Архиєпископ-емерит
Української греко-католицької церкви ЛЮБОМИР ГУЗАР вважає, що поліпшити
життя в країні може тільки повна зміна системи влади. На його думку,
українці повинні навчитися жити як єдиний народ і не піддаватися на
провокації розколоти державу. Про своє ставлення до що відбувається в
країні подіям, а також про роль церкви в державі Любомир Гузар розповів
кореспонденту "Комерсант".- "Майдан" триває вже півтора місяця, але його учасники не домоглися ні відставки президента, ні відставки уряду. Які, по-вашому, мети слід поставити учасникам Евромайдану?
- В Україні потрібно змінювати не людей, а всю систему влади. Замість тих, хто зараз при владі, можуть прийти інші. За роки незалежності в нашій країні змінилося кілька президентів, кілька урядів, але поліпшення життя людей так і не настало. Потрібно домогтися того, щоб наші громадяни були спокійні і впевнені в тому, що їх права дотримуються, а власність і володіння недоторканні. У нас же є багато законів, які не діють! Суди необ'єктивні. Складається враження, що податкова система в країні діє не за законом, а як це вигідно владі. На вас можуть раптово напасти на вулиці або насильно відібрати ваш бізнес. Одним словом, люди не впевнені в завтрашньому дні, і це треба змінити. Система сама може змінитися з часом, але повинен помінятися ще і спосіб мислення людей.
- Чи повинна влада у прийнятті ключових рішень радитися з церквою?
- Церква не повинна безмежно впливати на державу, але церква має певні традиції, які держава має враховувати. Але українська влада не прислухається до наших порад. Ось, наприклад, у нас більше десяти років тому був заснована Всеукраїнська рада церков. У неї входить близько 20 найбільш численних релігійних організацій. Ми напрацювали концепцію відносин влади і церкви, способи і механізми взаємодії. Але ця концепція не була прийнята. І це показує ставлення до церкви в державі. Наведу простий приклад. У нашій країні церква не може мати своїх шкіл, а значить, виховувати дітей. Дозволено лише виховання за державними програмами, але з релігійними елементами. Значить свобода релігії, яку декларує держава, залишається номінальною. А, наприклад, у Польщі кожна релігійна конфесія, визнана державою, має право засновувати власні навчальні заклади. У нас такого немає. І влада не хоче цього допустити. Хоча освіта - це важливий елемент у розвитку держави і церкви. Наша влада боїться церкви, бо церква відстоює свободу людини.
- Після Майдану в суспільстві знову заговорили про розділення країни, коли схід і захід почали б жити у близькій для них системі цінностей. Чи вважаєте ви це виходом з кризи?
- Це ідея, яку культивують політики. Владі легше керувати розділеними народами, це історично підтверджений факт. Ми є однією країною, одним народом. Спроби розділити схід і захід спровоковані політиками. Поїдьте в Дніпропетровськ, Донецьк, на Волинь і Буковину - там живуть одні й ті ж люди. Але політики не втомлюються повторювати їм: Ви різні, на заході живуть ваші вороги, фашисти і так далі. А хто зробив цих людей ворогами? Ми повинні, всупереч усім спробам, цінувати єдність нашої країни. І ось вам приклад - на Майдані стоять люди з усіх регіонів. Люди, які розуміють: щоб жити краще, треба щось робити.
- Щоб уникнути розколу, група "Першого грудня", до якої входите і ви, ініціювала проведення круглого столу "Об'єднаємо Україну" за участю президентів України. Які у вас залишилися враження від цього заходу?
- Учасникам круглого столу не вистачало щирості. Я там не виступав, мені не дали слова, але, може, це й на краще. Але я слухав, що говорили інші. Говорили добре, але ніхто не чув один одного. Як об стінку горохом. Нам потрібні не просто круглі столи, а діалог, в якому сторони намагаються не тільки висловитися, а прийти до спільного рішення. Державні мужі у нас не вміють вести діалог. А, можливо, у них і спочатку не було мети домовитися. Тому що діалог зобов'язує не тільки слухати, а й щось робити потім. Виконувати домовленості.
- Можливо, стан невизначеності і хаосу і є нормальним для громадян нашої країни, а стабільність, розміреність і порядок - це не про українців?
- А чим українці гірші мешканців інших країн? Ми більше 200 років жили під чиєюсь окупацією: російською, польською, австрійською. Ми не могли бути самостійними, у нас немає традицій незалежності, але зараз ми повинні навчитися жити як один народ. І політики наші замість того, щоб роз'єднувати нас на догоду своїм примхам, повинні людей об'єднати. Тому що якщо ми не маємо єдності, то не маємо і самої держави. Україна така багата країна, тоді чому у нас так багато бідних людей і чому ми постійно беремо в когось в борг? Значить, ми не вміємо господарювати і повинні цьому навчитися, щоб бути самостійною державою. Це займе деякий час. Наша влада - це люди, які виховувалися в часи СРСР, але зараз молодь вже дивиться на речі інакше.
- Раз вже ми заговорили про радянське минуле, то як ви вважаєте, чи варто було руйнувати пам'ятники Леніну в Києві та інших містах?
- Ні, звичайно ж! Його варто було прибрати, але не ламати, не висаджувати, не нищити. Я більше 20 років жив в Італії, в Римі. Рим колись мав свого диктатора - Муссоліні. У Римі стоїть тільки один пам'ятник Муссоліні, і то не в центрі міста. А в Києві налічувалося 18 пам'ятників Леніну. А чому? Що він зробив для України? Такі пам'ятники, на мою думку, треба було помістити в окремий парк, щоб бажаючі могли подивитися на них і вклонитися. У нас адже досі багато молодят йдуть до пам'ятника Леніну за благословенням, покладають квіти. Але знищувати їх і ламати - це варварський спосіб. Я щиро бажаю людям утримуватися від нелюдських вчинків і вірити в Бога. Ніколи не можна забувати, що Бог нас любить, і всі ми його діти.
- В Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП) частина духовенства підтримала Евромайдан, а частина виступила проти. Наприклад, протоієрей Андрій Дудченко та інші священики проводили службу на Евромайдане, тоді як митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло Лебідь критикував його. Чому в Української грекокатолицької церкви (УГКЦ) немає таких розбіжностей? У вас дійсно така одностайність або ж серед священиків УГКЦ є цензура?
- У нас немає цензури, в УГКЦ повна свобода. Ніхто нікого не примушує йти куди-небудь. Я ні в чому не дорікаю священикам, які не підтримують Майдан. Будь яка точка зору повинна бути виправдана. Майдан - це доконаний факт і, на мій погляд, дуже позитивний. Якщо комусь Майдан не подобається - це його право.
- Чи не призводить така демократія до висловлювань, подібним тим, які допустив у своїй проповіді священик Коломийсько-Чернівецької єпархії Української греко-католицької церкви Михайло Арсенич? Він заявив: "Ні негр, ні єврей, ні москаль не прийдуть відбирати наш дім", і відео цієї проповіді демонстрував генпрокурор Віктор Пшонка.
- Є, звичайно, історичні причини, які призвели до непорозумінь між українцями, росіянами та євреями. Історичні відносини між Росією і Україною розвивалися протягом століть. Їх можна коментувати, але не в такій формі, щоб розпалювати міжнаціональну ворожнечу. Безумовно, видно, що сьогодні російська політика утискає Україну. Але це не означає, що священикам можна робити радикальні заяви. Такі висловлювання не підходять мені. Я б сам так ніколи не сказав.
- Розкажіть, як просувається процес присвоєння УГКЦ статусу патріархату?
- Цей процес триває вже 50 років. Я був свідком того, як це все починалося, і мені здається, що зараз вже є певний прогрес в цьому напрямку. Наша церква починає розуміти, що таке патріархат, хоча 50 років тому багато людей взагалі не розуміли, для чого це потрібно. Сьогодні залишилося тільки формально визнати за УГКЦ цей статус. Коли це відбудеться, мені невідомо, але ми до цього готові.
- Які переваги дасть церкви статус патріархату?
- Патріархат - це форма існування церкви, при якій зберігається внутрішня єдність. Для нас це важливо, тому що ми знаходимося в Україні, але багато прихожан УГКЦ проживають за кордоном - в Північній і Південній Америці, Австралії, Західній Європі. Ми розсіяні по всьому світу, і нам важливо мати символ, навколо якого об'єднується церква. Це також дасть самостійність у прийнятті рішень внутрішнього порядку. Коли я приїхав до Риму в 1969 році, не можна було навіть сказати вголос слово "патріархат", у Ватикані існував страх, що патріархат означає розкол. Сьогодні наш верховний архієпископ блаженнійший Святослав у соборі Святого Петра у присутності Папи говорив про необхідність патріархату для УГКЦ, і світ не впав! Ватикан також повинен був зрозуміти, чому для нас це питання є важливим, для чого в курії мало статися певне переосмислення.
- А Ватикан взагалі розглядав це питання?
- II Ватиканський собор 50 років тому говорив про патріархати, але не відпрацював механізм, як це буде відбуватися. Це істотно ускладнило реалізацію ідеї. Ми повинні були роз'яснювати, що патріархат потрібен для внутрішнього об'єднання церкви. Є різні форми церковних об'єднань. У східній традиції є патріархи, а в церкві західній або латинської традиції структура побудована на єпископських конференціях. Поняття патріарха як особистості, навколо якої об'єднується помісна церква, у них немає.
- Російська православна церква (РПЦ) вельми насторожено ставиться до вашого прагнення отримати статус патріархату. Чого вони бояться?
- Можливо, розширення сфери впливу УГКЦ. У РПЦ вважають, що Україна є канонічною територією Москви. Але для цього немає історичних підстав. Так сталося в силу обставин: царська Росія завжди мала під рукою Україну. Потім, коли Йосип Сталін дозволив існування православної церкви в СРСР, він дав Російській православної церкви широкі права, і РПЦ поставила Україну в певну залежність. Розширення впливу РПЦ було штучним. Воно відбувалося в ті часи, коли Росія була настільки могутньою державою, що ніхто не міг цьому протистояти. Але зараз цей час минув.
- Чи можливе об'єднання УГКЦ з Українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП)?
- Дай Боже, щоб об'єдналися всі церкви, які походять від первісної Київської православної церкви, яка була ще за часів Володимира. А зараз їх чотири - УПЦ КП, УПЦ МП, УГКЦ, Українська автокефальна православна церква. Ми всі спадкоємці однієї релігійної традиції, але протягом століть стали дотримуватися різних напрямків.
- У Києві неподалік від станції метро "Лівобережна" в 2002 році почав будуватися Патріарший собор Воскресіння Христового, який ще не закінчений. Коли ви плануєте завершити будівництво?
- Там зроблено головне - храм освячений і в ньому проводяться богослужіння. Але ще багато речей потрібно зробити - внутрішній розпис, звукове оснащення. Це може зайняти кілька років.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на KOMERSANT.
Джерело: КІРІОС
Немає коментарів:
Дописати коментар