10.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,32–38:  «Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду»

У нашому житті ми не раз кажемо до інших людей: не будь таким довірливим, бо ти маєш голову на плечах, маєш сам думати, не дозволь себе використати, обдурити. Чому так є? Бо часто нашу довіру інші люди використовують собі на користь, а нам на шкоду. Нерідко буває, що нас хтось обманув, обхитрив, скористався нашою довірливістю. То ж всі ми маємо негативний досвід довіри до людей. Тому часто закриваємось від інших, не маємо відваги вірити їм. І це якоюсь мірою позначається на нашій довірі до Бога. 

Ми не вміємо всеціло довіритись Богові. Погляньмо на малих дітей, які довіряють своїм батькам у всьому. Саме тому Господь ставить дітей у приклад, щоб і ми були, як діти, щоб мали таку ж певність щодо Бога, як діти щодо батьків. Які мають переконання, що немає речей неможливих для батьків. Наскільки ми покладаємось на Бога, чи більше – на свої здобутки, на свій досвід, на своє пізнання, на свій розум. І це правда, що багато нам допомагає наш досвід, наші знання, але ми також бачимо наскільки цей наш досвід і знання нас підводять. Тож все більше покладаймося на Бога. Звичайно, робити маємо все що можемо і на що здатні, але все більше віддаваймо себе самого, свою долю, та кожну людину Господеві!

*** 

Мр.2,14-17:  «Той устав і пішов слідом за Ним»

Євангеліє розповідає про покликання одного з апостолів, хоч усі решта апостолів – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей та всі інші – зразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали це на потім. Саме тому апостоли виконали те призначення, яке для них передбачив Бог. 

Скільки разів до нашого серця приходили ті чи інші добрі думки, а ми їх відкладали на потім або взагалі забували про них… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче втілювати це в життя. Не відкладати, а цим жити. 

Коли Бог нас до чогось кличе, то знає, що ми здатні це здійснити. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання, чому не виконуємо того чи іншого. Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він не доручав би нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, – не відкладаймо, робімо це негайно! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.03.2018р. Б. / Святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Тарасіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Православними догматами церкву просвітив ти і ікону чесну Христа почитати, блаженний, і покланятися Йому навчивши, осудив єси безбожне велінння іконоборців, тому зовемо тобі:«о, отче, радуйся мудрий Тарасіє!» 

Церква Христова ніколи не знала цілковитого спокою. Та настали для неї дуже важкі часи, коли гору стала брати єресь іконоборців (іконокластів), особливо тоді, коли імператором став Лев IV Ісавр, який особисто переслідував почитателів ікон, а самі ікони наказав викидати з церков і домів. 

Після смерти імператора Лева управляти державою, від імени свого неповнолітнього сина Костянтина VI (780-797), стала його мати Ірина. Патріярхом Царгорода був тоді Павло, муж розумний і шанований своєю паствою. Усі свої статки він роздавав убогим. Та попри цю свою доброту, не мав він сили піти слідами Атанасія, Йоана Золотоустого та інших незламних оборонців святої Церкви. Він здався перед погрозами покійного вже імператора Лева IV і підписав єретичне ісповідання віри, яке забороняло почитати святі ікони. Та совість не давала йому спокою, і тепер він зрікся патріяршого престолу і як монах-каяник замкнувся в монастирі Флора. Дарма, що цісарева-вдова і неповнолітній цісар просили його не полишати своєї пастви, дарма, що про це благали його всі достойники двору, він не повернувся, а оплакував нещастя Христової Церкви, якому, як він казав, може зарадити лишень Вселенський собор. Своїм спадкоємцем радив він вибрати святого Тарасія. 

Хто ж то такий святий Тарасій? Був це чоловік учений і чеснотливий, чоловік багатий, таємний дорадник імператора, відомий своєю побожністю. Дім його був радше монастирем, як палатою вельможі. Коли ж патріярх Павло невдовзі помер у монастирі, то патріярший престол зайняв (784 р.) Тарасій, ревний ісповідник Христової віри і почитатель ікон. Він повідомив про своє обрання папу римського та всіх патріярхів і скликав у 786 р. Вселенський собор у Царгороді. Папа Адріян I (772-795), а також патріярхи олександрійський, антіохійський і єрусалимський вислали на Собор своїх представників. Собор щойно мав розпочатися, як іконоборці збунтували військо і стали погрожувати смертю всім Отцям Собору. То ж Собор змушені були відкласти, та все ж наступного (787р.) року він таки відбувся, щоправда в Нікеї, як Сьомий Вселенський собор. Головою Собору був святий Тарасій, і Собор однодушно засудив іконоборську єресь і кинув клятву на її прихильників. 

Тепер святий Тарасій усі свої зусилля докладав до того, аби виправити зіпсовані звичаї Царгорода, навчав, упоминав, навертав, роздавав милостиню, за останні гроші зі свого маєтку побудував чоловічий монастир, і всюди боронив святу Церкву і святість Христової віри. 

Імператор Костянтин VI, одружений з внучкою святого Філарета Милостивого (його пам’ять вшановуємо 1 грудня) Марією, став на злу дорогу. Він закохався в Теодотію, одну з дворянок, і задумав одружитися з нею, хоч уже мав жінку. Аби позбутися Марії, він її оскаржив у злочині, нібито вона хотіла його отруїти, і покликав до себе Тарасія, щоб той наказав замкнути Марію в монастирі, а його обвінчав з Теодотією. Однак патріярх рішуче став на захист цісаревої Марії, він звинуватив цісаря у брехні та наклепі і заявив, що не лишень не дозволить вчинити нечуваний гріх, який той задумав, але й не допустить його, як явногрішника, до святих таїнств. Розгніваний імператор прогнав Тарасія зі свого двору і далі стояв на своєму. Він знайшов безбожного священика, який обвінчав його з Теодотією (вінчання те, однак, було неважне), а Марію наказав замкнути в монастирі. Бог дуже скоро покарав його за злобу; рідна мати Костянтина Ірина підбурила проти нього військо, кинула його у в’язницю, де, за її наказом, йому викололи очі, після чого він через кілька днів помер. (За п’ять років до цього, він сам наказав осліпити трьох своїх стриїв).

Подальше життя патріярх Тарасій посвятив своїй пастві; він трудився над спасінням вірних, і сам дивував усіх святістю свого життя. Помер святий на 23-ій рік свого владицтва, за правління імператора Никифора, у 806 р. Тіло його поховали у монастирі в Тракійськім Босфорі, який він побудував, а Бог прославив його мощі багатьма чудами. 

Подія, яку вам зараз оповімо, сталася через двадцять три роки після смерті святого Тарасія. На цісарському престолі сидів злощасний Лев Вірменин, котрий відновив іконоборську єресь і переслідував Христову Церкву. Святий Тарасій явився йому у сні з ще одним мужем, до якого сказав так:“Михаїле, убий імператора мечем!” Наляканий цар прокинувся, послав до монастиря, де лежали мощі святого Тарасія, і наказав шукати, чи нема там якого монаха Михаїла. Однак такого там не було. Та вже на шостий день сон сповнився;у ніч Різдва Христового з в’язниці утік Михаїл Бальб, колишній полководець, де він сидів за зневагу цісаря. Він учинив бунт і мечем убив єретика Лева. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 9 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 9 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Перше і друге знайдення чесної голови св. славного прор., Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Іс. 13,2-13

2. Підніміть стяг на горі лисій, кликніть воєнним кличем, махніть рукою, щоб увіходили вони крізь княжі брами! 3. Щоб вилити мій гнів, я повелів моїм посвяченим воякам, я витязів моїх покликав, що раді моїй славі. 4. Ось гомін по горах, немов сила народу. Ось гамір царств і зібраних народів: Господь сил чинить перегляд бойового війська. 5. Вони прийшли з далекої країни з самого краю неба – Господь і знаряддя його гніву, щоб зруйнувати всю землю. 6. Ридайте, бо день Божий близько, він надійде як спустошення від Всемогутнього! 7. Тому руки в кожного зомліють, серце в кожного розтане. 8. Вони злякались: болі та судороги їх ухопили, їх корчить, немов породіллю. Стуманівши, глядять один на одного; лиця в них розжарились. 9. Ось день Господній наступає невблаганний; обурення й палкий гнів, щоб обернути землю на пустиню та загладити грішників з неї. 10. Тому небесні зорі та їхні Косарі не дадуть свого світла; сонце, сходячи, потемніє, і місяць не буде більше світити. 11. Я покараю світ за його злобу, безбожників за їхній злочин. Покладу край гордині пишних, принижу бундючних тиранів. 12. Зроблю людей рідкішими, ніж золото щире, смертних – ніж золото офірське. 13. Тому й небо стрясеться, земля зрушиться з свого місця від обурення Господа сил у день його палкого гніву.

Бт. 8,4-21 

4. і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. 6. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7. і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. 9. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12. Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. 13. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха, 14. а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15. Тоді Бог сказав до Ноя: 16. “Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17. Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі.” 18. І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21. Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: “Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був.

Прип. 10,31–11,12

31. Уста праведника породжують мудрість, | язик розпусний буде відтятий. 32. З уст праведного тече ласка; | з уст грішників – розпуста. 1. Вага фальшива – для Господа гидка, | а вірні важки йому угодні. 2. Як прийде гордість, прийде й ганьба, | з покірливими ж – мудрість. 3. Досконалість праведних вестиме їх, | зрадливих погубить їхнє лукавство. 4. Багатство в день гніву – без користи, | від смерти рятує справедливість. 5. Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; | безбожний із-за своєї безбожности гине. 6. Справедливість праведних їх рятує, | підступні заплутаються у власній злобі. 7. Умре безбожний, загине і його надія; | сподівання сильних змарнується. 8. Праведник з біди спасеться, | замість нього ж влетить у неї безбожник. 9. Устами нечестивий губить свого ближнього; | праведники своїм знанням спасуться. 10. Як праведним щастить, радіє місто; | як гинуть грішники, веселі крики лунають. 11. Благословенням праведників місто йде угору, | устами грішників – занепадає. 12. Хто гордує ближнім, той недоумок; | розумний чоловік мовчить.

Джерело: CREDO