Право на похорон згідно церковної традиції мають всі охрещені – о. Аркадій Хвастик, доктор канонічного права, випускник Папського Григоріанського Університету.
Отець Аркадій описує випадки, через які може бути відмовленго у похованні згідно з церковною традицією. Священик наголошує, що вистачить найменших ознак покаяння для того. щоб вірний не був позбавлений такої можливості.
Що таке церковний похорон? Чому прощання із тілом настільки важливе? Хіба похорон не є більше для рідних, ніж для покійника?
Феномен звичаю поховання покійників на сьогоднішній день присутній у всіх культурах, ця традиція вказує на суспільну природу людину. Живі відчувають обов’язок поховати померлого члена їх спільноти. Такий суспільний аспект є основоположною характеристикою кожного. Участь в похороні є виразом поваги, вдячності і єдності з покійником та його близькими. Якщо це похорон церковний, католицький, тоді також важливим є релігійний аспект похорону. Інституція церковного похорону була побудована, опираючись на пошану у відношенні до Бога і всього, що було через Нього дароване і освячене. В такий по-людськи нелегкий час важлива єдність із Богом, єдність зі спільнотою Божого люду, важлива повага по відношенню до тіла охрещеної особи, освяченої таїнствами. В похоронних обрядах, Свята Матінка Церква віддає померлих милосердному Богові, віддає пошану тілам покійників, які були святинею Святого Духу, померлим приносить духовну допомогу, живим дає утіху, яка випливає з надії і віри у воскресіння всіх із Христом. При такому розумінні похорону, важливою є особа покійника, а також спільнота живих, які об'єднується з Богом у святих обрядах.
Чи існує право на церковний похорон? Хто має таке право?
Можливість церковного похорону виникає не тільки з обов'язку спільноти поховати покійника, але також з гідності, яку людина отримує через факт прийняття віри і таїнства хрещення. Право на похорон, згідно церковної традиції, мають всі охрещені. Колись підкреслювалося – ті, що відродилися через хрещення і перебувають в стані благодаті. Право охрещеного на похорон згідно з церковною традицією підтверджене каноном 1176 §1 (Кодекс Канонічного Права), читаний разом з канонами 96 і 204. Звідси можна стверджувати, що разом з прийняттям хрещення здобувається право на церковний похорон.
Чи можна відмовити у церковному похороні?
«З ким за життя не перебуваємо в сопричасті, з тим в сопричасті не можемо бути й по смерті». Це слова Леона Великого (V ст.) вже в перших віках християнства визнано важливе перебування в єдності з Церквою. Католики або «екс-католики», які вже не перебувають в єдності сопричастя, або шкодять спільноті Церкви через якийсь публічний гріх, самі себе обмежуються в користуванні своїм церковним правом. Часом спричинене обмеження права, є необхідністю, для запобігання вчинення публічної шкоди та скандалу. Тоді Церква обмежує право на церковний похорон з огляду на суспільне добро. Потрібно однак підкреслити, першим автором обмеження є сама особа, її поведінка; рішення Церкви щодо поховання – це тільки наслідок, як правило, декларативного характеру.
Отець Аркадій описує випадки, через які може бути відмовленго у похованні згідно з церковною традицією. Священик наголошує, що вистачить найменших ознак покаяння для того. щоб вірний не був позбавлений такої можливості.
Що таке церковний похорон? Чому прощання із тілом настільки важливе? Хіба похорон не є більше для рідних, ніж для покійника?
Феномен звичаю поховання покійників на сьогоднішній день присутній у всіх культурах, ця традиція вказує на суспільну природу людину. Живі відчувають обов’язок поховати померлого члена їх спільноти. Такий суспільний аспект є основоположною характеристикою кожного. Участь в похороні є виразом поваги, вдячності і єдності з покійником та його близькими. Якщо це похорон церковний, католицький, тоді також важливим є релігійний аспект похорону. Інституція церковного похорону була побудована, опираючись на пошану у відношенні до Бога і всього, що було через Нього дароване і освячене. В такий по-людськи нелегкий час важлива єдність із Богом, єдність зі спільнотою Божого люду, важлива повага по відношенню до тіла охрещеної особи, освяченої таїнствами. В похоронних обрядах, Свята Матінка Церква віддає померлих милосердному Богові, віддає пошану тілам покійників, які були святинею Святого Духу, померлим приносить духовну допомогу, живим дає утіху, яка випливає з надії і віри у воскресіння всіх із Христом. При такому розумінні похорону, важливою є особа покійника, а також спільнота живих, які об'єднується з Богом у святих обрядах.
Чи існує право на церковний похорон? Хто має таке право?
Можливість церковного похорону виникає не тільки з обов'язку спільноти поховати покійника, але також з гідності, яку людина отримує через факт прийняття віри і таїнства хрещення. Право на похорон, згідно церковної традиції, мають всі охрещені. Колись підкреслювалося – ті, що відродилися через хрещення і перебувають в стані благодаті. Право охрещеного на похорон згідно з церковною традицією підтверджене каноном 1176 §1 (Кодекс Канонічного Права), читаний разом з канонами 96 і 204. Звідси можна стверджувати, що разом з прийняттям хрещення здобувається право на церковний похорон.
Чи можна відмовити у церковному похороні?
«З ким за життя не перебуваємо в сопричасті, з тим в сопричасті не можемо бути й по смерті». Це слова Леона Великого (V ст.) вже в перших віках християнства визнано важливе перебування в єдності з Церквою. Католики або «екс-католики», які вже не перебувають в єдності сопричастя, або шкодять спільноті Церкви через якийсь публічний гріх, самі себе обмежуються в користуванні своїм церковним правом. Часом спричинене обмеження права, є необхідністю, для запобігання вчинення публічної шкоди та скандалу. Тоді Церква обмежує право на церковний похорон з огляду на суспільне добро. Потрібно однак підкреслити, першим автором обмеження є сама особа, її поведінка; рішення Церкви щодо поховання – це тільки наслідок, як правило, декларативного характеру.
В яких ситуаціях Церква відмовляє в похороні?
Церква не вділяє обряду похорону нехрещеним, хіба що вже була розпочата підготовку до хрещення (катехумени) або в разі померлих дітей – якщо батьки мали намір їсть охрестити. Відмова в похороні охрещеної особи трапляється надзвичайно рідко. Це відувається з поваги до волі покійника, якщо він за життя публічно відмовився від похорону, декларуючи, що не бажає поховання згідно католицької традиції, або що є проти Католицької Церкви, її вчення, чи ж противиться важливим принципам християнської моральності. Канон 1184 говорить про непоправних відступників, єретиків і схизматиків, особи, які вибрали кремацію з мотивів, що перечать християнській вірі, про інших явних грішників, яких не можна хоронити згідно церковної традиції, для запобігання публічного згіршення вірних. Однак Церква завжди поважає зміну волі помираючого. Якщо перед смертю були ознаки покути, навіть не публічної, така особа не буде позбавлена церковного похорону.
Чи можна відправляти католицький похорон для охрещеної людини, яка декларувала себе як «невіруюча»?
Якщо «невіруючий» свідомо відкинув християнську віру, а така постава невіри відома іншим, таким чином, що сумніви навіть не виникають, то така особа має бути позбавлена церковного похорону. Якщо однак не має впевненості, що померлий прийняв таке радикальне рішення, або рішення залишається в таємниці перед іншими, така особа може отримати церковний похорон. Подібно є також тоді, коли «невіруючий» навертається перед смертю. Оскільки прохання про релігійний обряд поховання «невіруючих» трапляються рідко, в ситуації коли постава невіри очевидна і знана, відмова обряду поховання є рідкістю. Частіше приймається рішення про скромнішу форму похорону, що дає можливість відправити обряд, дозволяючи на застосування наприклад тільки одного з трьох місць відправи поховання (у домі померлого, в церкві або цвинтарній каплиці, при могилі).
Чи відомі якісь суперечливі, знані приклади відмови у церковному похороні в історії Церкви?
Церковного похорону був позбавлений Ніколо Паганіні, відомий віртуоз (помер 1840), він публічно заявив, що не сповідається щорічною сповіддю, не приймає Причастя у пасхальний час, відмовився від прийняття цих таїнств попри близькість смерті та численні нагадування. В 2006 році в Римі відмовлено у похороні П'єру Гіоргіо Велби, після відключення від респіратора. Паралізований активіст неодноразово публічно просив про евтаназію попри декларацію Церкви, яка не погоджувалася виконувати його бажання.
Якими можуть бути ознаки каяття, згадані в каноні 1184 Кодексу Канонічного Права? Чи особі котра мала ознаки розкаяння, можна відмовити у церковному похороні, якщо людина була явним грішником?
Саме прохання про прихід священика, чи згода на його візит, навіть якщо той не встиг вділити таїнства відпущення гріхів, чи намащування хворих, такі ознаки вважаються проявом віри і розкаяння. Прохання Бога про милосердя, хоча б коротка молитва, биття в груди, прагнення поцілувати хрест, це вже ознаки розкаяння. Вистачить будь-який знак, який виражатиме внутрішнє розкаяння. Достатньо також згоди на молитву інших, чи прохання християнського життя для найближчих. Тому хто розкаявся, не можна відмовити у похороні. Навіть якщо той був явним грішником чи невіруючим, про ознаки покаяння можна сказати людям, так щоб із обряду похорону не виникло згіршення. Також можливого скандалу можна уникнути, обираючи скромніший похорон.
В Кодексі Канонічного Права написано про "небезпеку смерті". Коли може бути така ситуація? Чи це є приводом для спеціальних повноважень священика, у справі уділення святих таїнств?
Причина небезпеки смерті може бути зовнішня (операція, пожежа, катастрофа корабля чи літака, смертна кара) або внутрішня (остання стадія хвороби, літній вік). У такій ситуації кожен священик, навіть той, який є під церковною карою (забороною уділяти таїнства), може уділити відпущення гріхів особі, яка кається, звільнити її від можливої церковної кари. Священник повинен також уділити таїнство намащування хворих та святого Причастя, якщо особа може ковтнути. Повинен також уділити повного відпущення кар в годині смерті.
Яке має значення для людини прийняття останніх таїнств, якщо протягом багатьох років вона не була практикуючим християнином?
Значення величезне. Найважливіша подія останніх років життя цієї особи, а може навіть її близьких. Це зустріч дитини, що повертається до милосердного Батька. Таке відкриття на сакраментальну милість повертає цій людині справжнє життя, вічне життя. Зміцнює віру, надію та любов. Часто залишається потреба виправлення помилки минулого, особливо по відношенню до ближніх. Якщо кривд було багато і вони залишаються без пробачення, церковний похорон може бути скромніший. Однак потрібно завжди радіти, що така людина повернулася на добру дорогу.
Які є форми церковного похорону? Чи Свята Меса в день поховання є форму церковного похорону?
Похоронний обряд пропонує на вибір три форми. У першій формі є три «стояння», поєднанні процесіями: в домі померлого, в храмі та при могилі. Друга форма містить два «стояння»: в приміщенні перед похороном, або в каплиці на кладовищі та при могилі. Месу відправляють в довільному часі без присутності тіла померлого. Третя форма містить одне вибране «стояння»; якщо це храм, тоді можна відправити похоронну Месу з «Останнім прощанням», саме ж поховання тіла або пороху до гробу відбувається без релігійного обряду. Форма поховання пристосовується до місцевих умов, звичаїв та обставини.
Церква не вділяє обряду похорону нехрещеним, хіба що вже була розпочата підготовку до хрещення (катехумени) або в разі померлих дітей – якщо батьки мали намір їсть охрестити. Відмова в похороні охрещеної особи трапляється надзвичайно рідко. Це відувається з поваги до волі покійника, якщо він за життя публічно відмовився від похорону, декларуючи, що не бажає поховання згідно католицької традиції, або що є проти Католицької Церкви, її вчення, чи ж противиться важливим принципам християнської моральності. Канон 1184 говорить про непоправних відступників, єретиків і схизматиків, особи, які вибрали кремацію з мотивів, що перечать християнській вірі, про інших явних грішників, яких не можна хоронити згідно церковної традиції, для запобігання публічного згіршення вірних. Однак Церква завжди поважає зміну волі помираючого. Якщо перед смертю були ознаки покути, навіть не публічної, така особа не буде позбавлена церковного похорону.
Чи можна відправляти католицький похорон для охрещеної людини, яка декларувала себе як «невіруюча»?
Якщо «невіруючий» свідомо відкинув християнську віру, а така постава невіри відома іншим, таким чином, що сумніви навіть не виникають, то така особа має бути позбавлена церковного похорону. Якщо однак не має впевненості, що померлий прийняв таке радикальне рішення, або рішення залишається в таємниці перед іншими, така особа може отримати церковний похорон. Подібно є також тоді, коли «невіруючий» навертається перед смертю. Оскільки прохання про релігійний обряд поховання «невіруючих» трапляються рідко, в ситуації коли постава невіри очевидна і знана, відмова обряду поховання є рідкістю. Частіше приймається рішення про скромнішу форму похорону, що дає можливість відправити обряд, дозволяючи на застосування наприклад тільки одного з трьох місць відправи поховання (у домі померлого, в церкві або цвинтарній каплиці, при могилі).
Чи відомі якісь суперечливі, знані приклади відмови у церковному похороні в історії Церкви?
Церковного похорону був позбавлений Ніколо Паганіні, відомий віртуоз (помер 1840), він публічно заявив, що не сповідається щорічною сповіддю, не приймає Причастя у пасхальний час, відмовився від прийняття цих таїнств попри близькість смерті та численні нагадування. В 2006 році в Римі відмовлено у похороні П'єру Гіоргіо Велби, після відключення від респіратора. Паралізований активіст неодноразово публічно просив про евтаназію попри декларацію Церкви, яка не погоджувалася виконувати його бажання.
Якими можуть бути ознаки каяття, згадані в каноні 1184 Кодексу Канонічного Права? Чи особі котра мала ознаки розкаяння, можна відмовити у церковному похороні, якщо людина була явним грішником?
Саме прохання про прихід священика, чи згода на його візит, навіть якщо той не встиг вділити таїнства відпущення гріхів, чи намащування хворих, такі ознаки вважаються проявом віри і розкаяння. Прохання Бога про милосердя, хоча б коротка молитва, биття в груди, прагнення поцілувати хрест, це вже ознаки розкаяння. Вистачить будь-який знак, який виражатиме внутрішнє розкаяння. Достатньо також згоди на молитву інших, чи прохання християнського життя для найближчих. Тому хто розкаявся, не можна відмовити у похороні. Навіть якщо той був явним грішником чи невіруючим, про ознаки покаяння можна сказати людям, так щоб із обряду похорону не виникло згіршення. Також можливого скандалу можна уникнути, обираючи скромніший похорон.
В Кодексі Канонічного Права написано про "небезпеку смерті". Коли може бути така ситуація? Чи це є приводом для спеціальних повноважень священика, у справі уділення святих таїнств?
Причина небезпеки смерті може бути зовнішня (операція, пожежа, катастрофа корабля чи літака, смертна кара) або внутрішня (остання стадія хвороби, літній вік). У такій ситуації кожен священик, навіть той, який є під церковною карою (забороною уділяти таїнства), може уділити відпущення гріхів особі, яка кається, звільнити її від можливої церковної кари. Священник повинен також уділити таїнство намащування хворих та святого Причастя, якщо особа може ковтнути. Повинен також уділити повного відпущення кар в годині смерті.
Яке має значення для людини прийняття останніх таїнств, якщо протягом багатьох років вона не була практикуючим християнином?
Значення величезне. Найважливіша подія останніх років життя цієї особи, а може навіть її близьких. Це зустріч дитини, що повертається до милосердного Батька. Таке відкриття на сакраментальну милість повертає цій людині справжнє життя, вічне життя. Зміцнює віру, надію та любов. Часто залишається потреба виправлення помилки минулого, особливо по відношенню до ближніх. Якщо кривд було багато і вони залишаються без пробачення, церковний похорон може бути скромніший. Однак потрібно завжди радіти, що така людина повернулася на добру дорогу.
Які є форми церковного похорону? Чи Свята Меса в день поховання є форму церковного похорону?
Похоронний обряд пропонує на вибір три форми. У першій формі є три «стояння», поєднанні процесіями: в домі померлого, в храмі та при могилі. Друга форма містить два «стояння»: в приміщенні перед похороном, або в каплиці на кладовищі та при могилі. Месу відправляють в довільному часі без присутності тіла померлого. Третя форма містить одне вибране «стояння»; якщо це храм, тоді можна відправити похоронну Месу з «Останнім прощанням», саме ж поховання тіла або пороху до гробу відбувається без релігійного обряду. Форма поховання пристосовується до місцевих умов, звичаїв та обставини.
Довідка:
Отець. Аркадій Хвастик – випускник юридичного Факультету Канонічного
Папського Григоріанського Університету в Римі, автор кандидатської
дисертації «Право на церковне поховання і його позбавлення. Історична
еволюція і актуальне право».
Переклад: Едвард Куніцький, СREDO
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар