Розмова зі Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпархії УГКЦВійськове капеланство наразі не визнано на державному рівні, однак активно діє в Україні. Зокрема, у Львові створено Центр військового капеланства, який має на меті задовольнити релігійні потреби військовослужбовців та членів їхніх сімей.
У складний для України час військовим особливо потрібна допомога Церкви. Українська греко-католицька церква вже звернулася листом до міністра оборони, де запевнила готовність стати поряд із нашими солдатами та розділити всі випробування, які спіткають наше військо.
Отож як працюють військові капелани, наскільки активно їх залучено до роботи у військових частинах? Про це — далі в розмові зі Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпартії УГКЦ.
Капелани намагаються сприяти та підтримувати здоровий і морально-психологічний клімат військовослужбовців під час виконання завдань. Вони також нагадують військовим, що їхнє покликання та основне завдання є обороняти Батьківщину
— Отче Степане, яку роль у військових частинах відіграють капелани?
— Капелани є моральними авторитетами для кожного солдата. «Завжди
поруч», — гасло капеланської служби Центру військового капеланства курії
Львівської архієпархії. З історії українського війська різних періодів
та різних формувань знаємо: поруч наших воїнів завжди були капелани.
Вони супроводжували їх і в мирний час, і в період різних воєнних
лихоліть. Капелани не мали права носити зброю, єдиним їхнім захистом
було Слово Боже! За ці часи нічого особливо не змінилося. Капелани
намагаються сприяти та підтримувати здоровий і морально-психологічний
клімат серед військовослужбовців під час виконання завдань. Вони також
нагадують воякам, що їхнім покликанням та основним завданням є обороняти
Батьківщину: рідних, близьких, знайомих і друзів, усіх нас. Капелани
моляться разом із військовими, уділяють їм таїнство сповіді, проводять
духовні бесіди на різні тематики, екскурсії, паломництва тощо.
— А чи багато військовослужбовців звертається до капеланів?
— У війську служать віряни, які належать до різних конфесій. Є також і ті, які утверджуються у вірі або взагалі не мають жодного віросповідання. Нашим обов’язком є спілкуватися з усіма. Капелан не поділяє військових на віруючих чи не віруючих, коли йдеться про спілкування чи підтримку. У цьому й полягає зміст слів «завжди поруч». Тут уже ніхто не обирає, поруч якого військовослужбовця бути! Зі свого досвіду можу сказати: багато військових, які не вірили в Господа, проте відчули важливість та роль капелана у своєму житті, серйозно змінили своє ставлення і до Бога, і до Церкви, стали іншими, можливо, навіть сильнішими. Військовослужбовці часто звертаються з проханням про вінчання, зокрема тоді, коли потрібно допомогти їм в організації цієї життєво важливої події.
— Наскільки капелани присутні у військових частинах?
— Хоч капеланство в Україні ще не визнано на державному рівні, все-таки кожна військова частина як інституція співпрацює з духовенством. Думаю, нині в кожній військовій частині є капелан — представник того чи іншого віросповідання. У всіх регіонах України діють священики різних конфесій, отож, залежно від того, яка з них домінує, такий отець є у військовій частині. Присутні також і ті представники духовенства, хто є відкритим до такого виду служіння, адже не кожен священик може бути капеланом!
— Чи можливе розгортання інституту капеланства на час бойових дій?
— Капеланство — це церковно-державна (військова) структура. Військові священики немов призиваються на службу до війська із виконанням покладеного на них завдання — бути душпастирями для воїнів. Окрім теологічної освіти, такі священики ще й повинні бути добре ознайомлені хоча б з азами військової служби, орієнтуватись у званнях, як їх «відчитувати» на військових погонах. Теж є певні правила поведінки та розуміння середовища. Звичайно, військові священики мусять усвідомлювати, що військо — це не парохія, де всіх парафіян добре знаєш. Тут часто доводиться працювати з людьми, яких, можливо, зустрічаємо раз у житті. Однак їм потрібно дати те, що вони шукають, щоб пізніше ці особи могли дати раду з проблемами чи ситуаціями, які їх спіткають у майбутньому, можливо, навіть в іншій частині України чи світу, якщо говорити про миротворчі місії. Сподіваюся, в нашій державі невдовзі буде відроджено структуру військового капеланства, вояки цього дуже потребують!
— Ви відвідуєте багато військових частин. Як оцінюєте бойовий дух наших бійців?
— Я працюю з військовими вже дванадцять років, а вісім з них — як священик. Починав свою працю, будучи семінаристом Львівської духовної семінарії Святого Духа. За ці роки відвідав дуже багато військових інституцій. Пишаюся, що маю змогу бути поруч військовослужбовців. Частина мого життя тісно пов’язана з армією, і мені приємно, що за ці роки зміг підтримати чи духовно розрадити не одного військового. Наше військо є сильним. Останніми роками чомусь так склалося, що ми його, напевне, недооцінювали. Чомусь згадують про збройні сили тільки тоді, коли постають певні небезпеки, і всі ми віримо: хтось нас захистить. Військові — це ті, хто підставить свою щоку задля нашого захисту. Молимося за нашу армію, щоб вона була сильною. Проте не хочемо, щоб вояки когось убивали. Навпаки, просимо, щоб вони були настільки мужніми, щоб агресори боялись і не принижували наш народ. Сподіваюся, після нещодавніх подій українське суспільство зовсім по-іншому сприйматиме військо, і ми повинні робити все для того, щоб служба в армії була справді великою честю.
— А чи багато військовослужбовців звертається до капеланів?
— У війську служать віряни, які належать до різних конфесій. Є також і ті, які утверджуються у вірі або взагалі не мають жодного віросповідання. Нашим обов’язком є спілкуватися з усіма. Капелан не поділяє військових на віруючих чи не віруючих, коли йдеться про спілкування чи підтримку. У цьому й полягає зміст слів «завжди поруч». Тут уже ніхто не обирає, поруч якого військовослужбовця бути! Зі свого досвіду можу сказати: багато військових, які не вірили в Господа, проте відчули важливість та роль капелана у своєму житті, серйозно змінили своє ставлення і до Бога, і до Церкви, стали іншими, можливо, навіть сильнішими. Військовослужбовці часто звертаються з проханням про вінчання, зокрема тоді, коли потрібно допомогти їм в організації цієї життєво важливої події.
— Наскільки капелани присутні у військових частинах?
— Хоч капеланство в Україні ще не визнано на державному рівні, все-таки кожна військова частина як інституція співпрацює з духовенством. Думаю, нині в кожній військовій частині є капелан — представник того чи іншого віросповідання. У всіх регіонах України діють священики різних конфесій, отож, залежно від того, яка з них домінує, такий отець є у військовій частині. Присутні також і ті представники духовенства, хто є відкритим до такого виду служіння, адже не кожен священик може бути капеланом!
— Чи можливе розгортання інституту капеланства на час бойових дій?
— Капеланство — це церковно-державна (військова) структура. Військові священики немов призиваються на службу до війська із виконанням покладеного на них завдання — бути душпастирями для воїнів. Окрім теологічної освіти, такі священики ще й повинні бути добре ознайомлені хоча б з азами військової служби, орієнтуватись у званнях, як їх «відчитувати» на військових погонах. Теж є певні правила поведінки та розуміння середовища. Звичайно, військові священики мусять усвідомлювати, що військо — це не парохія, де всіх парафіян добре знаєш. Тут часто доводиться працювати з людьми, яких, можливо, зустрічаємо раз у житті. Однак їм потрібно дати те, що вони шукають, щоб пізніше ці особи могли дати раду з проблемами чи ситуаціями, які їх спіткають у майбутньому, можливо, навіть в іншій частині України чи світу, якщо говорити про миротворчі місії. Сподіваюся, в нашій державі невдовзі буде відроджено структуру військового капеланства, вояки цього дуже потребують!
— Ви відвідуєте багато військових частин. Як оцінюєте бойовий дух наших бійців?
— Я працюю з військовими вже дванадцять років, а вісім з них — як священик. Починав свою працю, будучи семінаристом Львівської духовної семінарії Святого Духа. За ці роки відвідав дуже багато військових інституцій. Пишаюся, що маю змогу бути поруч військовослужбовців. Частина мого життя тісно пов’язана з армією, і мені приємно, що за ці роки зміг підтримати чи духовно розрадити не одного військового. Наше військо є сильним. Останніми роками чомусь так склалося, що ми його, напевне, недооцінювали. Чомусь згадують про збройні сили тільки тоді, коли постають певні небезпеки, і всі ми віримо: хтось нас захистить. Військові — це ті, хто підставить свою щоку задля нашого захисту. Молимося за нашу армію, щоб вона була сильною. Проте не хочемо, щоб вояки когось убивали. Навпаки, просимо, щоб вони були настільки мужніми, щоб агресори боялись і не принижували наш народ. Сподіваюся, після нещодавніх подій українське суспільство зовсім по-іншому сприйматиме військо, і ми повинні робити все для того, щоб служба в армії була справді великою честю.
Джерело: КІРІОС
Немає коментарів:
Дописати коментар