30.07.2018р. Б. / Святої великомучениці Марини

Святої великомучениці Марини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Марина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Благами дівицтва прикрашена, Діво,* нетлінними вінцями вінчалася ти, Марино.* Кров’ю мучеництва обагрена,* просвітилася благочесно чудесами зцілення, мученице,* і прийняла почесть перемоги твого страждання. 

Свята Марина постраждала в Антіохії Писидійській під час останнього переслідування за Ліцинія. Вона була дочкою поганського жерця Едезія. Коли її матір померла, Едезій віддав дитину на виховання одній жінці на село, а та посіяла в молодому серці зерна багатьох чеснот:смирення, милосердя до убогих і великого почитання чистоти. Тут Марина прийняла хрещення і цілковито посвятилася небесному Нареченому. Коли їй виповнилося п’ятнадцять років, батько забрав дочку до себе і невдовзі дізнався, що вона християнка. Свята діва навіть не намагалася заперечувати цього, не злякали її погрози розшалілого батька, на які вона спокійно відповідала:“Віри в правдивого Бога ніхто не вирве з мого серця; я готова задля Христа Спасителя кров пролити, а тут, на землі, маю лиш одне бажання, щоб ти, мій батьку, пізнав правду і поклонився правдивому Богу”. Батько, розлючений, оскаржив власну дитину перед старостою Олимврієм. Той, побачивши дівицю, не міг надивуватися її вроді і найлагіднішими словами став її намовляти, щоб принесла жертву богам, а сам він готовий одружитися з нею. Також він сказав їй, що за непослух мав би її жорстоко карати. Але свята діва готова була на муки і навіть на смерть за Христа. Тоді Олимврій велів публічно поставити її перед судом і запитав, чи хоче вона послухати царського наказу, свята, замість відповіді, піднесла в небо свій погляд і стала вголос молитися. Староста наказав покласти її на землю і сікти різками. Кров’ю сплила земля, усе тіло стало суцільною раною, сам староста затуляв собі очі, щоб не дивитися на ті муки, а свята Марина призивала в Бога допомоги і благословила Господа, що дозволив їй задля свого Імени страждати. Потім стали залізними гаками рвати її тіло, та й ці муки вона стійко перенесла.

Врештірешт її кинули у темну в’язницю. Уночі, коли свята діва гаряче молила Господа про витривання в доброму, явився їй світлий хрест і рани її зажили, так, що наступного дня багато поган, побачивши її цілком здоровою, не могли цьому надивуватися. Староста наказав припікати її розпеченими бляхами, та терпеливість мучениці була така велика, що багато поган навернулося і голосно прославляли Христа. Тоді Олимврій велів стяти її мечем. Сталося це в кінці третього століття. В ХІ ст., в часі Хрестових походів, почитання святої мучениці Марини, званої також Маргарита (що означає – перла), поширилося також і на Заході, зокрема в Франції, Англії, Німеччині й Італії. А славний поет, єпископ Віда (+1566 р.), написав на честь святої, що була покровителькою міста Кремони, дві прекрасні пісні. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.3,9-17:  «Ми бо співробітники Божі»

Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любові, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником. 

Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує і сподівається від нас. І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом.

***

Мт.14,22-34:  «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса»

Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро після Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині не властиво ходити по воді, – почав тонути. 

Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «йти» через усілякі обставини нашого життя. 

Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа. Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те, що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.07.2018р. Б. / Св. свмуч. Атиногена і десяти його учнів; Св. отців шести Вселенських Соборів

Святого священномученика Атиногена і десяти його учнів

Тропар, глас 8: Священний Богові Антиноген у жертві служитель,* приніс Христові священну жертву учнів своїх,* пастир з духовними вівцями ввійшов у небесну огорожу,* перемігши безбожні народи.* Мучеників Твоїх молитвами, Христе Боже,* спаси стадо Твоє від вовків,* що нападають на нього. 

Кондак, глас 4: Пішовши за покликом Владики,* як найкращий пастир поклав ти душу свою за овець Христових,* священномученику Антиногене.* Тому й вихваляємо тебе,* і з тобою десяток твоїх учнів, які постраждали,* наставлені страхом Божим і твоїм ученням.* Тому Владика вінчає вас життєначальною правицею.* Його ж за всіх нас моліте.

Святому Атиногенові приписують створення тієї пречудесної пісні, яку знає кожен з нас, її завжди співають на вечірні – “Світе тихий”. Жив святий Атиноген у селі Пидахтоні, поблизу Севастії, за часів Диоклетіяна. Коли він був єпископом, побудував невеликий монастир і жив там з десятьма учнями. Та прибув до Севастії лютий мучитель Филомарх, він послав відділ війська, аби схопити єпископа й усіх, що жили з ним у монастирі. Святого Атиногена, коли прийшли вояки, не було в обителі, схопили лиш його учнів і в кайданах повели до міста, де кинули їх у в’язницю. Атиноген, довідавшись про це, сам прийшов до Севастії, і тут його схопили й кинули до в’язниці, до його учнів. Цілу ніч вони провели у молитві, а вранці стали перед судом, на якому визнали Христа Спасителя і заявили про свою готовність постраждати за Нього. Филомарх наказав їх жорстоко мучити:бити, шматувати залізом тіло, палити свічками, а під кінець велів їх усіх стяти мечем. Священномученика Атиногена мучитель наказав відпровадити на смерть до його монастиря, де святий з ревною молитвою на вустах нахилив свою голову під меч. Сталося це 16 липня 296 р. (Згідно з Часословом – 288 р.) 

__________
У той самий день

Святих отців шести Вселенських Соборів

Тропар, глас 8: Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти,* і з ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі. 

Кондак, глас 6: Ти – із Отця несказанно возсіявший Син* - з жени родився подвійний єством.* Його видячи, не відрікаємося виду зображення,* але Його, благочесно написавши, вірно почитаємо.* І ради того Церква, держачи істинну віру,* цілує ікону вочоловічення Христового. 

У тяжкі для Христової Церкви часи, зокрема, коли ширилися єресі, Церква скликала Вселенські Собори;патріярхи, митрополити, єпископи та інші уповноважені ними духовні особи з’їжджалися на наради, за прикладом святих апостолів, які скликали в Єрусалимі нараду, звану також Собором. Якщо такий Собор, скликаний Римським папою, під його або його представників проводом, вирішував щось у справах віри, тоді те рішення називалося догматом, тобто непомильною правдою, що зобов’язує всіх вірних під тяжким гріхом. Це означає, що кожен, хто такий догмат відкидає або піддає сумніву його правдивість, тяжко грішить;а якщо при цьому свою хибну думку проголошує публічно, то підпадає під церковну анатему. Собори, на яких вирішувалися найважливіші церковні справи, називаються “вселенські”, тобто всесвітні. Згідно з навчання Христової Церкви, в нарадах Вселенських Соборів співдіє Святий Дух, як був Він і з апостолами, що зібралися на своєму Соборі. Оголошуючи рішення свого Собору, вони сказали:“Подобалось бо Святому Духові й нам…” (Ді. 15, 28), тобто Святому Духові й апостолам сподобалося саме так, а не інакше вирішити. Рішення Собору завжди мали бути затверджені папою Римським. 

Соборами називаємо також і менші зібрання єпископів якогось краю для вирішення питань помісної Церкви;ці собори не мають такої ваги, як Вселенський Собор, і їх рішення не можуть бути догматом. Вони називаються помісні, а їх рішення також мають бути затверджені Римським папою.

Свята Церква нині святкує пам’ять перших шести Вселенських Соборів. Перший з них був скликаний до Нікеї у 325 р. А оскільки Христова Церква почитає його пам’ять 28 травня окремою службою, то його перебіг ми описали у цей день. На ньому був прийнятий догмат, що Ісус Христос є істинним Богом, й усталено Символ віри аж до науки про походження Святого Духа. 

Другий Собор був скликаний до Царгорода 381 р. проти єресі Македонія. Тут доповнено Символ віри. Докладний перебіг цього Собору ми подали 22 травня, бо Церква вшановує його окремою службою у цей день. 

Третій Собор відбувся в Ефесі 431 р. проти єресі Несторія. Прийнято догмат про єдність двох природ в Христі – Божої і людської – та визнання Пресвятої Діви Богородицею. 

Четвертий Собор (451 р.) в Халкедоні засудив Євтихія. Прийнято догмат, що Ісус Христос є істинний Бог та істинний чоловік;в Ісусі Христі треба визнавати дві природи, які співіснують “незмішано, нероздільно, невіддільно і незмінно”. 

П’ятий Собор відбувся в Царгороді 553 р. Він затвердив рішення Халкедонського Собору і засудив монофізитів, прихильників єресі Євтихія, яких підтримували цісарі Зенон і Юстиніян, що хотіли погодити науку Христової Церкви з єретичними блудами і самі впали у великий блуд. 

Шостий Вселенський Собор відбувся в Царгороді 680 р. проти єресі монотелитів, які навчали, що Ісус Христос мав лиш одну волю – Божественну – і одне ділання. На Соборі прийнято догмат, що “в Ісусі Христі були дві волі і дві дії (енергії) нероздільні і незмішані, так, що людська воля не противилася Божій волі, але завжди їй корилася”.

Пам’ять цих шести Вселенських Соборів Христова Церква вшановує сьогодні. У них брали участь великі святі і світила Церкви – люди, що багато терпіли за правду, нам і всім вікам на науку, що краще дати вирвати собі з грудей серце, але віру – ніколи. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР