Сьогодні в єпархії міста Пельплін завершується черговий етап беатифікаційного процесу другої групи мучеників часів ІІ світової війни. Серед них є священики, монахи, монахині та миряни, замучені за віру.
В складі цієї групи є священики, вбиті в концентраційних таборах, розстріляні монахи, котрі не хотіли знімати габітів, а також миряни, що рятували євреїв. Вони не піддалися атеїстичному нацизмові і були вбиті тими, хто ненавидів віру. «Свідчення, яке вони показали на славу Ісуса, є знаком перемоги добра над злом, пробачення над терором» - зазначається у виданні “Nasz Dziennik”.
Як зазначив отець-єпископ Ян Бернард Шлаґа, пельплінський ординарій, про мучеників слід пам’ятати не тільки, встановлюючи їм пам’ятники, прибиваючи пам’ятні таблички, але і через культ, на який вони заслуговують.
13 червня 1999 року у Варшаві Святіший Отець Іван Павло ІІ беатифікував першу групу з 108 польських мучеників, вбитих за віру під час ІІ світової війни. Коли виявилось, що достойних бути піднесеними на вівтар є набагато більше осіб, Конференція єпископату Польщі постановила долучити їх кандидатури до процесу, що розглядався у пельплінській єпархії.
За матеріалами Nasz Dziennik
Джерела:
...а також миряни, що рятували євреїв...
Бог мені за свідка в тому, що я ніколи не страждав і нестраждаю ні на які фобії, але щоразу, коли бачу як викривляють справедливість, то мене це, як мінімум ображає. Якась вона та правда у вас виходить крива, бо якщо ти врятував єврея від загибелі, то ти святий і герой, а якщо так само, з ризиком для власного життя та своїх дітей, ти врятував, наприклад, грузина, татарина чи українця, то що ж у тому надзвичайного чи геройського, а тим більше це не привід, щоб беатифікувати тебе на святого мученика... До речі, моя бабуся теж одна з тих мучениць, яка у часі ІІ-ї Світової Війни, наражаючи на ризик своє життя та життя своїх трьох доньок (і моєї мами), врятувала від розстрілу жидівку з дитиною і... не свята. Та коли за десять років перед тим у 1932-33рр, вона з моєю мамою немовлятком на руках, пухла від голоду влаштованого і сумлінно виконаного в тому числі й представниками жидівського походження, то чомусь ніхто не поспішав їх рятувати... Ба, більше, ще живою (забравши від неї мою маму) хотіли класти в могилу й казали їй в очі: "Віддай нам свою дитину, бо ти вже не жилець, всеодно ж незабаром помреш, а так бодай дитина залишиться живою..." Отаке ось, християнське милосердя, з боку одної з представниць там-того народу... І ту сусідську бабу Домаху, яка не віддала тоді ні моєї бабусі, щоб заживо закопали в могилу, ні мами до сиротинця, а забрала до себе і не дала померти годувавши м'ясом щурів та лободою - ніхто її не беатифікував на святу мученицю за такий подвиг.
Якось воно у вас вже так виходить, що жиди, це - праведники світу, а інші народи, це лише погній для тих праведників.
Отже, як бачите, це не справедливо, одних вважати за "богоносців" (не відомо тільки, якого саме бога вони носять), а інших за худобу, яка "тільки на те й родиться, щоб її били й убивали"...
Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.
Немає коментарів:
Дописати коментар