Один з цінних досвідів Помаранчевої революції був у тому, що це
був мирний протест, який може стати революцією духу й щось змінити в
суспільстві, - сказав Блаженніший Святослав.
Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав
(Шевчук) під час прес-конференції в УНІАН розповів, що в УГКЦ цей рік
оголошено Роком мирянина. Ми скористалися візитом Глави Церкви в
агентство й задали йому кілька запитань. Пригощаємо Блаженнійшого чорним
шоколадом.
- Пригощайтеся, будь ласка, це пісний шоколад, - кажемо ми, натякаючи на Великий піст.
Словосполучення “пісний шоколад” дуже розсмішило Святослава, мовляв,
такого не буває. Він розповів історію, як недавно побував у гостях
Патріарха Філарета, куди також прийшов ребе Яків Дов Блайх. І ребе
питає: “Ну, приєднуюся до вашого столу… А скажіть, будь ласка, чи все в
нас тут кошерне?” І сам сказав: “Де є рабин — там усе кошерне”.
Предстотель УГКЦ бере шматочок “пісного шоколаду”...
Блаженніший, скажіть будь ласка, як би ви пояснили те, що вам
легко вдається спілкуватися, скажімо, з іудеями, натомість важко знайти
порозуміння з деякими православними?
З багатьма братами православними ми спілкуємося дуже добре. Людські
відносини між нами, я б сказав, дуже гарні. Наприклад, коли у Ватикані
відкривали українську ялинку, то представником української православної
церкви був архієпископ полтавський і миргородський Филип. Ми з ним дуже
гарно спілкувалися.
Я завжди повторюю, що спілкування чи діалог завжди потребує відкритості
двох сторін. Ми завжди готові до діалогу. Можливо, наші партнери не
дуже до цього готові.
Може, ви їм просто заважаєте будувати “рускій мір”, тому вони
на вас так, скажімо, Агафангел ображається, що навіть не хоче
зустрічатися, спілкуватися?
Знаєте, я б хотів знати, на що на мене ображаються. Я б з радістю
вислухав, у чому є їхня трудність і їхня образа. Це б уже було початком
діалогу. А так — ми лише можемо здогадуватися, що насправді є причиною.
Такого діалогу ми дуже потребуємо, тому що наші церкви носять взаємні
образи. Ця історія тяжить над нами, і ми сьогодні не маємо іншого
способу, як ці рани лікувати. Поки цього не буде, ми завжди
залишатимемося на рівні невисловлених кривд.
Ми молимося до Господа за єдність між християнами і сподіваємося, що справді зможемо налагодити діалог.
Ви постійно скаржитеся, що Янукович нерівно ставить до всіх
конфесій в Україні. А, може, УГКЦ і не потрібна якась особлива увага
Януковича? Ну, нема то й нема, адже церква і не в таких умовах побувала,
нічого, пережила...
Тут не йдеться лише про увагу... Звісно, що ми не потребуємо якоїсь надмірної уваги чи якихось надмірних привілеїв.
Також справа не є лише в нас — хочемо, аби всі мали однакові
можливості: спілкування, вирішення тих чи інших наболілих проблем.
Наприклад, коли йдеться про виділення земельної ділянки, то хочемо, аби
місцева влада діяла згідно закону щодо всіх церков. Тут не говориться
про якусь особливу увагу, а про прості демократичні засади суспільства,
де всі громадяни мають однакові права, можливості, свободи.
В Україні зараз епідемія суїцидів, особливо в Донецькому
регіоні. Накладають на себе руки здебільшого молоді люди — 15-40 років. З
чим, на вашу думку, пов`язаний такий сплеск суїцидів і чи є якийсь
рецепт, аби попереджувати такі випадки?
Це дуже непросте питання, тому я б не хотів дати якоїсь спрощеної
відповіді. Очевидно, що коли молода людина свідомо й добровільно забирає
собі життя — це значить, що вона протестує проти того життя, того
суспільства, в якому вона знаходиться. Психологи часом кажуть, що суїцид
— це є крик особи, яка хоче про себе заявити, звернути на себе увагу.
У чому є причина таких випадків, я не можу сказати... Але справді
молода особа шукає сенсу свого життя, вона змушена бачити перспективу
свого життя. Молода людина потребує уваги, пошани до себе, знайти місце в
цьому суспільстві.
Такий самий відчай переживають молоді люди і в багатих суспільствах.
Минулого року в жовтні я чисто випадково став свідком демонстрації
“Захопи Уолстірт” у Римі. Я спостерігав за тими демонстрантами, це були
молоді дівчата й хлопці. Вони несли транспаранти з дуже цікавими
написами,де говорилося, що те суспільство, в якому вони живуть, їх
викинуло. Одна дівчина несла напис “Не хочу принца на білому коні, а
хочу певного майбутнього”.
Суїциди — це дуже сильний сигнал, на який суспільство мало б звернути увагу — чому так сталося.
Церква засуджує самогубство як таке, бо вважаємо, що тільки Господь Бог
є господарем життя. Він є той, що його дає, і Той, що кладе йому межі.
Те саме стосується і абортів. Ніхто не може забирати життя, яке вже
сотворено.
Знаю, що під час поїздок за кордон, ви зустрічаєтеся з різними
високопосадовцями, високим духовенством і говорите, що ситуація в
Україні є, м`яко кажучи, не найкраща. Чи дає вам хтось якісь поради, як
треба б вам діяти як главі церкви?
Чесно кажучи, під час усіх цих розмов усі більше хочуть почути від мене
про ситуацію в Україні. Якихось рецептів ніхто мені не давав, бо не
знають, що порадити. Ті, хто живуть в Україні, самі не знають, як
зарадити цій ситуації, то що можна сказати про когось з-за кордону.
Гадаю, саме громадянська активність має бути тим фундаментом, на якому повинна виростати здорова демократія.
Україна цього року відзначає Рік Патріарха Йосипа Сліпого. Чи
можете пригадати щось з того, що говорив Патріарх, яке сьогодні є
актуальним в Україні?
Патріарх дуже багато говорив. Мені пригадуються його слова з
“Заповіту”. “Заповіт” Патріарха Йосипа до певної міри є підсумком усього
його життя: про сталінські концтабори, про душпастерство на вигнанні...
Він сказав був одну таку фразу - “Нам треба бути собою. І не боятися
бути собою”. Відчувати всю спадщину того, яку ми маємо, як українці, як
українці християни, зокрема як українці греко-католики. Бо ми часом
думає, що чуже є краще. Тому заклик “бути собою” є дуже актуальний
сьогодні для українців.
Ситуація в Україні є не найкраща. І зрозуміло, що рано чи пізно
це може вилитися в якісь акції протесту. Які ці акції будуть: мирні чи
насильницькі, ми можемо лише гадати. А чи не вважаєте за потрібне, аби
церква працювала в напрямку переконування людей, що не можна вдаватися
до насильства, навіть для зміни режиму?
Уже неодноразово лунало з вуст церковних представників, що церква є
абсолютно проти насилля як методу вирішення суспільних чи політичних
проблем і негараздів. Чому? Бо насилля ніколи не вирішує ситуацію. І
взагалі, коли хто-небудь починає виправдовувати насилля як метод
вирішення цієї ситуації, це дуже небезпечна позиція.
І один з цінних досвідів Помаранчевої революції був у тому, що це був
мирний протест. Саме мирний протест може стати революцією духу й щось
змінити в суспільстві.
Один депутат вніс законопроект щодо зміни Гімну України. За
його версією, він би мав починатися не “Ще не вмерла України ні слава,
ні воля”, а - “Слава Богу, в України є правда і воля”. Вам як
представнику церкви подобаються такі зміни?
Гімн “Ще не вмерла Україна” - це певна традиція боротьби нашого народу
за свою національну незалежність і за Українську державність. І так
легко міняти слова гімну, гадаю, не потрібно.
В історії відомий приклад мирного й успішного протесту Ганді, який
де-факто за допомогою ненасильницького спротиву призвів до визволення
Індії від британської колоніальної залежності.
Помітила, що ви змінили годинник. Торік, коли ви стали главою
церкви, у вас був вітчизняного виробництва, який коштував 800 гривень.
Ви за цей рік розжилися на кращий годинник, дорожчий?
Завдяки вам, журналістам, мої приятелі в Італії подарували мені новий
годинник. Я довго вагався, надягати його чи ні, але вирішив зробити ще
одну інтригу... Це такий простенький годинник “Касіо”, який коштує
близько 150 євро. Я бачив, що в Італії більшість українських священиків
такий годинник мають.
Він вигідний тим, що заряджається від сонця, тому не потрібно міняти батарею.
Ви раніше користувалися автомобілем Блаженнішого Любомира. Чи вже маєте своє?
Так, я вже маю авто до своїх послуг. Це не є моє авто, а церкви. Це
“Фольксваген Пассат”, який коштує десь близько 20 тисяч доларів.
Блаженніший Любомир потребує свого авта, щоб він міг пересуватися не
залежно від мене, бо він є таким важливим громадським діячем нашого
суспільства. І часом він їде на зустріч з молоддю в один вуз, я їду на
зустріч з молоддю до іншого міста.
Чи відчули ви за останній рік намагання влади обмежити відродження УГКЦ?
Відверто
кажучи, якихось фактів я не можу назвати якогось прямого тиску з боку
влади чи прямих намагань обмежити діяльність церкви я не можу назвати.
Проте, ми про це неодноразово говорили, в Україні спостерігається
неоднакове ставлення до різних церков і релігійних організацій. Зокрема,
нам було прикро, що було скасовано традиційну молитву “За Україну”, яка
відбувалася в Святій Софії з участю всіх глав церков і релігійних
організацій. На жаль, минулого року такого не було.
А на локальному рівні ми часом відчуваємо, що там, де всі представники
церков мали б мати однакові права, наша церква таких прав не має.
Яскравий приклад — Одеса. Уже скільки років просимо можливість отримати
земельну ділянку, щоб будувати наш храм у Одесі. І по сьогоднішній день
жодних зрушень там немає. Такі ж скарги надходять і з інших міст
України. Зокрема йдеться про центральну, східну й південну Україну.
Тобто ми не отримуємо свого конституційного права — молитися.
На останній зустрічі з представниками церков президент пообіцяв
однаково ставитися до всіх церков в Україні. Сподіваємося, це дійде до
низів, де такі проблеми існують.
Ми подали президенту цілий список питань, які потребують вирішення. Але
скажу вам щиро, якщо порівняти цей лист і список цих питань з тим
листом, який ми дали минулого року, він майже ідентичний.
Це означає, що великих зрушень за останній рік не відбулося. Можливо,
державно-церковний діалог тільки розпочався, але Богу дякувати.
Зараз час Великого посту. Як ви працюєте над собою?
Пощу. Молюся. Працюю. (Сміється. - Авт.).
Пісний устав нашої церкви є досить строгий... Часто кожен за допомогою
свого духівника виставляє свою особисту програму, яка б відповідала,
скажімо, його гріховним схильностям, пристрастям чи залежностям. Змістом
Посту є все-таки звільнитися від гріха.
Наприклад, у когось є проблема злитися й раптово спалахувати. І в час
Великого посту можна себе застановляти вчитися любити людей більше.
Я не хочу розказувати вам про свої гріхи й всі лікарства, які тепер
уживаю в час Великого посту, але скажу вам, що цей пісний подвиг є дуже
корисним і ефективний. Він допомагає людям відшукати не лише внутрішню
гармонію, а й зростати в духовному житті. Бо коли люди за допомогою
зусилля усуває якусь шкідливу звичку, то це місце замає щось добре,
святе, відповідно — людина одухотворяється.
Таким чином піст, молитва і милостиня — дуже важливі елементи не тільки
пісного подвигу, а й загалом інтегрального християнського життя.
Хотів би побажати українцям у ці дні великої надії, тому що надія —
сила християнського життя, згідно вчення церкви. Саме надія уберігає нас
від розчарування, розпачі. Надія допоможе конструктивно й по-Божому
вирішувати ті проблеми, якими ми сьогодні живемо.
Оскільки ми вже наближаємося до Паски, то хочу побажати справді
глибокої пасхальної радості. Радісного переживання свята Воскресіння
Господнього. Христос показує, що коли навіть людина переживе найгірше —
це не кінець, а тільки початок.
Оксана Климончук
Джерела: УНІАН
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар