Благовіщення Пресвятої Богородиці
Коротка історія
Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на
початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у
цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на
Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове
Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення,
Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник
Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої
Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник
належить до Богородичних.
На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає
через дев'ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне
побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення
Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з
624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають
дату празника Благовіщення — 25 березня.
Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма
Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після
празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це
давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника
віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.
Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після
Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті
християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив
храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році, — сказано в
найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має
золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої,
митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на
Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву
Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові
Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела
Гавриїла". У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав
під опіку Божої Матері ввесь український народ.
Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних
гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела:
"Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення
Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення
людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все
створіння. Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною
і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: "Задум
споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи
тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино!
Радуйся, глибино незглиблима...".
Про ікону
Іконографія Благовіщення — це зображення «доброї новини» для людства,
як говорить сама назва цієї події. Рівночасно це свято великої радості,
бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення
вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у
променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк.
1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її
таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий
втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.
Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з
Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел
Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого
авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає
Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста
нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці
стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а
дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти,
Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого
діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.
Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку
Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у
священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама,
отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна
архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією
іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб
вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні.
В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної
дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія
тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське
значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ,
тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, —
червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у
зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням.
Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія
зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй
божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця
нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка її
власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства
явління: Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує.
Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з
тобою.
Слава, і нині: Кондак, глас 8: Непереможній Владарці на честь перемоги
ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої,
Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони,
щоб звати тобі: Радуйся, Невісто неневісная.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 11-18
Браття, Той, хто освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому
Він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім'я Твоє
братам Моїм, хвалитиму Тебе серед громади. І знову: Буду надіятись на
Нього. Та: Ось Я і діти, що їх Бог дав мені. А що діти були учасниками
тіла й крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити
того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх
смерти все життя тримав у рабстві. Бо не від ангелів прийняв Він на
Себе, а від потомства Авраама. Тому Він мусів бути в усьому подібний до
братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих
на спокутування гріхів народу Тому, отже, що Він страждав і сам був
випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу.
Євангеліє від Луки 1, 24-38
В ті дні зачала Єлисавета, жена Захарієва, і таїлась п'ять місяців,
кажучи, що так мені сотворив Господь у дні, в які зглянувся відняти з
мене неславу перед людьми. А в місяць шостий посланий був ангел Гавриїл
від Бога в місто Галилейське, якому ім'я Назарет, до діви, обрученої
мужеві, якому ім'я Йосиф, з дому Давидового; і ім'я діві Марія. І
ввійшовши до неї, ангел сказав: Радуйся, благодатна, Господь з тобою!
Благословенна ти між женами. Вона ж, увидівши, стривожилась словом його і
думала, що то буде за привітання оце. І сказав їй ангел: Не бійся,
Маріє, бо ти знайшла благодать в Бога. І ось зачнеш в утробі, і породиш
сина, і наречеш ім'я Йому Ісус. Він буде великий і Син Вишнього
наречеться; і дасть Йому Господь престіл Давида, Отця його; і воцариться
в домі Якова вовіки, і царству Його не буде кінця. Сказала ж Марія до
ангела: Як це буде, коли я мужа не знаю? І відповівши, ангел сказав їй:
Дух Святий найде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе; тим-то і
рождаєме святе наречеться Син Божий. І ось Єлисавета, родичка твоя, і та
зачала сина в старості своїй, і цей місяць є шостий їй, називаній
неплідною. Бо не знеможе в Бога всяке слово. Сказала Марія: Ось раба
Господня, нехай буде мені по слову твоєму. І відійшов від неї ангел.
Проповідь
«Сьогодні початок нашого спасіння і явлення відвічного таїнства,
Син Божий стає Сином Діви» (Тропар празника).
Подія Благовіщеня – це початок Нового Заповіту, початок спасіння
людства. Сьогодні ми святкуємо сповнення Божої обітниці про післаництво
Спасителя: «Слово стало Тілом і оселилося між нами …» (Ів. 1.14).
На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведників в аді.
З хвилиною Благовіщеня Месія зачинається в лоні Марії. «Радуйся
Благодатна, Господь з Тобою …», – вітає архангел Гавриїл Діву Марію. У
своїй покорі Марія не знає, що сказати на слова ангела. Тому він пояснює
виразніше: «Не бійся, Маріє, бо ти знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у
лоні і народиш сина і даси йому ім’я Ісус. Він буде великим і Сином
Всевишнього назветься…» (Лк. 1.30-32).
Сьогоднішнє свято вказує на Христа. Архангел розкриває Богородиці Божий
план спасіння людства і, щоб це здійснилося, людство повинно дати згоду
на Божу благодать. Цю згоду людство дає устами Марії: «Ось я Господня
слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк.1.38). З цими
словами у Лоні Діви Марія зачинається Ісус Христос, а сама вона стає
Новою Євою, праматір’ю нового людського роду, дітей Божих.
Благовіщеня – це день благої вісті про те, що у світі знайшлася
дівчина, так глибоко віруюча в Бога, настільки сповнена послухом і
довір’ям Богові, що від неї родиться Син Божий. Даючи згоду на
народження Сина Божого, Марія погоджується і на вигнання у Єгипет, і на
славу Вербної неділі, і на меч болю, який прошиє її душу на Голгофі.
Прославляючи непорочне зачаття Сина Божого від Святого Духа і Діви
Марії, ми вшановуємо покору Божої Матері, з якою вона цілковито
віддалася під опіку Божого провидіння. Підкоряючись Божій волі, Марія
немовби каже: «Щоб не сталося, ось – я твоя слугиня. Я до твоїх послуг!
Розпоряджайся мною, як своєю власністю. Я належу тобі, я вся твоя,
Боже».
Дорогі брати і сестри, ми також маємо свої благовіщеня, своє
покликання, ми також є потрібні Богові. На кожного із нас Господь
покладає певні завдання, які є маленькою ланкою у ланцюзі спасіння
людства.
Натомість люди часто своєю поведінкою говорять: «Господи, у мене немає
часу на тебе…». Людина прагне панувати на землі, володіти, прагне слави,
але покерувати собою, своїм духовним розвитком, своїм серцем часто є не
в силі. Людина не належить речам, бо вони мають їй служити, а не
навпаки. Вона не належить також землі, бо земля має бути їй підвладною.
Людина не належить роботі, бо це тільки засіб панування над землею,
засіб до утримання. Людина не належить ні собі, ні іншим людям, бо ми
від Бога вийшли і до Нього маємо повернутися. Пізнати волю Творця і її
виконати в нашому житі – це повинно бути головним у нашому житті.
Марія у день Благовіщеня віддала себе цілковито Богові, а на Голгофі її
Син, словами: «Оце син твій», передає увесь людський рід під
материнську опіку Божій Матері. Щасливі всі ті, які зуміли довіритися
Богові, так як Діва Марія.
Подібно, як Богородиця, і вони приносять добрі плоди життя. Коли
людина каже: «Я ввесь твій, Господи», тоді її вчинки є зачаті з Духа
Святого і є тим мостом, що єднає людство з Богом, з щасливою вічністю.
У Євангелії від Матея читаємо слова Ісуса Христа: «… хто чинить волю
мого Отця, що на небі, той мені брат, і сестра і мати» (Мт.12.50). Через
повне підкорення Божій волі Марія була з Ісусом злучена тісніше, ніж
через зв'язок крові.
Дорогі брати і сестри, наслідуймо покору Марії, стараймося виконувати
волю Отця Небесного, щоб разом з Христом в останню хвилину нашого життя
ми могли сказати: «У твої руки, Отче наш, що єси на Небесах, я віддаю
духа Мого». Амінь.
о. Ярослав Лис
"Сівач" за квітень 2012
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Благовіщення Пречистої Діви Марії храму Преображення Господнього м. Львів.
Джерела: www.ugcc.org.ua
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар