ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 5 листопада 2012 р.

05.11.2012р. Б. / В Римі була звершена Божественна Літургія Святого Апостола Якова


У неділю, 4 листопада 2012 року, у парафіяльному храмі Свв. Сергія і Вакха в Римі у навечір’я свята Святого Апостола Якова, по плоті брата Господнього, була звершена Божественна Літургія по чину Святого Апостола Якова, яку очолив о. Ярослав Чайківський у співслужінні о. Івана Кулика, о. Івана Говери, о. Адама Матраса, ТІ і отця-диякона Любомира Филипчака. Співали студенти папських колегій Святого Йосафата та Покрова Пресвятої Богородиці. Божественна Літургія Святого Апостола Якова служитиметься у парафіяльному храмі також у сам день свята, в понеділок 5 листопада.
 
За традицією, в день пам’яті Апостола Якова (5 листопада) замість звичайної Літургії Святого Йоана Золотоустого звершується Божественна Літургія за древнім чином Єрусалимської Церкви. Автором цієї древньої Літургії вважають святого апостола Якова, по плоті брата Господнього.
 
Згідно з Переданням Господь Ісус Христос з’явився Апостолу Якову після свого Воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської Церкви. Таким чином, на долю Апостола Якова випала особлива діяльність: він не подорожував з проповіддю по різних країнах, як решта апостолів, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі – місті, яке має дуже важливе значення для християнського світу. Своє життя він закінчив близько 64 року мученицькою смертю: юдейські начальники скинули його з наріжника єрусалимського Храму.
 
Саме Апостолу Якову Передання приписує укладення древнього чину Божественної Літургії, яка в перші століття християнства, аж до IX століття, була надзвичайно розповсюджена. Літургія апостола Якова звершувалася в Палестині, в Антіохії, на Кіпрі, у Південній Італії та на святій горі Синай. Однак, починаючи з IX століття, вона майже скрізь витісняється Літургіями святителів Василія Великого та Йоана Золотоустого, більш урочистими і співзвучними пишноті імператорських богослужінь Константинополя. Саме тому Літургія Святого Апостола Якова залишилася невідомою і слов’янам, які отримали від своїх просвітителів богослужіння в чисто «константинопольському» вигляді. Єдині два місця на землі, де ця богослужбова перлина дбайливо зберігалася майже все друге тисячоліття, це Єрусалимська Церква і острів Закинт в Греції, де Літургія Святого Апостола Якова постійно звершувалася всі ці століття. В Єрусалимі її служать на грецькій мові тричі на рік – на свято Апостола Якова (5 листопада), у неділю по Різдві Христовому, коли також згадується пам’ять Святого Апостола Якова, і на Собор Святих 70-ти Апостолів (17 січня), а в Греції за бажанням настоятеля її можна звершувати в будь-який день.
 
Цей чин Літургії має ряд істотних особливостей. На початку Літургії відбувається процесійно вхід священнослужителів через цілу церкву. Священики і диякони несуть святі книги: Книгу Пророків, Книгу Євангелій і Книгу Послань Апостольських. Під час процесії люди співають дуже протяжно та урочисто гімн «Єдинородний Сину». Диякони виголошують єктенії, стоячи звернені обличчям до народу, на захід. Святе Письмо читають на середині храму, також обернувшись обличчям на захід. На цій Літургії маємо читання книг не тільки Нового, але і Старого Завіту. Читання Божого Слова відбувається в такому порядку: з Книги Пророків (Старий Завіт: час до приходу Ісуса Христа), з Книги Євангелій (Новий Завіт: час приходу Ісуса Христа), з Книги Апостольських Послань (Новий Завіт: час після приходу Ісуса Христа). Після читання Апостола відразу іде проповідь священнослужителя. Проповідь відіграє роль немовби «четвертого читання». Проповідник навчає, як саме втілювати щойно почуте Боже Слово в конкретні життєві ситуації сьогодення, як жити ним сьогодні. Священик в імені самого Господа проповідує – навчає сидячи! – на зразок античних вчителів, рабинів та самого Ісуса Христа, котрі переважно навчали сидячи. Під час Великого входу замість звичайного співу «Ми, Херувимів...» співається «Нехай мовчить всяка плоть людська і нехай стоїть із страхом і трепетом, і ні про що земне в собі нехай не помишляє. Цар бо царюючих і Господь володіючих приходить у жертву себе принести і дати себе на поживу вірним. Перед ним ідуть чини ангельські, з усяким началом і властю, многоокі херувими і шестикрилі серафими, лиця закриваючи і співаючи пісню: Алилуя, алилуя, алилуя». Великий вхід здійснюється через весь храм. Під час входу священики і диякони несуть приготовані дари до Святого Причастя: дискос з частинками хліба і чашу з вином. Під час Літургії відбуваються поминання священнослужителем усієї Церкви – усієї Спільноти – видимої та невидимої (прославленої, воюючої та терплячої), тобто поминання всіх членів Церкви – охрещених, ангелів та всіх прославлених святих. Люди під час цих поминань (молінь) співають постійно, повторюючи: «Пом’яни, Господи Боже наш».
 
Ще однією особливістю цієї Літургії є те, що не тільки священнослужителі, але й миряни причащаються окремо Тіла і окремо Крові Господа Ісуса Христа. Відбувається це так: вірні підходять з покорою до головного служителя, а він, тримаючи у лівій руці дискос зі святим Хлібом, мовить до причасника: «Тіло Христове», а той відповідає: «Амінь». І вкладає головний служитель часточку святого Хліба в уста вірному, котрий її споживає і підходить до диякона. Диякон мовить: «Кров Христова, Чаша життя», а причасник відповідає: «Амінь». І подає йому диякон до уст святу чашу, з якої той п’є трошки. Так усі приймають Святі Дари.
 
Чому нам дорогий цей прекрасний звичай здійснювати древню Літургію Апостола Якова?
 
По-перше, тому що ця Літургія народилася в самій колисці християнства, в єрусалимській первісній спільноті, на Святій Горі, в лоні матері всіх християнських Церков. Вона дозволяє нам глибоко відчути живий зв’язок з Єрусалимом, кожного разу по-новому пережити духовну та історичну єдність з нерозділеним християнством перших століть.
 
По-друге, ця Літургія містить стародавні прохання про братів, які зазнають гоніння і приймають мученицький вінець. Ми пам’ятаємо зовсім не давні часи, коли також наша Українська Церква була гонима та переслідувана.
 
По-третє, в Літургії двічі повторюється прохання «за тих, котрі на тяжких роботах поневіряються – за повернення кожного з них до дому свого в мирі і в радості», яке є доволі актуальною для нашого народу особливо сьогодні, в умовах масової трудової еміграції з України.
 
Виразність молитов Літургії Апостола Якова воскрешає живу віру перших християн. Час, здається, повертається назад, і відозви на Літургії до святих отців древньої Церкви, майже сучасників цього богослужіння, оживляє відчуття близькості до них, єдності з ними у Христі.

Джерела: www.chiesaucraina.it

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар