Роби
те, що можеш, із тим, що маєш, і там де ти є! Така праця -
найефективніша, добре відчутна. Бо від тебе ніхто не вимагатиме понад.
Всього лише дай, що можеш! Але дай небайдуже… Дай, засвідчуючи
прихильність, і власне бажання дати. Лише тоді це безкорисливо, щиро і з
любові… Лише так воно, насправді, потрібне людям.
"Одна людина має право дивитися на іншу з висока тільки тоді, коли вона допомагає їй підвестись". Св. О. Піо.
Здійснення людиною свого покликання творити добро власними руками –
це покликання реальне, це місія, служіння і вічна праця над собою… Це
справа передчасного «гонорару». Винагорода, яку не обов’язково уздріти
вже у раю, а тут, на землі, служачи іншим.
Це справа всього життя – вчитися жити для інших. "Веселі в надії, в
горі терпеливі, в молитві витривалі" (Рим 12, 12). Можливо для когось ці
слова невідомі? Можливо ніхто й гадки не має про те, що так справді
можна жити? Жити і витривати? Вірити, що «і я маю значимість, і я також
маю що дати світові»? І хто може відати, що саме Ти і саме Тій людині
маєш дати шанс це відчути? Самотужки ми цього не осягаємо і не творимо,
бо творить Бог, але як творить? Через нас… Яка це достойність – йти до
когось від імені Бога. А особливо йти до тих «гірших», нещасного
«хворого соціуму», відкинутого здоровим суспільством. Але я не скажу, що
щасливим суспільством... Бо не є щасливе те суспільство, яке ділить
людей на категорії, а потім цурається.
Роби те, що можеш, із тим, що маєш, і там де ти є! Така праця -
найефективніша, добре відчутна. Бо від тебе ніхто не вимагатиме понад.
Всього лише дай, що можеш! Але дай небайдуже… Дай, засвідчуючи
прихильність, і власне бажання дати. Лише тоді це безкорисливо, щиро і з
любові… Лише так воно, насправді, потрібне людям.
Дати – не є формою матеріальності. Не так трактуйте! Одуховнюйте цей
процес - «дати щось і комусь». Дайте словом, дайте ділом, дайте
молитвою! Зубожілим людям це більше потрібно!
«Сміле слово – то наші гармати. Світлі вчинки – то наші мечі», - казав Павло Грабовський.
Це нашим кредом мало би бути, бодай час від часу. Це мало би бути
нашою ініціативою. Добра нагода застановитись над питанням: «як я
відстоюю свої права, як бороню й права інших, а особливо тих, які не
знають любові?». І коли мене попросять пройти з тим відкинутим і
побитим життям милю, чи пройду я з ним дві?
«Рятуй тих, що на смерть тягнені, і від засуджених на страту, не відступай» (Прип 24, 10).
«Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть» (Рим, 12, 15).
Ось це справжня цінність життя, крізь тріумфи і трафунки – жити не
тільки для себе, але й для інших. Що своїм ентузіазмом і вірою ти
преображаєш не лише себе, але й тих, хто поруч і хто ще поруч тебе
стоятиме. І це дійсно куди цінніше, ніж заслужені звання і грамоти за
якусь технічну справу. Бо це лише технічна справа, а духовна – вона
безцінна, і тому куди значніша.
Фото: hecallsme-love.tumblr.com
Джерело: ОРАНТА
Немає коментарів:
Дописати коментар