорій Богослов, а під кінець Нектарій. Першим рішенням Собор
настановив святого Григорія патріярхом Царгородським, але, як знаємо,
святий Григорій зрікся цієї гідности ще під час Собору.
Також царгородському патріярхові було визначене друге місце за
гідністю, після папи римського. Рішення Собору підтвердив папа Дамасій І
(366-384). Символ віри, усталений на тому Соборі, називається
Нікео-Царгородський.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар