Опираючись на спадщину папи Павла VI, папа Іван Павло ІІ не шкодував зусиль, щоб закрити тисячолітній розрив між Католицькою і Східною Православною Церквами. Одна з його перших подорожей за межі Риму була до Стамбулу, Туреччини. В листопаді 1979 року він відвідав Його Святість Димитрія І, Екуменічного Патріарха Константинополя. Наприкінці візиту Папа і Патріарх оголосили про встановлення богословського діалогу між Православною і Католицької Церквами; це було перше офіційне обговорення такого типу від закінчення Собору у Флоренції (1431-1445).
В першій декаді свого понтифікату Іван Павло ІІ наголосив на важливості Візантійської традиції, коли у 1980 році оголосив святих Кирила і Методія спів-покровителями Європи разом із св. Бенедиктом, а також видав про них енцикліку («Slavorum Apostoli») у 1985 році. У 1988 році він видав Апостольське звернення «Euntes in Mundum Universum» з нагоди тисячоліття хрещення предків українського (!?), білоруського та російського (!?) народів.
Але в 1990-их роках відносини з православними ввійшли у складний період. Багато православних на Сході Європи не довіряли Католицькій Церкві, боялися, що вона скористається слабістю Православної після років комуністичного переслідування і переманить до себе людей. Враховуючи це, Іван Павло ІІ неодноразово запевняв православних у доброзичливих намірах Католицької Церкви. У червні 1992 року він погодив публікацію принципів і норм, які закликали католиків колишнього Радянського Союзу тісно працювати з православними і допомагати їм боротись за віднову після десятиліть переслідування. У своєму Апостольському зверненні «Orientale Lumen» (1995) Папа писав про багату спадщину християнського Сходу, яку римо-католики мають краще зрозуміти і цінувати. В енцикліці «Ut Unum Sint» (1995) Папа написав, що «Католицька Церква прагне не менше, ніж повного сопричастя між Сходом і Заходом».
Тим не менше, невизначеність православних запобігала тому, щоб Папа, котрий їздив по всьому світу, відвідав переважно православну країну. Лід був розбитий лише у травні 1999 року, коли він здійснив історичний візит до Румунії. Згодом Папа здійснив кілька подальших кроків, які мали покращити ситуацію. У 2004 році він передав церкву в Римі місцевій грецькій православній громаді, повернув Казанську ікону Богородиці Російській Православній Церкві, а також мощі святих Івана Хризостома і Григорія Богослова Екуменічному Патріархату.
Можливо, одне з найважливішого, папський візит до Афін у травні 2001 року надав можливість покращити відносини з Православною Церквою Греції і попросити прощення за несправедливості минулого, включаючи Четвертий хрестовий похід. (Церква Греції дуже неохоче запрошувала Папу відвідати цю країну.) Обмін делегаціями нижчого рівня з Церквою Греції відбувся пізніше, а також схожий обмін із Сербською Православною Церквою. Папський візит до Болгарії у 2002 році включав також зустрічі з Болгарським Патріархом і Священним Синодом. Взяті разом, ці події збільшили почуття довіри серед православних стосовно намірів Католицької Церкви по відношенню до них. Всі ці старання принесуть плоди вже після його смерті зі відновленням богословського діалогу на зустрічі в Белграді у 2006 році.
Почувши про смерть Івана Павла ІІ у квітні 2005 року, Його Святість Константинопольський Патріарх Бартоломей надіслав співчуття до Ватикану, в якому зазначив, що Іван Павло ІІ «не боявся болю і жертви для того, щоб нести послання Євангелія усьому світові та докладатися до встановлення миру. Історія також згадуватиме його визначальний внесок в падіння атеїстичного комунізму. На світі мало таких відважних людей, як покійний Папа. Під час його проходження по ієрархії, а особливо, коли керував Римо-Католицькою Церквою, він залишив свої сліди на ній і на історії всього людства, і за собою він залишив незгладиму печать його сильної особистості. Багато з його ініціатив були початком розвитку, що триває і досі. Він був першопрохідцем в багатьох справах. Саме тому його смерть є втратою не лише для його Церкви, але й для всього християнства і загалом для міжнародної спільноти, яка прагне миру і справедливості».
Важко підібрати кращих слів, щоб описати спадок Папи Івана Павла ІІ як посередника між християнами Сходу і Заходу.
Автор: о. Рональд Робертсон, заступник директора відділу екуменічних та міжрелігійних справ при Конференції католицьких єпископів США
За матеріалами USCCB Media Blog
Джерела:
У 1988 році він видав Апостольське звернення «Euntes in Mundum Universum» з нагоди тисячоліття хрещення предків українського (!?), білоруського та російського (!?) народів.
Цікаво, як на мене, негідного раба божого, навіщо комусь був потрібен цей обман?!
Невже радники колишнього Папи, а нинішнього святого Івана-Павла-ІІ, навмисне подали йому фальшиві, тобто неправдиві історичні дані, за якими Папа й видав дослівно таке "Звернення"? Пробачте, але я не можу повірити в те, що радники Папи були недостатньо компетентні, щоби вчасно підказати йому, що це "звернення" в українському, історично-культурному аспекті не витримує, м'яко кажучи, жодної критики. А може вони навмисне промовчали і ввели Папу в оману, бо ця нісенітниця вкрай комусь була потрібна?
Нам, наразі, залишається хіба-що гадати: хто, що і навіщо підсунув Папі брехню...
Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.
Немає коментарів:
Дописати коментар