43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до
нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та
Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли
того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина,
з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з
Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши
Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній
ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль
знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип
закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же
йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» 50 Ісус
відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під
смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до
нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів
Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»
Ів. 1,43-51
Євангеліє, яке нам Церква пропонує до слухання у Першу неділю Великого
Посту, може сучасній людині видатись дещо незрозумілим і туманним. І
насправді багато речей у ньому нам, сучасним мешканцям України, нічого
конкретного не говорять. У ньому передані діалоги, які нам можуть
видаватися дивними, неповними. Діалоги, у яких маємо самі лишень натяки
і, здавалося б, жодної конкретної інформації.
Филип та Натанаїл балакають про якісь не дуже зрозумілі речі, якась неадекватна реакція у Натанаїла на слова Ісуса, а ще неадекватнішою виглядає Ісусова реакція на Натанаїлове віровизнання.
Мусимо взяти до уваги, що в часах Христа в ізраїльському народі закоренився звичай називати святі речі описовими іменами, щоб бува не порушити заповідь: «Не взивай на марно ім’я Господа Бога твого». Не лише Боже ім’я Ягве потрапило під таку заборону, але й слова на кшталт Бог, Елогім, Месія підлягали цьому. Тому у творах, які вийшли з єврейського середовища часів Христа і які були адресовані євреям, Месію часто називають: «Той, що приходить в ім’я Господнє», «Той, про кого говорили Мойсей і всі пророки», «Той, хто принесе мир Ізраїлю». Саме тому Филип і каже до Натанаїла: «Ми знайшли того, про кого говорили Мойсей та пророки». Тобто – «Ми знайшли Месію». Здавалось би, Натанаїл мав би з радістю скочити і побігти, але тут він виявляє велику обережність. Филип же ж сказав, що Месія – це Ісус з Назарету! В голові правовірного єврея таке не могло поміститися. Месіянська гарячка поміж ізраїльтянами Ісусового часу досягла апогею – усі чекали коли ж врешті Месія з’явиться. Тому практично кожен побожний єврей знав, що Месія прийде з Вифлеєму, як про це пророкував пророк Міхей (Міх. 5, 1–2), і аж ніяк не з Назарету, не з Галілеї. Що більше, євреї Ісусового часу були переконані, що з Галілеї не може прийти не те що Месія, а навіть і пророк (див. Ів. 7, 52). Якщо пророк не приходить з Галілеї, то де вже там Месія та ще й з якогось там Назарету!
Натанаїл виявляє далеко здоровіший скептицизм до сенсаційного повідомлення Филипа, аніж багато хто з наших сучасників у подібних ситуаціях. Скільки є зараз тих, хто зведений ложними пророками і шарлатанами лише через некритичне сприйняття різних пророцтв і чуд! Скільки є зараз тих, хто втратив родину, майно, а то й саме життя, некритично довірившись різним самозваним пророкам і вчителям!
Потрібно відзначити і Филипову реакцію на Натанаїлів скептицизм. Филип не витягує з кишені Тору чи Пророків, не старається через дискусію довести свою правоту, не погрожує Натанаїлові усіма карами Божими, не проклинає його. Він просто каже: «Прийди і подивись».
Саме так повинно виглядати сповіщення Євангелія. Без сектантського шалу пустопорожньої дискусії, без погроз Божим гнівом, образ і прокльонів. Без тицяня пальцем у біблійний текст. Просто – прийди і подивись! Завданням кожного християнина є сповіщення Благої Новини, євангелізація. Але правдиве сповіщення Євангелії різниться від сектантського нав’язування своїх переконань властиво отим – прийди і подивись. Той, хто дійсно зустрів Месію – Ісуса з Назарету, ніколи не буде вам нав’язувати, ніколи не буде вас примушувати – він просто пропонує: прийди і подивись. Филип не починає свою благовість з поливання інших брудом, не показує пальцем на лицемірність фарисеїв, національне запроданство садукеїв, зарозумілу гордість книжників. Він показує Натанаїлу на Христа. «Прийди і подивись!» Филип не маніпулює свобідною волею Натанаїла – він залишає йому власний вибір – «Прийди і подивись!». Властиво по цьому можна розрізнити правдивого благовісника від сектанта: він не маніпулює, не нав’язує, не тягне людину за вуха до Царства Божого – він ненав’язливо пропонує. Він не торгаш, який за всяку ціну прагне продати свій товар – він гарольд, благовісник великого Царя. І прикладом властиво такого автентичного благовісництва у цьому євангельському тексті виступає Филип.
Повернемося до Натанаїлового скептицизму.
Коли Натанаїл приходить до Христа то не чує від нього картання на зразок: «Маловірний грішнику, чому ти відразу не повірив у моє месіанство і Божественність!», чого очевидно ми би могли очікувати. Ні, Ісус називає його правдивим ізраїльтянином, у якому нема лукавства. О-ва! Яке розчарування для сучасних прапорщиків від Євангелія! Нема тут Христового гніву, нема Божих громів і блискавок! А є щось цілком протилежне – похвала. Залишкам поганського менталітету у нас так і хочеться вигукнути: «Ісусе, що Ти робиш! Та ж це – безвірок, який не лише не прийняв Тебе, як свого Пана і Бога, а ще й насміхався з твого Назарету! Ти мусиш його спопелити громами, відкрити землю під його ногами, перетворити його на жабу, а не ставити, як приклад. Ти мусиш оборонити Свою Божу велич!»
Властиво саме ті, що боронили Божу велич і авторитет і розп‘яли пізніше Христа. Адже фарисейсько-садукейська антихристова коаліція і була створена з метою оборонити Бога, Храм і народ від небезпечного галілеянина Ісуса з Назарету. Так само і ми мусимо пильнувати, щоб не опинитися на боці Христових ворогів, бажаючи у своїй ревності оборонити Божу велич.
Чому Ісус так дивно повівся у ситуації з Натанаїлом, чому логіка Його поведінки така дивна?
Спробуймо відповідь пошукати у Натанаїловій поведінці. Як ми вже бачили, Натанаїл не приймає некритично Филипове повідомлення, він пробує це повідомлення зіставити з власною вірою, з тим, що він знає про прихід Месії. Але на відміну від фарисеїв, книжників та садукеїв він не стає в позу оборони. Він залишає Богу можливість діяти поза рамками своїх уявлень і переконань. Він хоче перевірити Филипове повідомлення. Він приходить, щоб побачити. У ньому направду нема фарисейських викрутасів самооправдання, ані садукейської самозакоханої надутості. Він залишається покірним перед Богом, залишається готовим побачити Божу дію у власному житті. Він не лукавить, він щиро хоче довідатися правду. Саме тому він удостоївся похвали від самого Христа.
Саме тому Ісус ставить його і нам за взірець. Бо саме Натанаїл поводиться так, як це рекомендує нам Бог устами св. Апостола Павла: «Духа не гасіте, пророцтва не легковажте, усе перевіряйте» (1 Сол. 5, 19–21). Натанаїл дає нам досконалий приклад нелегковажного відношення до власних релігійних переконань.
Виглядає на те, що саме у такому контексті й зрозумів Натанаїл Христову похвалу. Тому й здивувався: «Звідки ти мене знаєш!».
Ісусова відповідь Ставить нас у тупик. «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоківницею». Ну і що, ну бачив хтось когось під смоківницею, що тут такого? Який же це доказ? Для нас, жителів помірних широт і неєвреїв, – ніякий.
Перш за все погляньмо на дерево, під яким Христос бачив Натанаїла. Це – смоківниця. Може комусь вона відоміша як інжир чи фіґа. У наших широтах вона повільно росте і має порівняно невелике листя. Та на берегах Середземного моря, на своїй батьківщині, це – крислате дерево з величезним листям, яке дає глибокий затінок і прохолоду у спекотні дні. Хто бував у тих краях, то добре знає, що приблизно від двох до чотирьох годин пополудню там панує страшенна спека і все живе, окрім німецьких туристів, ховається у затінок. Отож, очевидно Натанаїл міг спочивати у глибокому затінку під смоківницею, ховаючись від палючого сонця і сторонніх очей. Що він там робив, можемо лишень здогадуватися?
Можливо, натхнений старозавітніми пророцтвами про мир, який принесе Месія, щиро молився про Його прихід? Цілком можливо. Бо саме картина спокійного життя ізраїльтян: «Юда й Ізраїль жили собі безпечно, кожен під виноградиною своєю і під смоквою своєю, від Дану аж до Версавії, поки було віку Соломонового» (1 Цар 5,5), стала в часах Христових для ізраїльтян символом месіанських часів.
Як би там не було, а саме у часі полуденного спокою Бог відвідав Натанаїла. І він це добре знав і тому здивувався, що й Ісус про це знає. Знає його потаємні мрії про вічний мир для Ізраїлю, який принесе Месія. Натанаїла тут бачимо, як правдивого нелукавого ізраїльтянина, який з тугою очікував приходу Царства Божого. І тому він заслуговує на похвалу. Саме тому він з радістю впізнає в Ісусі з Назарету обіцяного Месію: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів». Цього не змогли би зробити фарисеї чи садукеї. Адже одні й другі очікували Месію – політичного діяча, а не Спасителя світу. І одні й другі зі страхом від майбутніх катастроф очікували встановлення Царства Божого на землі.
Наскільки сучасні християни у своїй фантазії наблизилися до такого стану! Нас постійно бомбардують з різними дикими пророцтвами про ІІІ світову війну, чіпи антихриста, апокаліптичні катастрофи… І багато осіб це приймають, жахаючи самих себе і намагаючись настрахати інших довкола себе. І не очікують ці нажахані люди з радістю приходу Христового, а повні страху дослухаються, чи не стукає вже у двері нашого життя антихрист. Як це далеко від правдивого християнства!
Адже і Дух і Церква кличуть «Прийди!» (Откр. 22,17). Саме про таке радісне очікування перших християн свідчить нам св. Апостол Павло: «Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу» (2 Тим 4,8). Саме радісне, сповнене любові очікування приходу Христа є правдиво християнським, а не панічний сектантський жах перед страхіттям антихристового терору. З радістю маємо очікувати повернення нашого правдивого Царя, а не зі страхом і відчаєм!
А це може лише той, хто подібно до Натанїла усім своїм серцем визнає: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів». Лише якщо дійсно живемо своє туземне життя у спільності з Христом, можемо тоді, як і Натанаїл, з радістю очікувати встановлення Царства Божого, прихід Ісуса у славі.
Саме цього Другого приходу Христа стосуються Ісусові слова: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого». Адже сам Христос сказав, що вдруге прийде у славі Отця з ангелами своїми (див. Мат. 16, 27). Так, Ісусові слова є прямим натяком на сон патріарха Якова (Бут. 28, 10–19). Цей сон не є нічим іншим, як Богоявлінням у славі, як потвердженням Божих обітниць вибраному народу Божому. Сам Бог підтверджує свою вірність і опіку: «Оце я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і поверну тебе назад у цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що я тобі обіцяв». (Бут. 28,15), а в Христі Ісусі й ми сталися спадкоємцями цієї обітниці. Наша правдива Земля Обітована не Ізраїль, не якесь туземне царство, а Небо (див. Фил. 3,20). Через гріх людина втратила небо, але через Христову Жертву двері Неба знову стали відкритими для всіх, хто прийняв Христа. Тут, на землі, як каже одна стара молитва, ми «прогнані сини Єви, тужимо і плачемо у цій долині сліз», але звертаючи свій погляд у Небо, сповнюємося надії на спасіння і вічне життя з Богом і усіма спасенними у Небі. Християнин покликаний подібно до Христа пройти землею, чинячи добро. Але цей перехід не є безцільним скитанням пустелями і нетрями, а шляхом паломництва, шляхом підготовки до Неба. І Христос урочисто Натанаїлу і кожному християнину обіцяє провід і допомогу на цьому нелегкому паломницькому шляху.
Великий Піст є не лише часом покути, але перш за все часом милості, часом переоцінки своїх життєвих приорітетів, часом роздумів і застанов над власним життєвим шляхом. І часом – корекції нашого життєвого шляху. І це Євангеліє закликає нас відкоригувати свої життєві цілі, узгодити їх з Божими обітницями і призначенням людини. Задуматись над своєю вірою і своїм щоденним життям.
Батьківщина наша – Небо, туди мають стреміти усі наші помисли, туди має бути спрямоване наше серце. Але якщо це дійсно так, тоді це мусить знайти своє відображення і в нашому щоденному житті. Ніщо так не потягає людину, як приклад, і ніщо так не може притягнути інших до Христа, як наше щоденне життя з Ним. А Великий Піст є властиво тим часом, коли маємо собі дати відповідь на питання: чи дійсно я живу з Христом і Його Церквою, чи може моє життя тече руслом світського життя так, неначе Бога і не існує.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар