/
Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХІІ звичайного тижня, рік ІІ
Мабуть Ісус довгий час перебував в цьому місці, оскільки щосуботи
навчав їх. Щосуботи мав проповідь для кожного, хто приходив до храму
слухати Його.
Гадаю Він встиг там заслужити певну довіру у присутніх, оскільки
«дивувалися з Його вчення, бо слова Його мали владу». Можливо своїм
словом під час проповіді не одну особу зумів зцілити духовно, в
присутніх почало мінятися мислення від почутих слів, почали поступово
змінювати своє життя, звички тощо.
«А в синагозі був чоловік, який мав нечистого духа — демона. І він закричав гучним голосом»
В тексті є певний акцент, що цей чоловік «мав нечистого духа — демона». Про що йдеться?
Весь цей час ця особа перебувала з усіма в синагозі, слухала вчення
Ісуса. Але, порівняно з іншими, які дивувалися, приймали це слово, він
не приймав, а навіть заперечував.
«Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Чи Ти прийшов вигубити нас? Я знаю, хто Ти, — Святий Божий!»
Чи стикалися ви коли небудь з певними думками в собі, що спасіння Боже
для когось, але не для мене. Добру новину, яку почули, відразу
відкидали, а навіть злились. Може це наші внутрішні «демони» в нас
промовляли: «Я не гідний», «Ці спогади, цей сором не можливо стерти з
пам’яті», «Мене стільки кривдили, я звик, вже нічого не змінити», «Мені
нема прощення»…
Для цього чоловіка кожне слово Ісусове, як ножем в серце, рани знову
починають кровоточити, таємниці стають тягарем, який не можливо більше
приховувати, і це злить, він більше не в змозі тримати ці емоції в собі.
Ці «демони», яких накопичував протягом життя, повилазили на зовні.
Хочеться кричати! Прагну допомоги, і водночас не вірю що допоможуть…
«Та Ісус заборонив йому, кажучи: Замовкни й вийди з нього!»
Чому Ісус наказав йому замовкнути? А може це люди, які нам часто
нашіптують на вухо один негатив. І як ти в такому випадку матимеш
спокій, чи то довіру до будь-кого?!
«…вийшов з нього, зовсім не заподіявши йому шкоди»
Один з обманів наших внутрішніх і зовнішніх «демонів», це страх, що
правда про мене випливе назовні і всі, дізнавшись хто я, не приймуть
мене, і це мене може розчавити, морально вбити.
Даремно я щось приховую, якщо відпущу, то це звільнить мене, не завдавши шкоди. Триматиму при собі — страждатиму, мучатимусь.
Крім того що це сталося в синагозі, а демон викинув його на середину
привселюдно. Цю його внутрішню рану, могли побачити всі. І це не завдало
йому шкоди, а навпаки зцілило, голоси замовкли, «демони» зникли.
Спільнота, в якій він перебував, нічого про його стан не знала, навіть
не здогадувались, що серед них може бути настільки зневірена і зранена
особа. Думаю, маємо бути більш чутливими один до одного. Одним виходить
легше увійти в довіру, прийняти зміни в своє життя на краще, прийти до
сповіді, святого Причастя, врешті прийняти Ісуса. Іншим потрібен певний
час, щоб повірити в себе, навчитись довіряти ближнім, прийняти спасіння,
і врешті позбутися всіх «демонів», яких маємо.
Можемо на одинці в тиші зі Словом Божим подумати над своїм життям, і
замислись над питанням : «А якого «демона» я маю? І чи добре живеться з
ним? Чи я хочу щоб Ісус наказав йому «замовкнути»?
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар