ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 7 лютого 2015 р.

07.02.2015р. Б. / Лист до доньки

батько і дитина
Ти знову це зробила. Десь поміж 3 і 4 ранку незаперечно проголосила кінець ночі. Інколи хотілось би повернутися на бік, затулити голову подушкою і заперечити реальність. Але чомусь саме тоді ти особливо домагаєшся моєї присутності. А я — твій Тато.
 
Майже щоночі переконуєш мене, що кількість способів описання холодильника, пральної машини і кухонного начиння — невичерпна. Дивишся, перевісившись через руку, а я розповідаю, чекаючи на перші ознаки твоєї втоми. Коли ти вже засинаєш, постійно на руках, я усвідомлюю, яке ж прекрасне наше життя. 

Сьогодні тобі знадобилося півтори години. Занадто пізно, щоби повернутися в ліжко — і занадто рано, щоб іти на роботу. Тому я трохи розмовляю з Богом, ми сідаємо в кухні за столом і трохи сваримося, бо Він постійно твердить, що знає краще. Я завжди багато говорю Йому про тебе і маму. 

Пам’ятаю мить, коли довідався, що ти вже є. Мама подзвонила і зуміла тільки вимовити, що не впевнена, чи це телефонна розмова. Цього вистачило. Я обіцяв, що ще нікому нічого не казатиму, а вже за п’ять хвилин мимоволі вислав СМС до о. Гжегожа. Написав: «Я став татом». То був перший раз, коли я плакав через тебе. Ти стала цілим світом. 

Я пишу тобі про це, бо знаю, яким важливим є безумовне прийняття. Любов, яку неможливо виразити, яка «ну просто так собі» відбувається. Ми прагнули тебе, як ніщо і ніколи. 

Не забуду моменту, коли я приклав долоню до живота твоєї мами і кинув жартома: «Дай п’ять!» Ти вдарила так сильно, що я аж перелякався. То було вперше, коли я через тебе танцював, як ошалілий. Дивом ніхто не постраждав, ні я, ні квартира. 

За кілька днів по цьому ми поїхали подивитися, як тобі там усередині. Під час УЗД я дуже старався стримати зворушення. Ми, чоловіки, маємо якусь дурнувату потребу приховувати любов. Це було ще до роботи, і хоч пізніше я провів в офісі кілька годин, то, чесно кажучи, мене там не було. 

Твоя мама каже, що в школі пологів я був смішний, а інколи набридливий. Не вір усьому, що вона про мене каже. Я тільки не міг зрозуміти, чому, коли ти вирішиш вийти, вони кажуть нам їхати до шпиталю так пізно. З мене сміялися, бо коли нам показували, як тебе сповити і як змащувати, то я хотів знати все, одразу, і найкраще з десять разів. 

Ми потрапили до шпиталю, але з’ясувалося, що ти не бажаєш виходити. Ну ніби таке буває, але вирішено, що ви з мамою там залишитеся. Я покинув усе, а мій світ раптово став малесеньким. Ми чекали п’ять днів, і я ще ніколи так сильно не боявся. Персонал знав, що не буде спроможний виставити мене звідти. Ніхто й не пробував. 
 
А пізніше прийшло життя. Твоя мама — герой. Дванадцять годин, із моментами, коли вона перехилялася з моїх рук, аби за мить крикнути, що хоче померти. Не померла. Ти з’явилася й моментально потрапила до нас. Я запитав, захоплений, чи можу тебе торкнутися. То був другий раз, коли я плакав. 

Сьогодні, коли ти не хочеш злазити з моїх рук, усі кажуть, що я сам собі винен. У ті перші дні, коли мама оговтувалася, я не міг тебе покласти. Медсестри й акушерки казали, що в чомусь, схожому на велику мильницю, тобі буде краще. Я не вірив. Тримав тебе й невідривно дивився на 3,3 кг буття татом. 

Це було п’ять місяців тому. Кожний день цього часу — надзвичайно цінний. Інколи буває важко і мені здається, що ще трохи, і я вискочу крізь вікно. А потім ти знову близько, і виявляється, що втоми як і не було. 

Знаю, що з перших днів тобі потрібно почуватися безпечно. Ще трохи, і цю безпеку визначатимуть межі, які ми тобі поставимо. Я б хотів, аби наш дім був місцем, куди ти можеш прийти завжди і з усім. Без страху та незалежно від обставин. 

Мудріші від мене люди переконують, що діти вчаться через моделювання: наслідують те, як живуть їхні батьки. Кожне слово має бути підтверджене мудрим прикладом. Отже, ти — моє мале-велике зобов’язання. 

Зобов’язання до того, щоб жити добре.

Твій Тато.

Конрад Кручковскі, deon.pl  

Джерело:     КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар