ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 21 березня 2012 р.

21.03.2012р. Б. / Отець Ігор Бойко: Через репродуктивні технології люди втратили розуміння дитини як дару


Українські біл-борди та інтернет рясніють закликами: «Стань сурогатною матір’ю». І все ніби непогано – який злочин у тому, щоб допомогти жінкам народити дитину?  Однак, у цій рекламі та блиску, діти перетворюються на «річ», яку можна замовити і яку навіть можуть народити замість вас. Україна перетворюється на «Мекку сурогатного материнства» – жінки з усього світу ідуть на чималі жертви та витрати, щоб українки виносили омріяне для них чадо. Однак існує інший бік сурогатного материнства і штучного запліднення. Про це та про можливості реалізувати власне батьківське покликання ми говоримо з керівником Школи біоетики УКУ, членом-кореспондентом Папської академії Pro Vita, деканом філософсько-богословського факульету УКУ о. д-ром Ігорем БОЙКОМ.

Зараз в Україні, зокрема у Львові, все частіше можна побачити рекламні заклики – «Стань сурогатною матір’ю». У чому полягає суть сурогатного материнства? І до чого власне закликає українських жінок така реклама?

Без сумніву Україна перетворюється на «Мекку сурогатного материнства». Якщо у багатьох європейських країнах, і у світі загалом, сурогатне материнство заборонено законодавством, то в Україні це явище доволі популярне: жінкам за немалі гроші пропонують вдатися до технології штучного запліднення або ж сурогатного материнства.

Часто сурогатне материнство представляють як певний метод лікування безпліддя. Я з цим абсолютно не погоджуюсь, бо вважаю, що лікують безпліддя при умові встановлення фізіологічних показників безпліддя у чоловіка чи жінки в подружжі. При цьому лікарі намагаються вирішити цю проблему і роблять усе можливе, щоб допомогти подружній парі мати власну дитину, при цьому не маніпулюючи людським життям. Натомість, сурогатне материнство, штучне запліднення в пробірці – це маніпуляція людським життям. Існують випадки, коли сурогатна мати не хоче віддавати дитину або ж замовники відмовляються від дитини, бо передумали. Часто, при використанні таких технологій, лікарі створюють зайві ембріони, це породжує багато моральних та етичних питань.

Медики виправдовуються, мовляв, вдаються до таких методів з гуманних причин: жінка не може народити свою дитину і вони хочуть їй допомогти. Однак, якщо над цим замислитися – наскільки легко для жінки іти свідомо на цю процедуру. У лоно сурогатної матері поміщають людський ембріон, для якого беруть сім’я та яйцеклітину від інших чоловіка та жінки. Мати і психологічно, і фізіологічно прив’язується до цієї дитини, її організм готується до того, щоб народити, а відтак опікуватися нею – це природно. Однак сурогатна мама підсвідомо розуміє, що за 9 місяців має цю дитину віддати комусь, а це, очевидно, непросто, і тому уже в лоні дитина отримує психологічну травму. А після народження дитина матиме двох матерів – біологічну, яка дала свій генетичний матеріал, та маму, що її виносила, народила та віддала за гроші.

А з іншого боку – це непоганий бізнес. Якщо почитати пропозиції, якими кишить інтернет, то можемо побачити, що за сурогатним материнством стоять гроші, і немалі. Послуги сурогатної матері у «прайсах» окремих клінік стартують від 130 тис. гривень і вище. Питання, чи це дійсно бажання допомогти комусь, чи радше заробити, на перший погляд, легкі, однак такі брудні гроші? Люди, які мають проблеми з безпліддям, у відчаї готові іти на цей крок і віддавати все, аби мати свою дитину за будь-яку ціну.

А чому Європа забороняє сурогатне материнство?

Бо така практика порушує право дитини народитись в сім’ї, порушує єдність подружньої пари, вірність подругів, нерозривність шлюбу. Адже сурогатними матерями стають жінки, які мають уже одну чи двоє власних дітей. І ця жінка повинна, зраджуючи свого чоловіка, (по-іншому це годі назвати), народити ще для когось – це гріх. У лоно жінки переносять або чоловіче сім’я, або ембріон. Це породжує низку психологічних, емоційних та етичних проблем як для жінки, так і для її чоловіка. А як пояснити своїм дітям, що мама вагітна, але мусить цю дитину віддати за гроші? Тому я вважаю, що практика зачинати життя за гроші, виношувати цю дитину за гроші з метою віддати і забути про неї є неприйнятною.

У Німеччині за сурогатне материнство можна сісти на три роки. У Італії за намагання рекламувати комерціалізацію гамет, ембріонів чи організувати сурогатне материнство, можна понести покарання від 3 місяців до 2 років позбавлення волі, окрім цього заплатити штраф від 600 тис. євро до 1 млн. євро.

Не заважаючи на це, в Італії існують певні веб-сайти італійською мовою, де пропонують послуги сурогатних матерів з України, і де замовники за каталогом можуть обрати українську жінку (блондинку, брюнетку, шотенку... віком до 25 років), яка виносить їхню дитину. Є лише дві умови: за українським законом треба, щоб замовники були подружньою парою, а жінка – стерильною. Італійські журналісти відкрили цілу схему такої торгівлі дітьми. Журналіст, за посередництвом італійського поліцейського, домовлявся про народження своєї майбутньої дитини в Україні. Не заважаючи на те, що чоловік представився самотнім (що суперечить навіть українському законодавству) за 35 тис. євро йому запропонували пакет «VIP-послуг», за яким обіцяли організовувати фіктивний шлюб. Українська фірма, яка займається таким бізнесом, також мала виготовити фіктивні документи для майбутньої дитини, і допомогти з її вивезенням в Італію. За найскромнішими підрахунками журналістів, за рік лише на італійках, завдяки такому бізнесу, можна заробити близько 480 тис. євро. Найцікавіше, що італійці, які вдаються до послуг сурогатної матері в Україні, за законодавством Італії, мали би нести кримінальну відповідальність, тому посередники та й самі батьки-замовники дуже уважні.

У 2009 році Україна мало не стала єдиною у світі державою, яка хотіла узаконити «професію сурогатної матері». Нардеп Володимир Каплієнко вніс законопроект на розгляд парламенту «Про сурогатне материнство», за яким сурогатне материнство мали фінансувати з держбюджету. На щастя, це питання зупинилось.

Отче, а чому, на вашу думку, люди йдуть на такі ризики?

Я розумію бажання кожної подружньої пари реалізувати дар батьківства. І це природно – хотіти мати дитину. Але Церква акцентує, що дитину треба сприймати як дар любові, яка має народитися у подружжі і з подружжя, де є чоловік і жінка. Сьогодні з розвитком технологій, дитину починають сприймати як об’єкт, який можна замовити: ось вам перелік сурогатних матерів, для вашого чада навіть можна обрати бажані характеристики (колір очей, волосся тощо), якщо ж ще у лоні матері у дитини виявлять дефекти, то вчасно зроблять аборт. Таким чином, не шанується гідність, цінність, достоїнство людської особи. Навіть, якщо технологічно це можливо, чи маємо право ми це робити? Сьогодні відбувається підміна понять – не можна допомагати, одночасно знищуючи людське життя

Яке місце у цьому складному процесі займає дитина?

Питання, що таке дитина? Чи вона є правом батьків, чи дитина – це дар, який ти маєш прийняти, любити, опікуватися. Мені здається, що з розвитком репродуктивних технологій, який відбувся за останні роки, втрачається розуміння дитини, як дару.

Я часто спілкуюся з жінками, які просять пояснити, чому не можна застосовувати ті чи інші технології. І часто жінки розповідають, що уже після першої консультації з лікарем, їм радять вдатися до штучного запліднення у пробірці. На мою думку, клініки репродуктивних технологій мають більше звертати увагу на лікування безпліддя у чоловіка чи жінки, і допомогти їм у природний спосіб зачинати дітей, проводити інформативні лекції та говорити про ризики безплідності та про причини, які можуть привести до таких наслідків. Натомість, медики іноді навіть не намагаються знайти причини безпліддя, не то щоб лікувати його.

Чимало жінок проливають сльози через те, що лікарі радять використовувати сім’я від чоловіка-донора, тому що розуміють, що це подружня зрада! А майже кожна із них брала шлюб і присягала подружню вірність. Чоловіки також нелегко це сприймають. Власне з цього починаються конфлікти та непорозуміння, виникає насильство та жорстокість. А як спокійно спати матері, яка знає, що у клініці заморожені її 4-5-6-7... ембріонів? Я мав нагоду спілкуватися з такими жінками і це не просто, адже жінка розуміє, що це її діти-сироти ще при житті. І не відомо чи вона наважиться народити їх. Чи можуть лікарі так легко радити іти на аморальні вчинки?

Мені здається, що сьогодні втрачається усвідомлення цінності людського життя. Зокрема, у момент його зачаття та розвитку на ранніх стадіях. Є випадки, коли батьки, щоб підстрахуватися користуються послугами двох сурогатних матерів – створюються ембріони і пересаджуються у лоно двох жінок. Це стає свого роду лотереєю – у кого вдасться? А якщо вдасться в обох, то доведеться від однієї дитини відмовитися. А що робити другій сурогатній матері – судитися з батьками-замовниками і доводити їхнє генетичне батьківство? У таких випадках дитину сприймають не як дар, який треба вміти прийняти, любити, опікуватися, а як певну річ, що можна замовити і мати. Однак питання для чого? Я розумію біль та розчарування батьків, які зіткнулися з проблемою безпліддя. Але постає питання, чи сурогатне материнство – це єдиний вихід?

Сьогодні все більше подружніх пар вдаються до методів штучного запліднення. Церква засуджує таку практику. Чому?

Церква засуджує певні технології штучного запліднення у випадку, коли зачаття відбувається поза материнським лоном, а зачата дитина не є плодом тілесного, духовного, цілісного єднання чоловіка і жінки у подружньому акті. Церква також не схвалює практики штучного запліднення, коли створюються зайві ембріони, а потім їх знищують або експериментують над ними. Такі технології, зокрема екстракорпоральне запліднення (поза материнським лоном) несуть велику небезпеку знищення людського життя на ранніх етапах його розвитку.

З 1978 року, коли народилась перша дитини«з пробірки», на світ з’явилося уже 4, 3 млн. таких дітей. Але статистика свідчить, що 120 млн. дітей було знищено. Ці технології не оправдовують себе, бо ризик, який вони несуть у собі, є дуже великим. Церква не може погоджуватися на щасливу долю подружні пар, ціною людських жертв. Тому у нашому суспільстві сьогодні відбувається підміна понять – адже не можна лікувати, одночасно знищуючи людське життя.

Які альтернативи пропонує сьогодні сучасна медицина?

Це лікування безпліддя, застосування інтракорпорального методу (зачаття в середині жіночого оргазіму). Церква схвалює методи, коли зачаття відбувається у материнському лоні, а лікар при цьому – виконує допоміжну та лікувальну функцію, щоб статевий акт завершився зачаттям дитини.

Також нещодавно під час XVIII Генеральної Асамблеї Папській Академії Pro Vіta професор з Інституту Папи Павла VI (США) (де вивчають репродукцію людини) представив новий метод Напротехнології (Natural Procreation Technology), який дозволяє спостерігати за природними циклами жінки, лікувати безпліддя, допомагає завагітніти, але при цьому не створювати і не знищувати людське життя. До того ж, ця практика є набагато дешевшою у порівнянні до ЗУП і ПЕ (заплідення у пробірці і перенесення ембріона). Сьогоді у Львові вже є лікарі, які також допомагають подружнім парам мати дитину, застосовуючи такий метод зачаття.

Ще одна альтернатива – це усиновлення. У світі є багато дітей, які потребують батьківської опіки. Якщо ви хочете ділитися подружньою любов’ю, то можна усиновити дитину чи ж стати прийомними батьками. Адже з цими дітьми вже вчинили несправедливо – хтось їх залишив, відмовився від них. Вони потребують сімей, котрі були б гостинними і повними любові. У Вас немає дітей, а у них батьків – у кожного може з’явитися шанс та надія!

Що ви порадите сім’ям, які з тих чи інших причин не можуть мати дітей?

Мені здається, головне не робити з цього невирішену проблему і не закриватися в собі, не концентрувати свою увагу на тому, щоб будь-якою ціну мати дитину. До цього треба прагнути (шукати усі можливі шляхи лікування безпліддя), але не зациклюватися, адже це може призвести до сімейної кризи.

Я раджу пробувати різні методи лікування. Однак, якщо після кількох спроб (які не суперечать етичним міркування), допомоги та лікування завагітніти не вдалось – завжди є вихід. Це усиновлення, ділення свою любов’ю з дітьми-сиротами, опіка над багатодітними сім’ями, це зрештою служіння для тих людей, які потребують нашого тепла, уваги та любові. Навчіться ділитися своєю материнською та батьківською любов’ю, з тими хто цього потребує, відкрийте двері вашого серця і вашого будинку для дитини, щоб опікуватися та любити її. Адже дитина – це дар, який треба вміти прийняти, а не річ – яку треба за будь-яку ціну мати.


Розмовляла Вероніка Саврук


Джерела: УНІАН

Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар