ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 17 квітня 2016 р.

17.04.2016р. Б. / Преподобних отців наших Йосифа Піснеписця і Георгія, що з Малеї

Житія преподобних отців наших Йосифа Піснеписця і Георгія, що з Малеї
 
Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак Йосифові, глас 4: Невичерпним джерелом покаяння, безконечної втіхи подателем, морем співчуття ти єси, Йосифе. Подай нам сльози божественного покаяння, якими тут плачучи, знайдемо втіху від Бога, просячи твоєї помочі, Святий. 

Кондак Георгієві, глас 3: Жениха прекрасного забажав ти, і тілесні пристрасті зненавидів, Юріє, живучи на землі ангельським життям. Тому твоє святе успення вшановуємо, кличучи: моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість. 

Святий Йосиф народився на Сицилії. Батько його – Плотій, а матір – Агафія. З дитинства він прагнув до Бога; тихий, смиренний, завжди говорив про святі речі, а душа його виривалася з молодого тіла і линула до Бога, до Пречистої, яку особливо почитав у своїх молитвах. Коли Сицилію завоювали сарацини, батьки забрали Йосифа і втекли до Пелепонесу. Щойно юнакові виповнилося 15 років, як він постригся у ченці в монастирі в Солуні. І лиш тут його душа знайшла неземний спокій; зажив він життям ангельським, а суворістю життя, постами, молитвою дивував усіх, навіть найстаріших монахів. Близько 814 р. його висвятили на священика. В той час навідався до монастиря святий Григорій Декаполіт (його пам’ять вшановуємо 20 листопада) і, дізнавшись про чесноти преподобного Йосифа, взяв його з собою до Царгорода, де лютувала іконоборська єресь, а імператор Лев Вірменин жорстоко мучив вірних християн. У Царгороді вони осіли у церкві святих Сергія і Вакха (7 жовтня). Обидва святі рішуче виступали проти єретиків, навертали заблуканих і скріплювали вірних у вірі Христовій. Коли ж переслідування стало ще жорстокішим, святий Григорій вирішив послати святого Йосифа до Риму, до папи Лева III (795-816), щоб той став в обороні Христової Церкви. Однак в останню мить, на кораблі, єретики схопили преподобного Йосифа і відправили його на острів Крит, де, закованого в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю, в якій уже страждали інші ісповідники. 

Ангелом розради і втіхи став для них святий Йосиф. Він вливав нові сили в серця страждальців, скріпляв їх і запалював любов’ю до Христа так, що багато з них стійко перетерпіли всі муки (а муки ті були ще страшніші, ніж у поганські часи) і радо віддавали життя за Христа Спасителя. Шість років, аж до смерти Лева Вірменина, мучився преподобний Йосиф у в’язниці. 

І ось, як свідчить передання, вночі явився ісповідникові святий Миколай Чудотворець і сказав йому, що гонитель Церкви Христової загинув, він вивів преподобного Йосифа з темниці і в чудесний спосіб переніс його до Царгорода. Учень поспішив до свого учителя, святого Григорія, але той уже не жив. І залишився Йосиф при церкві святого Йоана Золотоустого, де упокоїлися були мощі святого Григорія. Невдовзі до нього стали горнутися учні, і він звів монастир та церкву, віддавши під опіку святого апостола Вартоломея, частина мощей якого зберігалася в тій церкві. Бог дав святому Йосифові талант укладати чудові пісні, однак слуга Божий, у своєму смиренні, боявся їх записувати. Аж якось, в навечір’я празника святого Вартоломея, явився Йосифові цей святий апостол, поклав Євангеліє йому в руки і заохотив його писати пісні. 

Преподобний Йосиф залишив нащадкам понад 300 канонів, тобто пречудесних пісень, складених на честь Пресвятої Богородиці і Божих святих. Тому й називаємо його “Піснеписцем”. Та не довго втішалася спокоєм Христова Церква. За імператора Теофіла іконоборська єресь знов набрала сили. Святого Йосифа відправили у вигнання до Херсону, де він перебував аж до смерти царя-гонителя (842 р.). Преподобний Йосиф знову повернувся до свого монастиря, а святий Ігнатій, патріярх Царгородський (пам’ять його вшановуємо 23 листопада), призначив його посудохранителем церкви святої Софії. Та вже 857 р. їх обидвох знову заслали у вигнання, бо вони виступили проти Варда, безбожного вельможі, брата цариці Теодори, який покинув законну жінку і оженився з другою. Після смерти Михаїла III, за правління Василія Македона, у 867 р. вони повернулися до Царгорода. У незвичайному благочесті і святості, повен віри, надії і любови до Бога, провістивши власну смерть, святий Йосиф помер у Світлий четвер 883 р., у понад столітньому віці. А Пресвята Богородиця і святі, яких він прославив своїми канонами, прийняли душу його і відвели перед престол Спаса нашого Ісуса Христа, Сотворителя і Відкупителя. 

Про життя святого Георгія з Малеї знаємо дуже мало. Жив він у кінці V на початку VI століття в Лаконії, на Пелепонесі, біля гори Малеї. Він цілком виправдав своє ім’я Георгій – “землероб”, бо ниву свого серця він обробляв дуже старанно і приносив Господеві численні плоди святих чеснот. До похвал, якими вінчає його Христова Церква, долучімо наші молитви, щоби повні віри, надії і любови ми також могли вірно служити Господеві, а згодом знайти в Ньому свій спочинок. 

У той самий день
 
Преподобного Платона, ігумена Студійського
 
Святий Платон народився 735 р. у Царгороді. Щойно минуло йому дванадцять років, як через пошесть, що тисячами убивала людей, померли його батьки. Сиротою заопікувався свояк, і Платон міг вирости до високого становища, якби ще в молодості не пізнав усю марноту світського життя. Він покинув Царгород і пішов на гору Олімп, що возносилася на межі Витинії, Фриґії і Мисії. Тут, ставши перед ігуменом монастиря на Символах святим Теоктистом, просив прийняти його до спільноти. 

“Я не в змозі творити чуда, – сказав юнак, – можу лиш бути слухняним”. 

А послух – це матір усіх чеснот, якими преподобний Платон так засяяв, що по смерти Теоктиста його обрали ігуменом (770 р.). За цариці Ірини святіший патріярх Тарасій хотів поставити Платона єпископом Никомидії, але преподобний у своєму смиренні не пристав на це. Він покинув монастир на Символах і, разом зі своїм племінником святим Теодором (пам’ять його вшановуємо 11 листопада), заснував монастир у Саккудіоні. П’ять років потому святий Платон брав участь у Сьомому Вселенському соборі в Нікеї. Через хворобу, у 794 р., передав ігуменство преподобному Теодору, а сам посвятився життю самітника. Але коли Костянтин VI, син Ірини, силоміць помістив свою жінку Марію в монастир, а сам одружився зі своячкою святого Платона Теодотією, як про це писали ми в житії святого Тарасія, тоді Платон публічно виступив проти царя, за що той кинув його у в’язницю, де святий страждав аж до 797 р., до смерти безбожного імператора, якого скинула з престолу і наказала осліпити його мати Ірина. 

Преподобний Платон повернувся до свого монастиря в Саккудіоні. Але коли сарацини захопили той край, він зі святим Теодором і братією перебрався до Царгорода, у монастир, який заклав 462 р. багатий і благочестивий римлянин Йоан Студій. У церкві святого Йоана Хрестителя, що належала до монастиря, монахи день і ніч, без перерви, правили богослуження, і тому звалися «неусипаючими». Ігуменство у тому монастирі Платон віддав Теодору, якого згодом стали називати святим Теодором Студитом. Сам преподобний Платон замкнувся в тісній келії, наклав на себе тяжкий ланцюг і жив у великих постах та в безнастанному поклонінню Богові, Спасителеві нашому. 

Та вже 803 р. почалося нове переслідування святого Платона і його монахів за те, що вони, проти волі імператора Никифора, не хотіли визнати священика Йосифа, того, який безбожно повінчав Костянтина VI з Теодотією і якого за це викляв святий Тарасій. Преподобних Платона і Теодора вночі схопили воїни і кинули у в’язницю, а згодом вивезли на один з островів поблизу Царгорода і там замкнули у в’язниці. Аж щойно 811 р. святого Платона, вимученого тяжкою хворобою, відпущено було на волю. Він повернувся до монастиря, де прожив ще три роки. Бог наділив його багатьма ласками, а сам він духом проживав уже не на землі, а наче б у небі. Господь дав йому пізнати годину власної смерти. Великий слуга й ісповідник Христової Церкви помер у Лазареву суботу 14 березня 814 р. повен віри і надії на Бога, якому духом і життям своїм покланявся весь свій 79-літній вік. Його життя описав преподобний Теодор Студит.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар