Перш
ніж ми розпочнемо говорити з Главою Української Греко-Католицької
Церкви, ми згадаємо про полеглих в боях на вулиці Грушевського. Сьогодні
в Михайлівському соборі провели панахиду за громадянином Білорусі
Михайлом Жизневським. Уся країна в скорботі за загиблими, за полеглими
на вулиці Грушевського. Їх є щонайменше п’ятеро. До того ж є люди
закатовані, яких фактично щодня знаходять в Києві і в інших районах. Але
будемо говорити про те, що можна ще виправити.
Напередодні опозиція провела переговори з Президентом, на які
уповноважила опозицію Рада Церков. Чи задоволені святі отці ходом цих
переговорів і результатом цієї зустрічі?
Якщо говорити про нашу зустріч з опозицією, то я думаю, що вона була
результативна. Тому що саме під час цієї зустрічі ми отримали дуже
тривожну інформацію про те, що ось з хвилини на хвилину готується
кривавий захват, захоплення з боку правоохоронців Київської міської
державної адміністрації. Це мало б означати, що ось має розпочатися
кривава розправа над Майданом. І ми не могли спокійно на це
прореагувати. Ми настояли на тому, щоби представники опозиції негайно
вирушили до Президента. Така наша настирливість до певної міри їх трошки
розгубила. Вони вважали, що не мають належного мандату від Майдану, щоб
продовжувати цей переговорний процес, з якого вони ось щойно вийшли.
«Можливо нам треба піти перше на Майдан?», - казали вони. Ми якось так
одним серцем і одними устами казали їм: «Ні! Ви йдіть до Президента, а
на Майдан підемо ми. І в тій хвилині, я думаю, що Господь Бог нас почув,
тому що дуже швидко, в нашій присутності, вони зв’язалися з
Президентом, властиво з його представником. Вони вирішили йти на
Банкову, вирушили туди, а представники Всеукраїнської Ради Церков на
чолі з Владикою Широкорадюком, Єпископом Римо-Католицької Церкви, і
нашими священиками вирушили на Майдан. І було дуже зворушливо, хто був
свідком цієї події, Владика закликав усіх майданівців. І перше питання,
яке він їм поставив: «Чи ви є віруючі люди? Хто вірить в Бога –
підніміть руку». Весь майдан підняв руку! Наступне питання було: «Чи ви
нам довіряєте? Нам, представникам Церков?» «Так, довіряємо». І тоді
третє прохання: щоб вони уповноважили такі переговори. До певної міри це
був такий дуже делікатний момент, оскільки десь, можливо, це
повноваження для опозиції основувалося на авторитеті Церков. Ми взяли на
себе відповідальність для того, щоб прямо примусити опозиціонерів цей
діалог продовжити. І коли люди це зрозуміли, що їхні душпастирі в такий
спосіб захистили їхнє життя цього дня, Майдан почав скандувати одне
слово:«Дякуємо». Ну, це був дуже зворушливий момент. Ми всі знаємо, як
закінчились ці перемовини – вони всіх здивували. Я думаю, що висновки
робити ще зарано. Але сам факт, що ми вибороли ще один день миру, що ми
ще на один день і на одну ніч зупинили кровопролиття, я думаю, що можна
вважати справді такою маленькою перемогою. І я хочу подякувати всім тим
людям, які в той час були на Майдані і в такий, я би сказав,
спонтанний, відкритий, всенародний спосіб виявили довіру до
предстоятелів Церков і релігійних організацій. За це усім вам щире
спасибі, а ми зі свого боку обіцяємо, що далі будемо все робити для
того, щоб захистити мирних протестантів від будь-яких нападів, щоб
переконати всі сторони про те, що ніхто не має права піднімати руку на
свого ближнього, щоб переконати усе українське суспільство, що
громадянська війна, братовбивство – це є дорога в нікуди і в цьому
конфлікті переможців не буде.
Церква виконує зараз історичну місію, Церква, в глобальному
значенні цього слова, не залежно від конфесій. Ви стали посередниками
між владою і Майданом, між владою і опозицією, з ким наступним зустріч
святих отців? Ви вже зустрічалися з Віктором Януковичем і іншими
представниками влади, ви вже зустрічалися з опозицією, з ким далі ви
будете говорити?
Бачите, те, що ми тепер зустрілися – це є великий брак довіри. Люди
не довіряють ані владі, ані опозиції. Будь-які навіть кроки назустріч,
можливо, навіть найбільш несподівані, завжди будуть сприйняті з великою
недовірою і пересторогою. Можливо, ті, кому люди довіряють в таких
обставинах, це довіряють духовним лідерам. І ми цим авторитетом, цією
довірою дуже дорожимо. Ви зауважили цілком справедливо, що ми вийшли з
цією ініціативою бути посередниками миру тому, що, думаю, кожний себе
запитує сьогодні в Україні: «Що я можу зробити, щоб зупинити насилля? На
тому місці, на якому я зараз перебуваю». Те саме питають себе зараз і
духовні лідери, священнослужителі. І ось ми зрозуміли, що сьогодні є
замало говорити, час слів вже минув, потрібно діяти. І тому наша
ініціатива була бути посередниками миру, розмовляти з усіма, хто хоче
нас слухати. Ми без того, щоб мати якість попередні домовленості,
заявили, що ми хочемо зустрічі з Президентом, хочемо зустрічі з
опозицією. А наступні кроки – ми хочемо зустрічі з будь-ким, хто хоче
нас слухати, з будь-якою громадською організацією, яка би хотіла почути
думку Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій і готова
сьогодні прислухатися до голосу Церкви.
Але чи будете ви ще зустрічатися з Президентом, можливо з Головою Адміністрації?
На сьогоднішній день у нас такого чіткого плану немає. Бачите,
можливо, це такий план-мінімум, назвім його так, він був спонтанний. Це
була реакція на ці кадри, які ми бачили в День Злуки 22 січня. Це була
реакція душпастирів на вістку про загибель людей. Ми відчували, що ми
мусимо якимось чином захистити інших людей від подібної участі. І тому
ось такий перший такий крок – це була зустріч з Президентом і з
опозицією. Поки що, щиро Вам скажу, одверто скажу, в нас наступних
чітких кроків ще немає передбачених, тому що ситуація міняється, бачите,
з хвилини на хвилину. Але я хочу запевнити все українське суспільство,
що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, не покладаючи
рук, буде робити все для того, щоби захистити життя кожної людини, щоби
не допустити кровопролиття, щоб переконати владу, що не можна силу
застосовувати по відношенню до мирних демонстрантів. Щоб переконати
наших віруючих людей, щоб вони не вдавалися до силових різних способів
боротьби. Ми будемо все для того робити, щоб захистити гідність людини в
Україні.
Є підозра, що вам доведеться зустрічатися з намісниками
Президента Януковича на місцях - з губернаторами, адже один з головних
боїв розгортається не в Києві, а в регіонах. Ми бачимо, що у Черкасах
масові затримання, відбувається штурм Запорізької обласної
адміністрації. В багатьох регіонах не тільки заходу, але і центру і вже
частково сходу України все це триває. Масове кровопролиття перекинулось
також і в регіони, масові затримання, арешти, викрадення людей. І саме
тому, можливо, з’явилася така от недовіра людей до переговорів лідерів
опозиції і Президента Януковича. Люди кажуть: «З ким ви ведете
переговори? Адже поки ви ведете ці переговори, викрадають лідера
Автомайдану Булатова, доля якого вже кілька днів невідома. А ви йдете і
тиснете руку президенту Януковичу і сідаєте з владою за один стіл». Саме
тому, можливо, недовіра є. Що б Ви сказали цим людям?
Найперше, я цілком поділяю таку недовіру. Тому що, коли ти намагаєшся
з кимось серйозно розмовляти, а тебе обманюють прямо у вічі, то
наступна зустріч справді буде наповнена такою недовірою, що в той
момент, коли тобі обіцяють одне, зроблять цілком інше. Я би хотів
сказати, що сьогодні є велика недовіра до правоохоронних органів. І вона
не почалася сьогодні. Я пригадую, що протягом минулого року всі
соціологічні дослідження показували, що відсоток тих людей в Україні,
які довіряють міліції, нижчий від відсотку тих людей, які працюють в
міліції. Це почалося ще з Врадіївки і з інших випадків, коли мали
охороняти людей – почали з них знущатися. Ті, які повинні були служити
людині – почали гідність людини брутально зневажати. Я думаю, що
наступний крок оновленої влади – потрібно буде поміняти форму
правоохоронцям. До тої уніформи, до тих пагон, які вони сьогодні носять,
народ прямо має відразу. Але, очевидно, те, що відбувається зараз в
цілій Україні, не може нас не турбувати. Те, що відбувалось в Києві,
починає відбуватись по цілій Україні. Викрадення людей, тортури без суду
і слідства, знущання над роздягненими людьми на морозі – як на таке
можна постійно споглядати?
І тут я би зауважив такі дві речі. Найперше. В мене є таке враження,
що сьогодні представники влади справді до кінця не розуміють, що мова не
йде про незадоволення невеличкої групки радикалів (як вони називають),
не йде конфлікт між владою і опозицією, це не політичний конфлікт. Це
конфлікт між владою і українським народом. Мільйони людей не можна
називати екстремістами! Мільйони людей - це громадяни України, яких
треба поважати і слухати. Ми, священнослужителі, маємо зараз унікальну
можливість. Кожного дня ми слухаємо серце того народу, його жалі, його
болі, його сльози, його кривди. Ми знаємо серце нашого народу! Наш народ
є мудрий, довготерпеливий, але наш народ справді поважає свою гідність.
І тому те, що відбувається сьогодні, вже, можливо, не є Євромайдан. Це –
Революція Гідності на всіх просторах незалежної України. І до того
часу, поки і влада, і опозиція – будь-хто, хто захоче цей народ
представляти, чи в будь-яких партіях, не зрозуміють, яким є відчуття
гідності того народу, то ні до тих політиків, ні до тих партій цей народ
довіри ніколи не висловить.
Хотіла Вас запитати не тільки про гідність, але і про
ненависть. Вже з того і того боку барикад є величезна ненависть.
Беркутівці і внутрішні війська, які стоять навпроти мітингувальників, з
того, що ми бачимо на відеокадрах і що не потрапило на камери – це
жахлива ненависть до цих людей! Вони їх не просто катують, вони
проявляють звірство, жорстокість. Також бачимо і з протилежного боку
барикад, з боку мітингувальників, бажання поквитатися з ворогом.
Вивіщують адреси представників Партії Регіонів, беркутівців, їхні
телефони, персональні дані із закликами до того, щоб помститися. Що б Ви
сказали і тим, і тим людям? Як можна побороти цю ненависть, адже потім
доведеться і беркутівцям, і внутрішнім військам, і простим
людям-активістам жити в одній країні?
Ще напередодні тих трагічних подій, на початку цього тижня я
звернувся до всього українського народу із своїм відеозверненням, в
якому я сказав наступні слова: «Ніколи ані страх, ані агресія, ані
ненависть не були добрими порадниками». Нам сьогодні не можна діяти
емоціями. Нам, я кажу – громадянам України, простим людям. Тим більше не
можна діяти емоціями чи ненавистю тим, хто хоче бути правоохоронцем,
тим, хто має служити правді і праву. Сьогодні, можливо, в Україні є
забута давня істина, яка каже наступне: «Мужнім не є той, хто перший
б’є; мужнім є той, хто вміє стримати свою власну агресію і ненависть,
хто вміє побороти цю ненависть». Тому я би хотів побажати мужності моєму
народові, де б він сьогодні не стояв, по яких сторонах барикад.
Якщо, наприклад, військовослужбовець чи правоохоронець, маючи зброю,
має у собі ненависть – він є слабкий, він вже програв, йому ліпше
залишити все, що він має, скинути пагони і вертатися додому. Так само
тому, хто хоче відстоювати гідність людини і свободу України, не
потрібно керуватися ненавистю. Потрібно воювати не проти когось, а
потрібно, перш за все, здобувати це право на гідність, на гідне життя.
Очевидно, що сьогодні, коли є такі трагічні події, дуже важко
запанувати над своїми емоціями, але я думаю, що потрібно зробити все для
того, щоб ми своєю мужністю і гідною поставою відновили правду,
справедливість, свободу – всі ті цінності, на яких ґрунтується
цивілізоване суспільство. Я сподіваюся, що ми це зможемо зробити.
Два місяці стояти на Майдані – треба бути мужнім, і я думаю, що тої мужності нам вистачить, щоби досягнути поставленої мети.
Але що б Ви сказали тим людям, які згадують біблійські
постулати такі як «око за око, зуб за зуб»? Такі люди є і з того, і з
того боку барикад також.
Бачите, ті, хто знає такі постулати, повинні знати ще щось одне, що
ці постулати належать до Старого Заповіту. Це щось архаїчне, що сьогодні
не повинно згадуватись, тому що ми є учні Ісуса Христа, Який навчив нас
щось багато більшого. Очевидно, що Христос нас вчить, що всяке зло
можна побороти тільки добром. Не можна вогонь вогнем загасити. Не можна
ненависть ненавистю побороти. Не можна силу силою в такий спосіб
побороти, оскільки це тільки помножує проблеми, а не розв’язує їх. Тому я
би пригадав слова Ісуса Христа з нагірної проповіді: «Блаженні
миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5,9).
Блаженніший, чи Ви були особисто в тих місцях, де стріляють,
де кидають коктейлі Молотова, де представники так званих правоохоронних
органів відстрілюються у відповідь, і навпаки, де вони хапають, катують
людей? Чи були Ви в тих місцях?
Очевидно, що я відвідував ці місця, хоча я не був в гущі тих подій,
про які Ви розповідаєте. Але я думаю, що сьогодні немає жодної людини в
Україні, яка б в певний спосіб не відчувала себе солідарною, або не
відчувала на собі ті події, які відбуваються. Якщо хтось думає, що він
б’є тільки одну людину, яка стоїть на Майдані – він помиляється. Він б’є
ціле суспільство. Бо біль тої людини стає болем усього народу. Коли
хтось знущається з одного хлопця, він знущається з цілого народу, і це
викликає абсолютну солідарність усіх громадян України, незалежно від
того, де вони живуть чи на Сході, чи на Заході. Тому що як таке діється
сьогодні у Києві, це може статися з будь-ким і де-не-будь. Жодний
регіон, жодні політичні прапори не захистять від такої небезпеки. І тому
я думаю, що сьогодні ми мусимо бути солідарні між собою, підтримувати
один одного, і справді ту солідарність, як народ, повинні бачити як
позитивну нашу силу.
Зараз відбувається наступне: чим більший тиск на Майдан, тим
більший опір з боку Майдану, і іноді це навіть не пропорційно. Можливо,
не до церковника запитання: яке Ваше людське відчуття – що далі буде? Бо
ми бачимо небажання влади зупинитися в цьому тиску, і бачимо небажання
Майдану зробити крок назад – це вже зараз неможливо. Сторони зайшли в ту
фазу,коли жодна зі сторін не бажає відступити.
Бачите, я думаю, що треба зробити зараз: зупинитись. Просто
зупинитись. І тоді можна передумати багато, переосмислити, можливо,
знайти якісь нові виходи з тої ситуації, яка склалася, і так далі. Але
Ви абсолютно праві: зло породжує зло. Тиск наштовхується на протидію – я
це говорив у вічі пану президенту, що не можна тиснути на людей, не
можна говорити зі своїм народом мовою сили, не можна мати ілюзію, що при
помочі репресивних механізмів, навіть закамуфльованих під якісь там
закони чи судівничу систему, можна кого-небудь зупинити, тому що тиск
завжди буде породжувати протидію. Ніхто ще ніколи не виграв з тих, хто
воював із своїм власним народом, бо народ завжди переможе. Якою буде ця
відповідь народу, якою буде ця боротьба, як довго вона триватиме – на ці
питання в мене сьогодні відповіді немає. Але я переконаний, що наш
український народ, який так себе проявив протягом тих неповних двох
місяців – це є народ, який є народом переможців. Його можна катувати,
йому можна знов кайдани накласти, але його ніколи не можна зламати. Це є
народ, який показав, що він є в душі незламний, тому і непереможний.
А що Ви побачили в очах у відповідь на те, що Ви сказали, що
воювати з власним народом – безперспективно? Чи що Вам сказали у
відповідь?
Про очі президента я не хотів би говорити, я думаю, що не один з нас
спостерігав за його поглядом. Я можу тільки, скажімо, висловлювати свої
сподівання. Я сподіваюся, що наші слова, слова предстоятелів Церков,
вони, можливо, дійдуть до вух наших співрозмовників. Тому що більшого
знаку того, в який спосіб сьогодні, можливо, сам Господь Бог хоче
промовляти, в тому числі до влади – годі нам заманіфестувати. Я щиро
сподіваюся, що все-таки та альтернатива тискові, про який Ви згадуєте,
буде знайдена. Ця альтернатива – це діалог.
До речі, я хотів би сьогодні згадати про особу Папи Франциска.
Сьогодні опівдні за римським часом після молитви «Ангел Господній» Папа
особливо звернувся до України, висловив свою близькість і молитовну
підтримку сім’ям, в яких вбили дітей. Він чітко і ясно назвав все по
імені, що цей конфлікт є конфліктом між владою і народом, між владними
структурами і громадянським суспільством. Але закінчується його слово
таким поняттям як «спільне благо». Тож він закликає усіх нас думати про
те, що в нас є спільним, і те, що в нас є добрим. Я думаю, що добрим
кожен може стати. До цього добра, до цього мирного способу пошуку
діалогу ми сьогодні мусимо прямувати. Цілком недавно, коли Папа вперше
після свого обрання відвідував Бразилію, Бразилія мала дуже подібну
ситуацію до того, як ми маємо сьогодні в Україні, може, не таку
драматичну, але там теж були вуличні, я би сказав, сутички. І коли
представники інтелектуальної і політичної еліти поставили Папі
запитання: «Як нам з цієї ситуації вийти?», Папа повторив три рази те
саме слово: «Діалог, діалог, діалог».
Будемо сподіватись, що ці Ваші слова і слова Папи долинуть до
потрібних вух, і в країні нарешті запанує мир. Це був Глава Української
Греко-Католицької Церкви Святослав.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар