17 І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, 18 і
де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче
зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не
змогли». 19 Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене». 20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. 21 Спитав же його батька: «Скільки часу як це йому сталося?» – «З дитинства»,– відповів той. 22 «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним». 23 Ісус же каже йому: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує». 24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!» 25 Ісус
же, побачивши, що збігається народ, пригрозив нечистому духові, кажучи:
«Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в
нього». 26 І, закричавши та сильно його затрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він». 27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.
28Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його на самоті: «Чому ми не могли його вигнати?» 29Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».
30 Вийшовши звідти, проходив крізь Галилею, і він не хотів, щоб буть-хто знав. 31Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне».
[32 Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати.]
1. Приготування
1.1. Прочитати уривок Мк 9, 17-31
1.2. Прочитати: Мт 17, 14-23; Лк 9, 37-45
1.3. Зробити аналіз:
* Де відбуваються події?
* Хто є головними героями?
* Визначити сцени відносно подій та героїв.
1.4. Контекст: Мк 8, 27 – 9, 32
Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.
2. Нарис
2.1. Повідомлення із контексту
Починаючи з тієї хвилі, коли учні побачили в Ісусі Месію (Христа,
Помазаника), він роз’яснює їм ціль свого приходу до людей і зустрічає
нерозуміння, бо люди придумали собі свого месію, зробили собі ідола.
Ісус почав рухатися з Кесарії Филипової в напрямку Єрусалиму. Від
найвіддалинішої землі, що належала до володіння Ізраїлю до центру, до
Єрусалиму, де має статися відкуплення людського роду.
Учні йдуть з ним, але вони немов глухі та німі до слів Учителя, коли
він їм розповідає про те, що його очікує в Єрусалимі. Зрозуміти ж до
кінця навчання Ісуса, відкрити серце для Слова Божого, та звіщати його
науку можна лише після подій, що сталися у Єрусалимі. Ось чому розповідь
про позбавлення людини німого та глухого духа поміщена між двома
згадками про воскресіння (Мк 9, 10. 31).
2.2. Читання тексту
17 І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа,
Цей вірш підкреслює зв’язок із попереднім матерілом, бо тут поміщена
відповідь одного з народу, серед якого були й книжники, на поставлене
Ісусом запитання. Підкреслюється, що велася суперечка між народом та
учнями Ісуса (Мк 9, 14-16). Коли підходить Ісус – суперечка
припиняється. Люди полишають нерозв’язаними питання, які щойно були для
них дуже важливими, і біжать назустріч Ісусові, вітаючи його.
Один із народу починає розповідь, щоб показати Ісусові причину
суперечки. Ця розповідь знаходиться у 17-18 віршах. Цікаво, чому
чоловік, який привів свого сина для того, щоб його оздоровити,
звертається до Ісуса не словом лікарю, що більш би підходило, але словом учителю.
Тим більше дивно виглядає це тому, що сам Ісус дає зрозуміти, що він є
лікарем (Мк 2, 17), який оздоровляє від хворіб тілесних та душевних (Мк
1, 34). Можливі два пояснення:
* чоловік звертається так до Ісуса, бо всі його кликали учителем;
* євангелист вкладає це звертання в уста цього чоловіка, щоб підкреслити щось, що не відразу кидається в очі.
Звернемо увагу тепер на саме прохання. Батько привів сина, і син має німого духа.
Дух, у грецькому тексті πνευμα (пнеума), у Марка означає Духа, що
сходить від Отця на Сина (1, 10. 12) (вживається без прикметника), те ж
саме значення (Дух-Бог) має, коли вживається з прикметником святий αγιος
(хагіос) (3, 29; 13, 11); дух (бадьорий), що є в учнів на противагу
кволому тілу (14, 38); разом з прикметником нечистий ακάθαρτος
(акатартос) вказує на противника Бога (1, 27; 3,30; 5,8…); та тільки в
цьому оповіданні вживається з двома прикметниками: німий та глухий.
Чому, отже, цей дух характеризується якраз такими прикметами: глухий та німий?
18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що
піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його
вигнали, та не змогли».
Цей вірш описує те, що стається з хлопцем під дією духа. Дух цей
кидає його об землю, немов хоче повернути його туди, звідки людина була
взята; немов отим киданням до землі хоче вибити з неї віддих життя, що
його отримала людина від Творця (Бут 2, 7). При киданні з уст людини не
виходить віддих життя, бо тільки Творець може сам забрати його від своїх
творінь, і тоді вони гинуть та повертаються у свій порох (Пс104, 29),
але виходить піна. Дієслово αφρίζω (афрідзо) пінитися
вживається у всьому Новому Завіті лише два рази і обидва у цьому
оповіданні. Духу цьому, що панує над людиною, вдається витиснути з неї
лише суміш води та повітря, але позбавити її Божого духа він не здатний.
Є також інші ознаки – скрегіт зубами та одерев’яніння. Скреготати τρίζω (трідзо), що його вставляє тут Марко, вжито лише раз у всьому Новому Завіті, його ж синонім βρυγμός (брігмос) скреготання,
вживається Матеєм для описання того, що буде з грішниками після
останнього суду (Мт 8, 12; 13, 42. 50). Так як з приходом Сина Божого
наблизилось Царство Боже до людини (Мк 1, 15), так і для опанованої злим
духом наблизився час суду. Ще один термін ξηραίνω (ксерайно) ставати сухим, лежати сухим, в українському перекладі дерев’яніти.
Сухим стається тоді, коли втрачається вода, а нового її надходження
немає. Цим дієсловом євангелист вказує на те, що люди, які грішать –
покидають джерело води живої (Пс 36, 10; Єр 2, 13), а ті копанки, що
собі викопують натомість, не дають доброго результату, бо злий дух має
силу перекрити доступ до них.
Також висловлено причину суперечки: учні не змогли вигнати. Учні
Ісусові, не зважаючи на те, що постійно знаходяться поруч з учителем,
слухають його слова, бачать його вчинки, залишаються немовби також
опанованими отим німим та глухим (так уточнює Ісус у 9, 25) духом, що не дає їм чути.
Тому дух цей характеризується прикметами, які вказують на його спосіб
дії. Завдання його полягає в тому, щоб не дати змоги почути Євангеліє
(Благу Вість), а також перешкодити людині звернутися до Творця про
допомогу, перебувати з ним у розмові.
19 Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене».
До кого звернені ці слова? До всіх присутніх включно з учнями. Рід
απιστος (апістос), де α (а) – заперечна частка до віри πίστις (пістіс),
означає рід без віри.
Людський рід є без віри, і тому наступні вислови немов хочуть
звернути увагу читача у минуле, коли Господь говорив до народу, що його
він визволив із неволі, коли він вирішив перебувати з ним, оселившись в
шатрі серед нього (Вих 25 – 40). Господь прийшов до свого народу, але як
і сам передбачає змушений буде його залишити через те, що «народ цей
устане й почне блудувати слідом за чужими богами землі, до якої простує;
мене ж покине і зламає мій союз» (Втор 31, 16).
Господь прийшов до людей прийнявши тіло, знаходиться серед своїх, але свої його не прийняли (Йо 1, 11). Тому цими словами (Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?)
Ісус застерігає людей від помилки, що її зробили вже люди в минулому:
відійшли від Господа. Після відходу життя стає нестерпним, тоді вже
людина говорить: «Чи не тому спостигло мене це горе, що немає мого Бога
серед мене?» (Втор 31, 17).
Відхід стається через невіру. Ті ж, які потім хочуть повернутися до
Господа, шукають спосіб причаститися до діл Божих. Людині ж треба
зробити лише одне: вірувати в того, кого він послав (Йо 6, 28-29).
Апостол Павло навчає у Посланні до Римлян (10, 17): «Віра із
слухання, а слухання через Слово Христове». Необхідно слухати, щоб
почути та повірити, і тоді вже перебувати у молитві, яка єднає з Богом.
Тому Ісус наказує привести опанованого німим та глухим духом, щоб
позбавити людину його впливу, щоб відкрити їй вуха та уста її серця.
20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися.
Коли дух побачив, перед ким він знаходиться, то юнак вже не зміг
встояти на ногах. Бо стояти на ногах означає перебувати в правді, мати
чисте серце. Кожна людина є грішною, але як пише псалмопівець, блаженний
є той, хто з безбожниками не ходить та шукає замилування у Господньому
законі, він подібний до дерева, що стоїть, посаджене над потоками
водними, безбожник же на суді не встоїться, і буде розвіяний, як полова
(Пс 1). Людина, опанована духом, валиться з ніг перед Ісусом та
качається у поросі, немов хоче злитися з ним і стати невидимою для очей
Господніх, немовби хоче повернутися туди, звідки була взята – у порох, і
тим виконати те, що передбачив Бог: «Бо ти є порох і вернешся в порох»
(Бут 3, 19). Цією сценою євангелист вказує на те, що перед Ісусом людина
визнає свій жалюгідний стан переступника заповіді Божої і, отже,–
усвідомлює свій стан, позначений смертю.
21 Спитав же його батька: «Скільки часу як це йому сталося?» – «З дитинства»,– відповів той.
Маємо тут вияснення Ісусом про час, відколи цей хлопчина знаходиться у
такому стані. Чи Ісус не знав цього? Чи може він хоче вказати на щось
інше, ставлячи це запитання? У Євангелії від Івана в 9 главі описується
зустріч Ісуса з чоловіком, який від народження був сліпий, і там
піднімається питання про те, хто згрішив: він чи його батьки, що цей
чоловік народився сліпим. Євреї хворобу пов’язували завжди з гріхом,
тобто через гріх починалися болячки. Часом розумілося, що навіть без
гріха можна було попасти у складне становище, бо Бог випробовує людину
(Прип 3, 11-12). Та ж проблематика ставиться у книзі Йова, де приятелі
Йова намагаються його переконати в тому, що Бог благословляє добрих,
наділяючи всіми благами і проклинає поганих (грішних), позбавляючи їх як
здоров’я, так і матеріальних благ. Але насправді воно є не зовсім так
бо, той, хто краде, стає багатим, той, хто позбавляє когось хліба, сам
споживає його донаситу, той, хто спричиняє комусь біль, сам того болю не
відчуває. Дуже часто людина вважає, що голод, бідність, страждання є
злом від якого треба хоронитися за будь-яку ціну, тому намагається
“видерти” для себе якомога більше хліба, накрасти стільки, щоб
забезпечити все своє життя. Коли ж нарешті вона зрозуміє, що зло не
полягає в тому, що людина голодна, але в тому, що доводить когось до
голоду, що страждання не є злом, але ним є приносити страждання? Бог же
завжди стає на бік пригноблених, знедолених, бідних, переслідуваних.
Можливо запитанням, що його ставить батькові Ісус, євангелист хоче
дати щось зрозуміти читачеві? Чи є якийсь зв’язок між прикметами злого
духа та хвилею з якого це все почалося?
22 «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним».
У грецькому тексті завершення прохання є дещо іншим: змилосердившись над нами.
Батько додає від себе певну інформацію, про яку Ісус не питав. Тим
він хоче додати певних фарб до картини, щоб підкреслити конечну
необхідність здоров’я для дитини. Дух не просто опановував ним від
дитинства, але чинить неймовірні речі з ціллю загубити душу хлопчини.
На початку діяльності Ісуса хвора людина, просячи про оздоровлення,
висловилася: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити» (Мк 2, 40). Тут маємо
якщо можеш. Батько бо розуміє всю гіркоту становища: дитина на
порозі смерті, а ті, про яких чув, що виганяли численних бісів, що
оздоровлювали хворих (Мк 6, 13), виявилися безсилими вилікувати його
сина. Але ось стоїть той, хто дав владу над нечистими духами тим (Мк 6,
7), які намагалися допогти, але виявилися безпорадними. Чи зможе вигнати
він? Віра, яка заставила батька привести свого сина сюди, захиталася,
але не пропала, бо не обізлився він на невдах, не забрав сина назад
додому. Побачивши Ісуса він побіг йому на зустріч (Мк 9, 15), бо
покладав на нього останню надію.
Тепер батько вже просить не лише за сина, але й за себе самого, тому й
вжито першу особу множини. Віра захиталася, але ти, якщо можеш,
допоможи, не можна відкладати більше, бо вона може пропасти, вилікуй
мого сина і вилікуй мою захворілу віру. Допоможи нам!
Для євреїв було дуже важливо мати дітей. Син – це продовження роду. У
дитині людина бачить продовження себе самого. Син цей від дитячих років
опанований німим та глухим духом, отже батько також опанований ним,
тому й просить про допомогу для обох, для роду, для людського роду.
23 Ісус же каже йому: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує».
Ісус переносить наголос на людину. Він прийшов, щоб спасти те, що
загинуло (Мт 18, 11), і тим вже виконав свою частину спасаючої
діяльності. Людина ж повинна відповісти на Слово Боже, що несе спасіння,
і відповідь ця має бути відповіддю віри. Нераз зустрічаємо в Євангеліях
вислів з уст Ісуса: віра твоя спасла тебе, яким підкреслюється доконаність його приходу при співдії людини.
24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!»
Людина зрозуміла, що поправити становище можна лише при співпраці з
Богом. Співпраця – спосіб діяльності, притаманний самому Богові (Йо 5,
19; Бут 1, 26), який поширюється і на людину. «Без мене ж ви нічого
чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде
викинутий геть і всохне» (Йо 15, 5-6). Той, хто не має зв’язку з Ісусом –
всохне, тобто опиниться в такому стані, в якому опинилася людина під
дією німого духа (Мк 9, 18). Тепер зрозуміло чому духа характеризує сама людина як німого, бо перед Ісусом вона говорить правду: я є німа з тобою, я є Каїном, якому нічого тобі сказати.
25 Ісус же, побачивши, що збігається народ, пригрозив нечистому
духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не
входь більше в нього».
Характерною особливістю євангелиста Марка є представлення великих
вчинків Ісуса немов огорнених таємницею. Дуже часто після чуда Ісус
наказує не говорити нікому про те, що сталося, проголошення же цих всіх
діл повинно розпочинатися, за його задумом, із воскресінням (Мк 9, 9).
Це чудо займає особливе місце, бо описує останнє вигнання злого духа з
людини. Із розумінням особливості цього чуда краще можна зрозуміти
слова, що їх говорить Ісус. Звернення, проголошене Ісусом, не має одного
адресата, але більше. Слова є безпосередньо звернені до духа, що
вселився у хлопчину, але вони також звернені і до учнів, що стоять поруч
і є свідками того, що відбувається. Учні є також немов опановані отим
німим та глухим духом, бо перебуваючи з Ісусом, слухають його слова, але
їх не розуміють, немов не чують, а, отже, і не здатні говорити. Вони не
в силі прогнати цього духа, бо й вони є опановані ним. Ісус чинить
чудо: повертає можливість людині чути Слово Боже та розмовляти з ним. Це
стається тоді, коли батько сягнув кризи віри до самого дна, і звідти
засвідчив свою віру. Учні також повинні перейти шлях, що його пройшов
батько. Учнів чекає також криза віри із смертю Ісуса і коли вони її
пройдуть, тоді вже полишить їх глухий та німий дух і не повернеться
більше.
У цьому вірші Ісус підкреслює те, чого людина не бачить. Людина бо
визнає себе німою, але Христос вказує й на те, що вона є не тільки
німою, але й глухою. Скільки Ісус перебував зі своїми учнями,
постійно їх навчаючи, але вони не чули його слів, в них є свої уявлення
про месію, і їх вони хочуть бачити втіленими в життя (Мк 8, 31-33). Тому
це чудо євангелист описує такими словами, щоб кожна людина могла
зрозуміти потребу позбутися німого та глухого духа.
26 І, закричавши та сильно його затрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він».
Закінчення чуда є прекрасним. Той, хто навчиться чути Господа та відповідати йому, є Новою Людиною. Розповідь немов охоплює тему створення людини і тему воскресіння, що є також створенням нової людини.
Тема сотворення. І побачив Ісус в поросі земному людину. І
сказав:«Вийди з нього», і сталося. І побачив Бог людину, і відділив Бог
людину від злого духа. І назвав Бог людину другом своїм (Йо 15, 14), злого духа назвав противником (1Пт 5, 8).
Немов змертвів, бо потребувалося ще вдихнути в ніздрі Адама, що
виринув із земного пороху, віддих життя,– лише тоді людина стає живою
душею (Бут 2, 7).
27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.
Тема воскресіння. Ісус бере за руку юнака, так як він узяв
був дочку Яїра, і тоді дух її повернувся до неї (Лк 8, 55), і вона
встала. Господь піднімає людину і дає їй можливість подальшої співпраці.
Слово ηγειρεν (егейрен – аорист від εγείρω – егейро – піднімати)
вживається і для описання воскресіння з мертвих Ісуса (Рим 10, 9).
Євангелист не вказує на те, що коли хлопець встав, то Ісус відпустив
його руку і наказав іти звідтіля, як це за звичай бувало. Юнак немов і
надалі тримається руки того, хто його підняв, і разом з ним та його
учнями входить в οικός (ойкос) дім, що в Марка означає дім, де присутній
Господь.
28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його на самоті: «Чому ми не могли його вигнати?»
У цьому οικός (ойкос) учні питають на самоті. Для чого треба було
підкреслювати, що вони зайшли в дім? Можна було опустити цей іменник, як
це робить Матей (Мт 17, 19). Марко хоче підкреслити важливість дому
Господнього, бо цим терміном він вказує на Єрусалимський храм (Мк 2,
26), отже, на кожний подальший храм, куди приходять учні Ісуса на
молитву, храм, де він перебуває у тілі і крові. Тут людина повинна
практикувати життя без німого та глухого духа.
29 Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».
У цьому храмі отримують учні відповідь на питання, що в них виникає.
Тепер вказується на спосіб життя, який потрібно вести, щоб цей дух знову
не ввійшов у людину: молитва, тобто спілкування з Богом.
У старших рукописах слова піст немає, це є мабуть пізніша вставка.
30 Вийшовши звідти, проходив крізь Галилею, і він не хотів, щоб буть-хто знав.
Можна зрозуміти бажання Ісуса, щоб ніхто не знав, що він іде до
Єрусалиму. Євреї очікували приходу месії, що мав принести звільнення,
але вони уявляли собі це звільнення зовсім не так, як це розумів сам
Месія. Євреї розуміють під звільненням політичну діяльність, Христос же
несе звільнення від гріха. Це Марко дуже добре показав у історії, де він
вперше вживає термін Син Чоловічий (Мк 2, 1-12). Євреї очікують месію
сильного та славного, їм не вкладається в голові, що він може бути
спаплюжений, обпльований та вбитий.
31 Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне».
Тих же, хто є його учнями, Ісус правдиво вчить про те, що має статися
з ним, та в чому є його прослава і сила. Таким чином він намагається їх
застерегти також і від того, щоб вони не зневірилися у ході подій, але
чекали на воскресіння, яке дасть світло для всіх тепер незрозумілих
обставин.
Це є друге із трьох поучень-передбачень, що їх дає Ісус своїм учням
по дорозі до Єрусалиму, в яких ідеться про смерть та воскресіння (Мк 8,
31; 9, 31; 10, 33). У всіх трьох випадках учні не розуміють свого
вчителя.
В першому випадку Петро намагається вказати учителеві свій погляд на
те, як мають проходити події у Єрусалимі, що стосуватимуться Ісуса.
Петро поступає так, як це чинить сатана-спокусник, що не поділяє задумів
Господніх і старається їх перекрутити.
У третьому випадку учні Яків та Йоан просять Христа, щоб він їм зробив те, чого попросять. На що Ісус їм каже, що вони не знають чого просять.
У другому випадку їх стан описано так: 32Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати. Чи мають ще учні Ісуса (ми) в собі німого та глухого духа?
Пс 91; 124; Євр 11.
4. Молитва уривком
4.1.Ввідна молитва
4.2.Читання уривку
4.2.1 Тиша
4.2.2 Ділення словом чи стишком, що справили враження
4.3. Друге читання того ж уривку
4.3.1 Тиша
4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога
4.4. Третє читання
4.4.1 Тиша
4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово
o. Євген Станішевський
Джерела: http://pcc.ugcc.org.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар