Московська церква в Україні дуже часто наголошує, що вона є найбільшою конфесією у нашій державі. Але реальних підтверджень таким заявам нема. Дані держслужб повністю спростовують цей міф. Що більше, Україна є багатоконфесійною державою, в якій жодну з конфесій не можливо окреслити як переважаючу. Звісно, тут необхідно враховувати факт, що властиво Московський патріархат стрімко втрачає свої позиції на Сході країни на користь протестантських деномінацій. Можливо, усвідомлення цього і спонукає Московську церкву до супер-тісної співпраці з теперішньою державною владою, яка виявляє величезну прихильність до цієї деномінації.
Конфлікт, який розгорівся довкола Десятинної церкви в Києві, ще далеко не вичерпано. Московська церква і надалі, з допомогою партії влади, докладає зусиль для побудови на Київській горі своєї десятинної церкви, не звертаючи жодної уваги на те, що археологи категорично проти будь-якого будівництва на цих теренах, оскільки воно завдасть величезної шкоди культурній спадщині усього світу. Таку позицію УПЦ МП можна розглядати тільки як чергове прагнення довести свою гегемонію і виключне право на Святоволодимирівську спадщину. Таке прагнення здатне вже само по собі дестабілізувати міжрелігійну ситуацію в Україні, підриваючи основи і без того хисткого релігійного миру в Україні.
Ще один тривожний сигнал цього тижня подав Харків. Його мер Генадій Кернес відібрав земельну ділянку від УПЦ КП та передав цю ж таки ділянку УПЦ МП. Така поведінка представника правлячого режиму, м’яко кажучи, зовсім не йде на користь збереженню міжрелігійного миру в Україні. Київ також відзначився у ділянці провокування міжконфесійного протистояння. «Фракція Партії регіонів в Київраді вирішила надати преференції на проведення поховальних служб на всіх кладовищах столиці лише УПЦ Московського патріархату». І це в Києві! У столиці багатоконфесійної держави! Навіть на такому стабільному місці як цвинтар партія влади, яка обіцяла стабільність, цю ж таки стабільність прагне перетворити на конфлікт.
У цьому контексті особливо зловісним виглядає напад народного депутата від Партії Регіонів Інни Богословської на увесь світовий баптизм. Для народного депутата, яка представляє ПР у Верховній Раді, баптизм – це не більше не менше, а неканонічна секта. Ого! З державного каналу телебачення, у світській державі, у центрі Європи, у чи не найпопулярнішому шоу країни «Шустер live», у п’ятницю у вечері (за народними повір’ями – це час відьом), представник партії влади називає одну з провідних конфесій України сектою! І не просто сектою, а власне НЕКАНОНІЧНОЮ! Звісно, ЗМІ не залишили цю пікантну ситуацію без коментарів, але мало хто звернув увагу на те, куди насправді був націлений напад Богословської. На «неканонічність» однієї з українських конфесій. Богословська відома, як прихильниця МП, вислів «неканонічна секта» з її уст може розцінюватися тільки, як плювок в сторону усіх українських конфесій, окрім «канонічної» РПЦ.
Народний депутат І. Богословська має повне право приватно бути переконаною, що баптисти – це секта, що юдеї вживають у їжу кров християнських дітей, що католики прагнуть знищити «Святую» Русь, але народний депутат І. Богословська є членом Верховної Ради – законодавчого органу України, вона є членом партії влади, тому її заява на телебаченні не є приватною справою, вона є справою державного рівня. Представник світської держави, який обзиває будь-кого сектою, який говорить про неканонічність баптизму, фактично є рупором розпалювання міжконфесійної ворожнечі. І це є серйозною проблемою.
У цьому ж таки контексті слід розглядати і відмову владної більшості у Верховній Раді обговорити проблеми державно-конфесійних взаємовідносин. Партія влади не хоче розглядати це питання, оскільки, очевидно, добре собі усвідомлює усю небезпечність такого розгляду, який би чітко показав, що в Україні християнські конфесії, окрім «єдиноправильної» УПЦ МП утискаються і переслідуються.
Ще серйознішою проблемою є те, що партія влади діє майже завжди певним методом – напакостить, а потім чекає реакції суспільства. Якщо реакція була не такою, яка очікувалася, то влада міняє свою поведінку, але якщо реакція була очікуваною, то влада продовжує гнути свою лінію. У цьому контексті напад Богословської слід розцінювати не інакше, як спробу партії влади розпочати кампанію проти «неканонічних» християн уже цілком відкрито. А недавні заклики УПЦ МП до «повернення» під крило «єдиноканонічної» Москви усіх християн України та синхронне брежнєвсько-золотозіркове нагородження предстоятеля УПЦ МП президентом Януковичем не може не викликати асоціацій з сталінсько-РПЦшним «поверненням» заблудлих уніатів до лона РПЦ. Не хотілося би бути чорною вороною, віщункою зла, але на фоні того, що в Україні переслідують та утискають католиків за віросповідною ознакою, що Україна котиться до войовничого антикатолицизму, такий стан речей не може не хвилювати католика, незалежно від його помісної приналежності.
На фоні цього всього влаштоване владою шоу під назвою «зустріч губернаторів з представниками конфесій», виглядає не більше не менше, а черговою спробою окозамилювання і без того окозамиленого суспільства.
Схоже на те, що Польща, яка готова боротися за права переслідуваних іракських та єгипетських християн, якщо вона цього дійсно прагне щиро, буде змушена звернути свій погляд у бік свого південно-східного кордону. Адже в Україні уже відбуваються практично систематичні утиски католиків.
У контексті такої специфічної ситуації доволі цікавим фактом є потурання державної влади реально соціально небезпечній секті догналівців. Адже не зважаючи на всі їхні безчинства, держава відсутністю реакції на створення догналівцями конфліктогенної ситуації в Галичині лише потурає розпалюванню міжконфесійного конфлікту на галицьких теренах, де уже практично забулися міжрелігійні чвари кінця ХХ століття.
Католики України дійсно мусять серйозно задуматися над самоорганізацією для захисту своїх елементарних прав у цій державі. І одним з елементів цього мала би бути більша інформаційна активність Католицьких Церков в Україні, зокрема у доступному поки що інтернет-середовищі. Тим більше, що Ватикан дає добрий приклад такої активності. Так, Ватикан нещодавно відкрив спеціальний портал новин, кількість читачів ватиканських твітів досягла в середньому 67 тис. в день і продовжує зростати, католицьке блогерство стає у світі усе більшою опорою Церкви в інтернет-просторі. Католики України мають звідки брати приклад і від кого набиратися досвіду. Вони мусять почати говорити. Почати розповідати про свої проблеми не лише на тих кількох україномовних католицьких ресурсах, але й створювати нові сайти, нові блоги і то не лише українські. Українському суспільству і світові не обхідно донести правду про Католицьку Церкву, а особливо про Католицьку Церкву в Україні. Суспільство, яке ще не позбавилось усіх наслідків більшовецько-московського тоталітаризму, не має відповідної інформації, а мусить збагнути свою відповідальність за стан речей в країні. А питання свободи віросповідання є чи не найфундаментальнішим людським правом. І суспільство, яке позбавляє людей цього права, перестає бути гуманним – воно стає типово тоталітарною машинерією. Адже якщо держава не шанує права на вільне віросповідання, вона дуже скоро перестає шанувати право на життя. Влада, яка розпалює міжрелігійні конфлікти у власній країні, ріже гілку, на якій сама сидить. Така влада стає злочинною. Адже міжрелігійні конфлікти відомі своєю кривавістю і жорстокістю. Тож виглядає, що партія влади легковажно підносить сірник до бочки з порохом, на якій сидить не лише вона, але й ціла Україна. Тому не тільки католики, але й кожен український громадянин мав би задуматися над ситуацією, яку провокує влада, і не дозволити їй розпалити вогонь міжрелігійного конфлікту та переслідувань на нашій рідній землі.
Джерело:
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар