Як
відомо, День апостолів Петра і Павла (Петрів день) – це християнське
свято на честь апостолів Петра та Павла. Православні християни святкують
цей день 12 липня, католики - 29 червня.
Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Під час своїх мандрів Ісус якось запитав учнів, за кого люди його визнають і за кого визнають його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. І лише учень Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». Христос сказав у відповідь: «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій небесний Отець».
Саме йому Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що Петро зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Саме так і сталося. Ці три страшні зречення були «анульовані» лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу.
На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із багатого римського роду, заробляв на життя тим, що виготовляв намети. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана. Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску тощо. Багато чудесних зцілень подарував він невіруючим язичникам.
«Постаті апостолів Петра і Павла завжди були особливими, адже це верховні апостоли, яких іменує Свята Церква, на них вона збудована. Якщо Ісус Христос – опора Церкви, то ці апостоли - її вірні пастирі. Через доручення Христове вони є в основі Церкви, а своєю працею служили їй, зміцнювали її дух і дарували любов. Як особистості, ці апостоли були різними: і в психологічному плані, і в плані освіти тощо. Проте, вони завжди сповідували спільну місію – проголошення Божого Слова. Апостол Павло є відомий як великий місіонер, засновник багатьох громад, який фактично заклав основи богослов’я, зокрема христоцентризму. Він завжди говорив про вірність Христові, прийняття Христа. У його вченні еклезіології Церква розглядалася як єдиний організм, тіло Христове. Апостол Петро для християн сьогодні є тим, хто оберігає місце Христа, він - основа Церкви правдивої, в лоні якої повинні єднатися віруючі. Саме служіння апостола Петра – це інтерпретація еклезіології, яка є важливою під час екуменічного діалогу, до якої спільно мають усі прийти християни», - о. Петро Баран, ЧНІ, голова Патріаршої комісії у справах монашества.
«Апостолів Петра і Павла об’єднала дещо відмінна традиція служінь. Апостол Петро, який був серед першопокликаних до служіння Господу, є добрим прикладом того, як відбувалося духовне становлення людини, особистості. А ще - смирення і покаяння визначають справжнє покликання християнина перед Богом. Незважаючи на свою важливу роль серед учнів Ісуса, саме першоапостол Петро був найбільш підданий гріху гордині чи спокуси. Після того, коли він відрікся від Христа тричі, протягом цілого свого життя проживає покаяння, розкаяння, стає добрим прикладом того, як Господь визнає можливість людського навернення. Служіння апостола Петра показує нам, як біблійна наука, новозавітній канон не ідеалізують людську особистість. Біблія говорить при Христа як про боголюдину, але навіть першопокликаний апостол Петро є лише людиною, яка так само помиляється, як і всі люди, може не довіряти, може чинити невірно. Навернення апостола Петра – дуже важлива категорія у спілкуванні з Христом. Апостол Петро як найбільш наближений до Ісуса, є прикладом того, як діє Боже провидіння, яким чином людська воля повинна підпорядкуватися волі божественній.
Апостол Павло в цьому контексті є дещо іншою людиною. На відміну від апостола Петра, рибалки, він уособлює інтелектуальну еліту свого середовища. Апостол Павло був глибоким знавцем язичницької філософії, язичницьких творів, виступає передусім творцем вчення церковної науки. Якщо розуміння глибинного принципу покаяння приніс нам вчинок апостола Петра, то апостол Павло формує вчення Церкви, її основні засади і соціальні форми буття церковного середовища. Апостол Павло є актуальною та цікавою особистістю як місіонер і проповідник. Його досвід донесення християнської традиції до широких суспільних верств є важливим і показовим. Тому вшанування цих апостолів, які отримали і змогли втілити у життя Христову науку, є одним із фундаментальних етапів в історії Церкви. І не випадково один із християнських престолів, Римський, особливо відзначає апостолів, що зазнали мучеництва власне на його теренах», - Василь Кметь, кандидат історичних наук, доцент історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, релігієзнавцем, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність і страчено в 76 році. Проте, до сьогодні вони залишилися прикладом нетлінної віри, християнської сміливості, вірності обов’язку та сповідуванню любові для усіх християн.
Лідія Батіг
Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Під час своїх мандрів Ісус якось запитав учнів, за кого люди його визнають і за кого визнають його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. І лише учень Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». Христос сказав у відповідь: «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій небесний Отець».
Саме йому Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що Петро зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Саме так і сталося. Ці три страшні зречення були «анульовані» лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу.
На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із багатого римського роду, заробляв на життя тим, що виготовляв намети. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана. Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску тощо. Багато чудесних зцілень подарував він невіруючим язичникам.
«Постаті апостолів Петра і Павла завжди були особливими, адже це верховні апостоли, яких іменує Свята Церква, на них вона збудована. Якщо Ісус Христос – опора Церкви, то ці апостоли - її вірні пастирі. Через доручення Христове вони є в основі Церкви, а своєю працею служили їй, зміцнювали її дух і дарували любов. Як особистості, ці апостоли були різними: і в психологічному плані, і в плані освіти тощо. Проте, вони завжди сповідували спільну місію – проголошення Божого Слова. Апостол Павло є відомий як великий місіонер, засновник багатьох громад, який фактично заклав основи богослов’я, зокрема христоцентризму. Він завжди говорив про вірність Христові, прийняття Христа. У його вченні еклезіології Церква розглядалася як єдиний організм, тіло Христове. Апостол Петро для християн сьогодні є тим, хто оберігає місце Христа, він - основа Церкви правдивої, в лоні якої повинні єднатися віруючі. Саме служіння апостола Петра – це інтерпретація еклезіології, яка є важливою під час екуменічного діалогу, до якої спільно мають усі прийти християни», - о. Петро Баран, ЧНІ, голова Патріаршої комісії у справах монашества.
«Апостолів Петра і Павла об’єднала дещо відмінна традиція служінь. Апостол Петро, який був серед першопокликаних до служіння Господу, є добрим прикладом того, як відбувалося духовне становлення людини, особистості. А ще - смирення і покаяння визначають справжнє покликання християнина перед Богом. Незважаючи на свою важливу роль серед учнів Ісуса, саме першоапостол Петро був найбільш підданий гріху гордині чи спокуси. Після того, коли він відрікся від Христа тричі, протягом цілого свого життя проживає покаяння, розкаяння, стає добрим прикладом того, як Господь визнає можливість людського навернення. Служіння апостола Петра показує нам, як біблійна наука, новозавітній канон не ідеалізують людську особистість. Біблія говорить при Христа як про боголюдину, але навіть першопокликаний апостол Петро є лише людиною, яка так само помиляється, як і всі люди, може не довіряти, може чинити невірно. Навернення апостола Петра – дуже важлива категорія у спілкуванні з Христом. Апостол Петро як найбільш наближений до Ісуса, є прикладом того, як діє Боже провидіння, яким чином людська воля повинна підпорядкуватися волі божественній.
Апостол Павло в цьому контексті є дещо іншою людиною. На відміну від апостола Петра, рибалки, він уособлює інтелектуальну еліту свого середовища. Апостол Павло був глибоким знавцем язичницької філософії, язичницьких творів, виступає передусім творцем вчення церковної науки. Якщо розуміння глибинного принципу покаяння приніс нам вчинок апостола Петра, то апостол Павло формує вчення Церкви, її основні засади і соціальні форми буття церковного середовища. Апостол Павло є актуальною та цікавою особистістю як місіонер і проповідник. Його досвід донесення християнської традиції до широких суспільних верств є важливим і показовим. Тому вшанування цих апостолів, які отримали і змогли втілити у життя Христову науку, є одним із фундаментальних етапів в історії Церкви. І не випадково один із християнських престолів, Римський, особливо відзначає апостолів, що зазнали мучеництва власне на його теренах», - Василь Кметь, кандидат історичних наук, доцент історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, релігієзнавцем, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність і страчено в 76 році. Проте, до сьогодні вони залишилися прикладом нетлінної віри, християнської сміливості, вірності обов’язку та сповідуванню любові для усіх християн.
Лідія Батіг
Немає коментарів:
Дописати коментар