Польща
і її Церква зі славними і героїчними традиціями солідарності можуть
сприяти відновленню суспільства в Україні та Європі, – сказав владика
Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької
Церкви, у розмові з КАІ про значення Собору Перемишльсько-Варшавської
митрополії УГКЦ, про ситуацію в Україні та про найважливіші нагальні
потреби українського суспільства.
Чому II Собор Перемишльсько-Варшавської митрополії настільки важливий для Української Греко-Католицької Церкви?
Цей Собор у Польщі важливий із двох причин. По-перше, він показує
наше спільне прагнення до святості як Божого люду, єдності навколо цієї
мети. Та мета була визначена нашим Синодом Єпископів ще в 2006 році і
полягає у святості об’єднаного Божого люду. Сьогодні ми є Церквою
глобального виміру, присутньою на різних континентах. Нас об’єднує
візантійська тотожність, котру ми переживаємо на український лад. Це
багатство не лише українського народу, а й усієї Вселенської Церкви.
По-друге, Собор є нагодою для віднови духу віри і зміцнення єдності
Церкви. Під час Собору ми хочемо замислитися також над тим, яким чином
можемо поділитися багатством візантійської традиції з вірними інших
християнських Церков, що серед них живемо. Отже, це подвійне завдання
скероване всередину і назовні нашої Церкви.
Спільнота нашої Церкви в Польщі відіграє тут не лише значну
культурну, політичну, а й духовну роль. Святий Іван Павло ІІ
підкреслював, що Церква повинна дихати двома легенями: східною і
західною. Колишній Глава нашої Церкви Блаженніший Любомир (Гузар) додав
до тих слів, що християнські Церкви мають також одне серце, яким є
спільна віра. Ми живемо в одній вірі і одночасно дихаємо двома легенями:
латинською і візантійською. І це відчутно особливо тут, у Польщі.
Вважаю, що в цій країні не лише католики, а й всі християни повинні
відігравати інтеграційну роль на європейському рівні. Європа позначена
тими двома легенями. Наш континент не буде вповні собою, якщо церковні
традиції не об’єднаються в єдиному ритмі життя і служіння.
Які найважливіші виклики постають сьогодні перед Українською Греко-Католицькою Церквою?
Під час кожної Літургії ми молимося мирну єктенії: у мирі підносимо
наші молитви до Бога. Зараз найважливішим словом, що лежить нам на
серці, є «мир». Адже в Україні йде війна, багато наших братів і сестер
носять реальні рані на своєму тілі, воюючи на війні. Зараз це наш
найбільший душпастирський виклик, і цього стосуються наміри наших
молитов. Разом із тим ми хочемо підтримувати наш народ і в інший спосіб,
несучи йому доброчинну допомогу.
Наші священики надають духовну опіку навіть на тих теренах, які
охоплені війною. Уся Церква організовує гуманітарну допомогу людям,
постраждалим від війни, і тим, хто сьогодні захищає нашу незалежність і
територіальну цілісність України.
Скільки військових капеланів служить на війні?
- Зараз близько 30 священиків. Ми готуємо до такого служіння
наступних, котрі замінять тих, що перебувають там уже протягом кількох
місяців.
Яка ситуація в греко-католицьких парафіях на теренах, охоплених війною?
Зважаючи на численні випадки погроз з боку сепаратистів, багато
священиків були змушені покинути свої місця служіння. Таких на сьогодні
маємо тринадцять. Наприклад, Екзарх Донецький Степан (Меньок) не може
перебувати у своєму осідку в Донецьку. Попри це, однак, священики
намагаються регулярно служити недільні Літургії на території Донецького
екзархату.
ЗМІ щоденно повідомляють про підписане перемир’я, котре
постійно порушується. Нещодавно домовлено про створення буферної зони
між сторонами конфлікту. І водночас чуємо про наступні обстріли, гинуть
люди… Владико, що відбувається у Східній Україні?
Ситуація дуже складна, причому на різних рівнях. Передовсім, ніхто не
знає, що задумав нападник. Тому українським і західним політикам дуже
складно втілити якийсь план для вирішення конфлікту, тобто не лише для
припинення збройного протистояння, а й тривалого миру. Ми живемо в стані
постійної напруги і очікуємо нових атак з Росії, бо з її боку не видно
бажання мирного розв’язку. Той, хто шукає миру, не розбурхує війни. Ми
постійно запитуємо себе: чому на Україну напали? Адже війна приносить
стільки страждань людям, про яких нібито турбується російська влада. Це
болісний парадокс. Найбільша загроза нависла над тими регіонами і
найбільше страждань переживають люди, які начебто прагнуть інтеграції з
Росією.
То що ж робити в такій ситуації?
Нам потрібні відповідальні й відважні рішення передовсім європейських
політиків, оскільки від їхніх послідовних дій багато залежить. Вони не
можуть керуватися лише інтересами ближчої перспективи.
Яку роль відіграє в цій ситуації Греко-Католицька Церква?
Як Церква, ми стараємося насамперед свідчити про істину. Разом із
реальною війною нападник розв’язав іншу, котра ще більше нищить серця,
уми і сумління, - інформаційну. Ми, слуги Божого Слова, намагаємося
представляти реальну ситуацію в Україні, говорити про несправедливість.
Крім того, Церква підтримує молитвою всі дії українських політиків і
міжнародного співтовариства. На останньому Синоді ми оприлюднили
звернення до міжнародної спільноти «Україна спливає кров’ю», в якій
закликаємо до більшої рішучості й солідарності в діях. Вважаємо, що це
обов’язок усіх людей доброї волі, оскільки немає «чужих» воєн, а
страждання будь-якого народу повинно будити сумління всіх землян.
Парадоксально, ця війна ще більше зблизила християнські Церкви та інші релігії між собою.
Драматичні ситуації завжди показують справжні наміри людини: що
справжнє, а що показне. Ми пишаємося тим, що в Україні панує істинний
релігійний мир і дуже добрий дух співпраці між християнськими Церквами
та релігіями. Це демонструє наша Революція гідності. Щодо російського
нападу, то наші відносини підтверджують, що співпраця не є порожнім
звуком, а конкретною реальністю. Саме від Всеукраїнської ради Церков і
релігійних організацій, до якої належить Українська Православна Церква
(Московського патріархату), виходили важливі заяви на підтримку
інтегральної цілісності країни, відкинення будь-яких форм агресії і
молитви за мир. Як Рада, ми є великим скарбом для суспільства і
політиків, оскільки в Україні, як і в інших країнах, «де двоє людей, там
три партії». Релігійна єдність в Україні доводить, що в ситуації
загрози серед різних спільнот відсуваються на задній план дріб’язкові і
другорядні справи, а на передній виходить єдність і добро всього народу.
Яке місце в тій єдності посідає Українська Православна Церква?
Звичайно, вона присутня. Ця Церква знаходиться зараз у делікатній
ситуації. Віднедавна вона має нового очільника. Митрополит Онуфрій
замінив померлого Митрополита Володимира, котрий був авторитетом. Гадаю,
тепер Церква випрацьовує своє ставлення до того, що відбувається в
Україні. Після певних його кроків ми можемо припустити, що воно не надто
відрізнятиметься від того, з яким ми мали до діла раніше, тобто
теперішнє керівництво посяде позицію справді християнську і
проукраїнську. Кілька тижнів тому очільник УПЦ опублікував заяву, в якій
відкинув і засудив будь-які форми тероризму і сепаратизму. У ній
міститься також заклик до сепаратистів скласти зброю. Тому з приємністю
стверджую, що наша співпраця надалі розвиватиметься для добра наших
Церков і всіх жителів України.
Чого конкретно Україна зараз найбільше очікує від Польщі?
Передовсім хотів би подякувати польському народові за величезну
моральну, політичну і матеріальну підтримку, яку отримуємо від початку
нашої Революції гідності. Цього не можна переоцінити, оскільки ми
відчуваємо, що не самотні в драматичний момент, і це нас утверджує в
переконанні, що ми прямуємо дорогою правди, - дорогою, яку свого часу
пройшла Польща. Я не можу зараз сказати про численні конкретні потреби.
Очевидно, наша співпраця постійно повинна вестися і поглиблюватися на
дипломатичному рівні, оскільки польські політики були й залишаються
послідовними адвокатами України на міжнародному й суспільному рівнях.
Церква в Польщі і багато польських організацій надають нам велику
гуманітарну допомогу. Навіть більше, польські мас-медіа говорять правду
про реальну ситуацію в Україні. Тепер ми маємо мобілізувати всі наші
зусилля, щоб реально зупинити нападника: християни - насамперед
молитвами і гуманітарними акціями, а політики повинні надалі апелювати
до сумління своїх колег у всьому світі. Тільки разом ми можемо досягнути
мирного вирішення конфлікту.
Чи маєте, владико, якесь особливе побажання щодо Церкви в Польщі і поляків?
Другий Ватиканський Собор часто покликався на знаки часу. Церква в
Польщі і Польща, як показує історичний досвід, відіграє в європейській
спільноті основну роль - промотора єдності і справжнього братства. Хтось
колись сказав, що з трьох гасел Французької революції: свобода,
рівність, братерство - перші два в Європі вже втілено. Ми втішаємося
свободою, ми всі рівні перед законом, але поміж нами замало братерства.
Жити по-братерськи, коли все добре, легко, але важче, коли страждають
люди і народи. Прийшов час дати свідчення справжньої солідарності, мовою
християн - свідчення любові до ближнього. Польща і її Церква зі
славними і героїчними традиціями солідарності може значною мірою сприяти
віднові суспільства в Україні та в усій Європі. Цього я собі і
вам бажаю.
Розмовляв Кшиштоф Томасік
Переклала з польської Людмила Бублик
Немає коментарів:
Дописати коментар