13.09.2014р. Б. / Гуманізм без Бога нищить людину!

Із кардиналом Ґерхардом Мюллером, префектом ватиканської Конгрегації Науки Віри, розмовляв о.Здіслав Клафка CSsR

Ми дуже вдячні Вам за те, що при нагоді чергового перебування в Польщі Ви знайшли час для глядачів телеканалу Трвам і слухачів Радіо Марія. У контексті вже близького Надзвичайного Згромадження Синоду Єпископів прагну запитати: в чому полягає різниця між звичайним і надзвичайним синодами? Яку особливу ласку Ви очікуєте від Церкви після того, як відбудуться два синоди, присвячені сім’ї?

До участі у Надзвичайному Згромадженні Синоду Єпископів головним чином запрошені глави Конференцій Єпископатів окремих країн, натомість на Звичайне Згромадження Синоду Єпископів запрошені делегації з цих конференцій. Думаю, що дуже важливо, щоб ця дискусія підтримувалась духовно цілою Церквою.

Подружжя і сім’я – це основа для суспільства, а також для розвитку окремої людини. Подружжя і сім’я є фундаментом, натомість Церква є домом. Головна проблема, яка тепер існує серед інших проблем, це питання про властиву візію подружжя. Чи подружжя є лише світським зв’язком? Чи це щось, що людина може оцінювати довільним чином, гідно власного визнання і пануючих ідеологій? Або чи є подружжя чимось святим, установленим Богом вже від часу створення світу, а в ділі Відкуплення піднесеним Христом до рангу Таїнства? Завдяки цій ласці окремі люди: чоловік, дружина та їх діти, зближуються до Христа і цією дорогою прямують до вічного життя. Це основне питання, тому обидва синоди хочуть властиво обговорити кризову ситуацію подружжя і цілого суспільства. Хочуть підкреслити, що дім людської спільноти повинен бути наново відбудований, починаючи від фундаменту, оскільки основа щастя в подружжі є допомога Божої ласки. Завдяки їй люди стають святими і наближаються до Бога.

Для нас великою честю є розмовляти з префектом Конгрегації Науки Віри, який поруч Святішого Отця чуває над чистотою католицької доктрини. Чи могли б Ви, в контексті лаїцизації, яка поширюється, сказати нам, які взаємні відносини між вірою, релігією і доктриною?

Під час останніх двох, трьох століть Європа опинилась на поганій дорозі. Розпочався процес дехристиянізації і секуляризації, а справжня релігія була замінена людськими ідеологіями, за якими людина повинна сама себе спасти. І так виник гомосовєтікус чи також нова людина згідно візії расизму чи безкласового суспільства. Християнство і християнська етика, натомість, базуються на Божому Слові, яким ми були створені і яке дає нам свободу. Бог дає нам розум і є гарантом нашої свободи, щастя і можливості розвитку всіх харизм, дарів, які Бог подарував кожній людині, людським спільнотам, родинам, народам цілого світу. Важливо, отже, протистояти тій ідеології, яка сьогодні панує і за якою людина живе без Бога; бо це гуманізм без Бога, який нищить людину. У цій ідеології бачимо деструктивний вплив життя людини без Бога. Натомість, ми підкреслюємо, що людина походить від Бога і з Богом буде правдиво вільною. Можемо йти за Христом, бо він не введе нас у оману, як великі демагоги ХХ і ХХІ століття.

Польський парламент намірений ратифікувати європейську Конвенцію про запобігання і подолання насильства щодо жінок і  домашнього насилля, яка, так насправді, промує ідеологію гендер. А польське Міністерство Здоров’я хоче запровадити так званий закон про лікування неплідності, який, так насправді, обмежується регуляцією принципів використання  технології in vitro, і то в крайньо ліберальним чином. Чи у цьому контексті можемо запитати, чи існують якісь альтернативні антропології?

Парламенти, демократії не можуть пропонувати заміни релігії, але повинні шанувати і боронити основи демократії. Основні права людини не були створені людиною, а вони опираються на природний закон. Природний закон походить від Бога, він не походить лише від людини. Всі ми проти насильства, але ця добра ціль не повинна бути плащем, прикриття до впровадження фальшивих ідеологій, які показуються остаточно деструктивними. Ідеологія гендер у своїй екстремальній формі відбирає базове право людини бути тим, ким вона є, біологічно, культурно, у своїй особистій поведінці, а, конкретніше, що кожна людина має право бути чоловіком або жінкою. Немає якоїсь абстрактної людини, яка потім через припис  ззовні чи власне рішення вибирає такий вид статі, яку сама собі признає. Тому дуже слушними є конкретні дії для того, щоб не керуватись ідеологіями, а опиратись на права людини.

Права людини у ХХ столітті також дуже часто порушувались. Треба сказати, що ці права повинні базуватись на мирному суспільстві. Нікого не можна змушувати робити щось, що є проти його совісті, що є несправедливим щодо життя, щодо тіла, щодо тілесної недоторканості, щодо свободи людини. Власники рабів з США розділяли думку, що робити інших рабами є чимось властивим і звинувачення тих, які повертали рабам свободу, було, на їх думку, чимось обґрунтованим.

До сучасної держави права і направду вільної демократії належить також акцептація факту, що громадянин слухає свою совість, основою якої є природній закон. Справжню правову державу можна відрізнити від держави, в якій панує ідеологія, тим, чи несе людина наслідки у професійному житті за те, що керується власним сумлінням.     

Засновник редемптористів св.Альфонс де Лігуорі свій твір «Teologia Moralis» розпочав темою совісті, у якій людина може відчитати голос Бога. А Бенедикт XVІ сказав, що перед етикою, філософією спочатку йде зустріч з Богом. У Польщі директор лікарні, який діяв згідно з голосом сумління, був звільнений з роботи. Звідси моє питання: як сьогодні ми можемо зберегти совість – санктуарій Бога в людині – яка знаходиться під загрозою?

Совість не означає, що кожен може робити те, що хоче, що йому подобається чи є для нього корисним, але вказує, що поступати треба згідно об’єктивних критеріїв, а саме - чинити добро і уникати зла. Людина відрізняється від інших створінь на світі власне тим, що може відрізняти правду від фальшу і добро від зла. Існують зрозумілі, об’єктивні критерії, які я вже згадав, повага до життя, свобода і тілесна недоторканість людини, право на самостановлення. Власне це повинне бути збережене. Як я вже сказав, великою несправедливістю є, коли хтось є під примусом і через це несе професійні наслідки. Це не є добрим сигналом для сучасної правової держави, яке базується на основному праві. У основі такої демократії лежить фальшива візія, згідно з якою демократія означає, що більшість вирішує, що є слушним, а що невластивим; що є добре, а що погане. Більшість може вирішувати практичні врегулювання, але ані більшість, ані меншість, жодна людина – чи вона в меншості, чи в більшості – не може змушувати чи ставити від сумнів совість даної людини, яка скерована безпосередньо до Бога,  і через це погрожувати йому наслідками. Те, що тут відбувається, є несправедливістю.

Відчувається, що Папі Франциску дуже лежить на серці тема навернення в Церкві. Які головні напрямки навернення у сучасній Церкві ви могли б виділити?

У Церкві ми повинні стерегтися від ідеологій і крайніх проявів традиціоналізму чи модернізму. Бо вони провадять до ідеологізації віри, а віра ж не є ідеологією, але вільною відповіддю людини на Боже Слово, яку вона дає Ісусові Христові, котрий нас провадить. Ми можемо за ним йти, це він робить нас вільними.

Йдеться також про віднову Церкви, у якій мусимо розв’язувати внутрішньо-церковні проблеми і керуватись до Христа. Таким чином, ми стаємо Церквою, яка є знаком і знаряддям для найглибшого з’єднання з Богом, а також для єдності людей, народів, родин. Нема іншої віднови – підкреслює Собор – як лише в Ісусі Христі і через те, щоб йти за ним.

Яким чином Ви бачите розв’язання ситуації християн перед лицем радикальних мусульманських угрупувань? Як рятувати християн від сучасних переслідувань? Чи можливо отримати політичну допомогу, а навіть військову, а саме зі сторони західних держав?

Вважаю, що ніхто не може покликатися на релігію і одночасно вбивати інших людей в ім’я Бога. Що це за Бог, в чиє ім’я люди затероризовані, їм відрубують голови, ґвалтуються жінки і спалюється дітей? Тут діє не Бог, а сатана, який від початку є вбивцею, батьком брехні, як написано в Євангелії. Це легіон (про який говорить Христос), який розуміється історично як мудрий і конкретний (реальний). Релігія може означати тільки те, що служить Богу, і вона пов’язана з любов’ю людини, з повагою. Перше за все, остаточно вирішальним є думання про Бога, який є понад нами. А ми не повинні вдавати з себе суддів і вирішувати щодо права інших на життя. Право на життя прийшло від Бога і тому існують не лише мілітарні можливості, щоб атакувати інші країни, поширювати територію панування чи змушувати інші народи чи групи людей прийняти власну політичну волю. Тому у нашому сучасному розумінні правової держави і демократії є можливості самопомочі  і самооборони, а також оборони людей, яких беззаконно атакували. Тому спільнота народів має повне право, а навіть зобов’язана, як говорить Святіший Отець, шукати засоби стримати це страшне насильство і безпідставне порушення людських прав. Це морально не лише оправдано, але також вимагається і є необхідним.

Джерело:   Воїни Христа Царя