14.05.2018р. Б. / Святого пророка Єремії

Святого пророка Єремії

Тропар, глас 2: Пророка Твого, Господи, Єремії, святкуючи пам’ять, молимось його ради спасти душі наші. 

Кондак, глас 3: Очистивши Духом, великий пророче і мучениче, твоє світлосяйне серце, славний Єреміє, пророцтва дар з висот прийняв єси і взивав ти велегласно навкруги: сей Бог наш і не додасться інший до Нього, Який воплотився і явився на землі. 

Про свого Бога Ізраїль забув. Забув невдячний народ про добродійства Того, хто вивів його з дому неволі, з-під влади Єгипту. Порохом припав жертовник правдивого Бога, у вертеп, в яскиню поганства перемінений став храм Соломона, жиди поклонялися Ваалу та іншим божкам, заледво знайшлася душа, яка зберігала Божий закон. Дарма, що Бог посилав пророків, аби словом невимовної любови навертали заблуканих; однак жиди не покаялися, не злякалися погроз – тож кара Божого гніву нависла над ними. Дійшло до того, що жиди забули навіть на празник Пасхи, який відновив цар Йосія, один з найпобожніших царів. 

У такий час, за правління царя Йосії, появився серед жидівського народу пророк Єремія, і став чутний його голос волаючого в пустелі. Пророк так сповнений був любови до Бога і до свого народу, що лиш найбільш закаменілі серцем жиди могли наважитися каменувати його. Та саме так і сталося. 

Єремія народився 627 р. до Різдва Христового. У першій главі його пророцтва читаємо, що був він сином священика Хілкії з міста Анатот, поблизу Єрусалиму, “до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання” (Єр. 1, 2). Бог віддавна призначив його своїм пророком. “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив” (Єр. 1, 5). Єремія мав тоді лиш 15 років і боявся, що не в змозі буде проголошувати слово Того, хто послав його. Та Господь сказав йому: “Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє” (Єр. 1, 7-8). І простяг Бог руку свою, і торкнувся уст його та сказав: “Ось я поклав мої слова тобі в уста. Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував” (Єр. 1, 9-10). Тоді став Єремія посеред Єрусалиму і почав проповідувати. Словами Господа Бога виказував невдячність жидівського народу, що навіть не питав, де “Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, ґрунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється” (Єр. 2, 6), і який привів їх в обіцяну землю і дав посмакувати плодів її. І небо вжахнулося, бо жиди осквернили землю Божу і в ніщо ставили достоїнство свого Бога; їх священики забули на Нього та пророкували в ім’я Ваала і пішли за ідолами, потопаючи в нечистоті та беззаконні. Вони не побоялися, що Бог вразив синів їх, що меч убив пророків їх. Невіста не забуває дбати свою красу і діва не забуває прикраси на грудях своїх, а “мій народ мене забув, – безліч днів тому” (Єр. 2, 32). 

Був ще час випробування, бо Господь наказав Єремії: “Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, – слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, – слово Господнє, – не гніватимусь повіки!” (Єр. 3, 12). Та жиди не послухали слова Божого і не злякалися, коли Господь устами Єремії погрозив їм, що нашле на них ворога, і той знищить їх поля та сади, уб’є синів і дочок і “зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює” (Єр. 5, 17). Але жиди вибрали “ліпше вмерти, а ніж жити” (Єр. 8, 3), “вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого” (Єр. 7, 24). Священики і старшина переслідували пророка Єремію, та слово Боже сповнилося дуже скоро. 

Єгипетський фараон Нехо, тобто кривий, ідучи на допомогу асирійському цареві, зайняв Єрусалим. Йосія вийшов з військом проти нього, “але Нехо вбив його, ледве його побачив” (2 Цар. 23, 29). Наступником Йосії став його син, 23-літній Йоахаз, який правив лиш три місяці. “Він чинив те, що було Господеві не довподоби, цілком так, як робили його батьки” (2 Цар. 23, 32). Фараон скинув безбожника з трону, а на його місце посадив його брата Йоакима і наклав на жидівську землю данину 100 талантів срібла і талант золота на рік. Безбожного ж Йоахаза заслав до Єгипту, де той помер. 

І знову Єремія став посеред народу, провіщаючи майбутні кари і погрожуючи зруйнуванням Єрусалиму. Тоді жерці і лжепророки схопили його і привели до старшини, домагаючись смерти пророка за те, що він тривожить народ і провіщає зруйнування міста. Однак святий пророк був безстрашний там, де йшлося про сповнення Божої волі. Він так сказав на суді: “Господь послав мене пророкувати проти цього дому й проти цього міста всі ті слова, що ви чули. Тим то направте ваші путі й ваші вчинки, слухайте голос Господа, Бога нашого, і Господь відведе те лихо, що виповів був на вас. Що ж до мене, то ось я – в руках ваших. Чиніте зі мною, що на погляд ваш добре й праве. Тільки затямте собі гаразд, що коли вб’єте мене, то безвинну кров накличете на себе й на це місто та й на його мешканців, бо Господь справді послав мене до вас проректи всі ці слова до вух ваших” (Єр. 26, 12-15). Судді побоялися засудити Єремію, “бо він промовляв… ім’ям Господа” (Єр. 26, 16), та народ не побоявся та продовжував грішити. 

Єремія ж, за Божим словом, наклав на свою шию ярмо і так ходив містом, навчаючи і закликаючи до покаяння, однак все було надаремно. Навуходоносор, цар Вавилону, захопив Єрусалим, забрав Йоакима в неволю, а з ним пророка Даниїла, трьох юнаків Ананію, Азарію і Мисаїла та багато знатних жидів. Невдовзі Йоаким повернувся до Єрусалиму і як підвладний Навуходоносора правив далі, та не довге було його правління. Жиди, уповаючи на свою силу, підбурили його не платити данини Навуходоносорові. А коли Єремія виступив проти цього і провістив довгу, 70-літню, неволю, озлоблені жиди кинули його до в’язниці. Тут, за словом Господа, святий пророк став диктувати своєму учневі Варухові всі пророцтва, від хвилі, коли Господь велів йому проповідувати. Варух усе записав, а потім, за наказом Єремії, прочитав їх у святині. Довідавшися про це, Йоаким наказав спалити книгу, а Єремію і Варуха вбити, однак Господь Бог відвів від них смерть. 

Тимчасом його пророцтво мало сповнитися, бо коли Йоаким перестав платити данину, прийшов Навуходоносор, захопив місто, убив Йоакима, труп його викинув на гноєвище за мурами, пограбував святиню, забрав св. посудини, а на престолі посадив Йоахина, сина Йоакима. Але й той, хоч і було йому лише 18 років, був повний лукавства перед очима Господа, тож через три місяці забрав його Навуходоносор у неволю, а з ним пророків Єзекиїла і Мардохея і весь достаток з царської палати, і 10000 мужів, ремісників, усіх старшин і князів, так, що в місті “зостались лише прості, вбогі селяни” (2 Цар. 24, 14). На престолі впокореного міста засів Седекія. А святий Єремія, вдруге записавши у в’язниці книгу своїх пророцтв, продовжував закликати до покаяння і провіщав, що це лиш початок кари. Однак не покаявся ні народ, ні цар, бо той, уклавши союз з фараоном Єгипту Хофрою, сподівався на його поміч; дарма, що Єремія пророкував йому неволю. На десятому році правління Седекії жиди, підбурені псевдопророками, збунтувалися проти Навуходоносора. І знов халдеї взяли в облогу Єрусалим.

Седекія покликав до себе Єремію і спитав його поради, що робити. Святий пророк сказав здатися, щоб уникнути гіршого зла. Але цар не послухав, а пророка велів замкнути у в’язниці. Війська Навуходоносора зняли облогу, бо почули, що жидам на поміч іде фараон Єгипту. Єрусалим сповнився радістю; всі були певні, що єгиптяни розіб’ють Навуходоносора. І знову посеред загальної радості почувся голос перестороги, це святий Єремія провіщав найбільше нещастя – зруйнування храму. За це його кинули у глибоку криницю, однак придворний Седекії наказав його витягнути, врятувавши від смерті, та цар знову наказав замкнути святого пророка у в’язниці. 

Та недовгою була радість жидів. Прийшов Навуходоносор та ущент розбив військо єгиптян і знову взяв в облогу місто. Дуже скоро в місті настав голод. Седекія хотів утекти, його впіймали і привели до Навуходоносора. Вавилонський цар наказав на очах Седекії убити його синів, а йому самому виколоти очі й вислати до Вавилону. Невузардан, начальник війська, зайняв Єрусалим “та й спалив Господній храм і царський палац, усі будинки в Єрусалимі, усі, що були більші, пустив димом” (2 Цар. 25, 9). Він зруйнував мури міста, забрав усе добро і погнав у неволю жидівський народ, а в Єрусалимі “з бідних людей краю… лишив трохи, щоб обробляли виноградники й поля” (2 Цар. 25, 12). Сталося це 586 р. до Р. Xр. Такий був кінець юдейської держави – гнів Божий навис над нею; слова Його, які голосив устами свого пророка, сповнилися. 

Вийшов святий пророк Єремія з в’язниці і своїми очима побачив те, що давно провіщав жидам – руїни святині і міста. Навуходоносор наказав не чинити жодної кривди св. Єремії, а якби він хотів, відвезти його до Вавилону і вшанувати всякими почестями. Отак погани вміли віддати честь пророкові, який у своїй батьківщині зазнав лиш переслідувань. Святий Єремія залишився в Єрусалимі. Насамперед він зберіг вічний вогонь зруйнованої святині, заховавши його у безводній криниці. Коли жиди повернулися з вавилонської неволі, в тій криниці знайшли воду, полили нею жертву, призначену на спалення, і від тієї води загорілися дрова жертовника – святий вогонь ожив чудом, як чудом спав колись з неба. Також Єремія заховав у печері скинію завіту, якої, однак, жиди після повернення вже не знайшли. Святий пророк плакав гіркими сльозами над руїнами Єрусалиму і храму, він записав ту пречудесну, зворушливу пісню, котра тепер становить частину Святого Письма і називається “Плач Єремії”. 

Але й після всього того, що сталося, жиди, які залишилися в Єрусалимі, не покаялися, хоч і відчули на собі сповна Божий гнів. Вони збунтувалися проти начальника міста Годолії і, боячися гніву Навуходоносора, бунтівники втекли до Єгипту й забрали з собою святого Єремію. Прожив він там чотири роки в молитвах, вчинивши багато чуд, якими звеличив його Господь. Він провістив, що жиди, які втекли до Єгипту, там і загинуть. За це його безбожні одноплемінники укаменували. Так святий пророк помер мученицькою смертю в єгипетському місті Тафнісі (у Нижньому Єгипті, біблійний Цоан). Невдовзі після його смерти Навуходоносор захопив Єгипет і наказав вигубити там усіх жидів.

Крім книги своїх пророцтв, яка має 52 глави, і “Плачу Єремії”, він написав також послання до жидів, що були у вавилонській неволі. У Другій книзі Макавеїв читаємо, що славний вождь Юда Макавей, коли мав виступити за свободу Юдеї проти Антіоха сирійського, побачив ві сні пророка Єремію, той подав йому золотий меч і сказав: “Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів” (2 Мак. 15, 16). І Бог подав перемогу Юді, а той прославив Ім’я Господа і Вседержителя та Його святого пророка. 

Через 250 років після смерти Єремії Олександр Македонській переніс мощі пророка до Єгипту, у місто Олександрію, яке сам заснував, і мощі святого поховано на місці, що звалося Тетрафиль. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.05.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.16,16–34:  «Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу»

Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили і благословляли Бога. 

У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали. Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!

***

Йо.9,1-38:  «Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого»

Це Євангеліє майже в цілій главі оповідає нам про зцілення сліпородженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. І Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що бачили це. 

Чому так? Адже й нам у житті не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими! 

Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпородженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу. Уміймо почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, зробити чергове чудо в нашому житті, і вміймо Йому за це бути вдячними.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.05.2018р. Б. / Св. ап. Якова, брата св. Йоана Богослова

Святого апостола Якова, брата святого Йоана Богослова

Тропар, глас 3: Апостолом Христовим був Ти вибраний* і Богослова возлюбленого єдинородний брат, всехвальний Якове;* гріхів відпущення випроси тим, що співають Тобі,* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 2: Божественний голос, що кликав Тебе, почувши, любов отця відхилив Ти* і прийшов єси до Христа, Якове славний, з рідним твоїм* і з ним удостоївся Ти бачити Господнє божественне переображення. 

Ісус Христос “…побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним” (Мт. 4, 21-22). Так оповідає євангелист Матей про покликання двох великих апостолів Якова і його рідного брата євангелиста Йоана. Спаситель “відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за Ним” (Мр. 1, 20). Покинули все: батька, дім, свої заняття, бо знали, що щасливий той, хто йде за голосом Спасителя, і що “…кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину” (Мт. 19, 29). 

Святий Яків був сином Зеведея. Матір його звалася Саломія. Вона йшла за Христом на Голготу, вона страждала в душі з Ісусом, вона олією пахучою хотіла намастити Його тіло. Вона, разом з іншими жінками мироносицями, була одна з перших, кому ангел Божий возвістив при гробі воскресіння Ісуса. Батьки добре виховали синів, бо, як стверджує святий Епіфаній, святий Яків, як і святий Йоан, зберігав упродовж свого життя дівицтво. Тому вони так само, як і святий Петро, якого Спаситель любив за його непохитну віру і любов до себе, були Його вибраними учнями. Святий Симеон назвав синів Зеведея “Воанергес”, тобто сини грому, як знак, що їх будуть чути, як звуки грому, всі, яким проповідуватимуть Євангеліє. Петра, Якова і Йоана Спаситель брав зі собою у відповідальні хвилини; вони були присутні під час воскресіння дочки Яіра (“І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова” (Мр. 5, 37)); вони були свідками його преображення (“По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 1-2)); вони були на горі Єлеонській, коли Спаситель перед своїми страстями молився до Отця небесного (“І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити” (Мт. 26, 37)). 

За це вони віддавали своєму Учителеві велику любов. Одне село в Самарії не бажало прийняти Ісуса Христа, коли Він з учнями йшов до Єрусалиму, Яків і Йоан хотіли випросити в покарання небесний вогонь на те село, та “Ісус, обернувшись, почав їм докоряти” (Лк. 9, 56).

В іншому місці Святого Письма читаємо, як вони звернулися одного разу з проханням до Спасителя: “Зволь нам, ...щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі” (Мр. 10, 37). Не з гордості просили вони про це, а з великої любові до Ісуса, біля якого хотіли бути найближче. З тої ж таки любові, коли Спаситель запитав їх: “«Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» Ті Йому відповіли: «Можемо»” (Мр. 10, 38-39). Тоді Спаситель провістив їм майбутні страждання: “Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким я хрещуся, хреститиметесь” (Мр. 10, 39). А хто з Ісусом хрещенням мучеництва хрестився, той і засяде з Ним у Його небесній славі. 

Після зіслання Святого Духа Яків проповідував Євангеліє в Іспанії, де, згідно з переданням, навернув лиш дев’ять осіб і повернувся до Єрусалиму. Тут навернув він поганського філософа і чарівника Єрмогена та його учня Філита, обидва вони стали його вірними учнями. У той час Ірод Аґриппа, піддавшись жидівським підшептам, став переслідувати вірних у Єрусалимі: “Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата” (Ді. 12, 1-2). Засуджений на смерть, святий Яків мав утіху з того, що один з ворогів, які поставили його перед Іродом на смерть на ім’я Йосія, навернувся, визнав Ісуса і перед смертю попросив у Якова прощення. Святий Яків відповів коротко: “Мир тобі!” – і обидва нахилили свої голови під меч. Святий Яків був першим з дванадцяти апостолів, який через одинадцять років після вознесіння Спасителя (44 р.) отримав вінець мученика. 

Його тіло забрали учні і перевезли до Йопії, а звідти до Ірії. Поблизу того міста (за словами папи Лев III) побудували вони невелику церковцю і там поховали тіло святого апостола, а самі пішли до Іспанії проповідувати Євангеліє. При гробі залишилися два учні, Теодор та Атанасій, вони заснували християнську громаду і заповіли, щоб після смерти їх тіла покласти при гробі святого Якова. І так сталося. Згодом у місті Компостела (провінції Галіція, в Іспанії) було побудовано величаву церкву, в якій склали мощі святого Якова, де вони спочивають і до нині. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР